Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №140/14756/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/14756/24 пров. № А/857/10273/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Гудима Л.Я., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року про залишення позову без розгляду (головуючий суддя: Костюкевич С.Ф., місце ухвалення - м. Луцьк, дата складення повного тексту судового рішення – 23.01.2026) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

встановив:

фізична особа підприємець ОСОБА_1 , 19.12.2024 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2024 № 0234730705, № 0234720705.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в задоволенні клопотання представника позивача про визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду та поновлення строку на звернення до суду з позовом відмовлено. Клопотання представника Головного управління ДПС у Волинській області про залишення позову у адміністративній справі № 140/14756/24 без розгляду задоволено. Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень у справі № 140/14756/24 залишено без розгляду.

Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає її необґрунтованою, такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому просить скасувати, а справу направи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що ні позивач, ні його адвокат, не отримували рішення за результатами розгляду скарги ДПС України та в рекомендованому повідомленні про вручення від 14.11.2024 підпису не проставляли.

Зазначає, що позовна заява була сформована 19 грудня 2024 року, що видно з підсистеми «Електронний суд». Тобто, якщо вважати, що рішення про результати розгляду скарги вручено 14 листопада 2024 року, то позивач (якщо б рішення отримав він або його представник) фактично пропустив 2 дні – 17 та 18 грудня 2024 року.

Відповідач, 08.04.2026 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення строку від 21.02.2025 є неповажними.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 КАС України

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом оскарження у цій справі є податкові повідомлення-рішення.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України.

З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 ст. 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до п. 56.19 ст. 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Отже, п. 56.19 ст. 56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору.

Таким чином, п. 56.19 ст. 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Наведене застосування цих правових норм узгоджується із сформульованим правовим висновком, який викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року справа № 500/2486/19.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач оскаржив в адміністративному порядку спірні податкові повідомлення-рішення 10.09.2024.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийняло рішення від 11.11.2024 № 33774/6/99-00-06-03-02-06.

Отже, у цій справі при обчисленні строку звернення з позовом необхідно застосовувати норму п. 56.19 ст. 56 ПК України, яка прямо встановлює строк для звернення до суду, зокрема, у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач та його представник 14.11.2024 отримали рішення від 11.11.2024 № 33774/6/99-00-06-03-02-06 (а. с. 63, 119, 114-116, 148), а до суду з позовом позивач звернувся 19.12.2024 через систему «Електронний суд», який був зареєстрований судом першої інстанції 20.12.2024.

Тобто, позивач подав позов з пропуском строку, який передбачений п. 56.19 ст. 56 ПК України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку (ч. 3 ст. 120 КАС України)

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 6 ст. 120 КАС України).

Отже, з урахуванням положень частини 1 статті 120 КАС України, перебіг встановленого п. 56.19 ст. 56 ПК України строку розпочався 15.11.2024 та закінчився, з урахуванням положень частини 3 статті 120 КАС України 15.12.2024 - неділя, який був вихідним днем.

Першим робочим днем після 15.12.2024 є 16.12.2024 (понеділок).

Тобто, останнім днем на подачу позову був понеділок - 16.12.2024.

Натомість, як зазначалося вище, позивач подав позов – 19.12.2024, тобто з пропуском двох днів.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у вирішенні питання правильності застосування норм процесуального права у постанові від 22.12.2022 у справі № 300/4062/21 та від 31.10.2024 у справі № 300/3345/24, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний враховувати при застосуванні норм права, дійшов наступних висновків:

«При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі Bellet v. France (Беллет проти Франції , Серії A № 333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція ) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25 січня 2000 року у справі Miragall Escolano and Othersv. Spain (Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії, заяви № 38366/97, № 38688/97, № 40777/98, № 40843/98, № 41015/98, № 41400/98, № 41446/98, № 41484/98, № 41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain (Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії , заява № 3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Так, однією з конституційних засад, яка визначена у частині першій статті 55 Конституції України, є право кожного на звернення до суду. Цей принцип полягає у тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на правові висновки щодо необхідності дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання поновлення процесуальних строків містяться також в постанові Касаційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/10341/24.

Так, розглядаючи касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропущення процесуальних строків, Верховний Суд виснував: «…47. Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom», заява № 8225/78, пункт 96 рішення у справі «Krombach v. France», заява № 29731/96).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95).

49. Суд звертає увагу, що за таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для відмови позивачу у відкритті апеляційного провадження не можна вважати таким, що прийнятий із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, вказані обставини у сукупності свідчать, що в даному конкретному випадку в діях апелянта немає ознак невиправданої бездіяльності чи зловживання ним процесуальними правами та обов`язками, оскільки позивач вчиняв дії спрямовані на якнайшвидше подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції. 50 У зв`язку з викладеним, Суд вважає, що ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження підлягає скасуванню, оскільки судом порушено норми процесуального права, допущено непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист…»

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не врахував зазначені вище правові висновки та залишив поза увагою незначний пропуск позивачем строку звернення з позовною заявою (2 дні), що у свою чергу свідчить про надмірний формалізм під час вирішення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при залишенні позову без розгляду допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до приписів ст. 320 КАС України є підставою для скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 311, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 140/14756/24 – скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді Л. Я. Гудим

З. М. Матковська