Рішення від 21 вересня 2011 р. у справі №2-953/11 — Вітовський районний суд Миколаївської області

Справа № 2-953/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2011 року

Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого –судді Козаченка Р.В.,

при секретарі –Бітюковій С.В.,

за участю:

представника позивача –Коваля В.А.,

відповідачки – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль”до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

1 серпня 2011 року публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”(далі –Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві зазначало, що 6 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та Банком був укладений договір кредиту № 014/08-112/66887 на суму 16 000 доларів США зі сплатою 13,5 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном його повернення –6 вересня 2017 року. Окрім цього, 6 вересня 2007 року, в забезпечення наданого кредиту, між Банком та ОСОБА_1 також був укладений договір іпотеки, згідно якого остання надала Банку в іпотеку нерухоме майно –земельну ділянку та житловий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що отримавши кредит ОСОБА_2 не виконав умови кредитного договору через що станом на день подання позову до суду за ним утворилася загальна кредитна заборгованість в сумі 17760,12 доларів США, тому просило в рахунок погашення даної заборгованості звернути стягнення на зазначене нерухоме майно шляхом його продажу на публічних торгах зі встановленням початкової ціни –171755 грн. 29 коп.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.

Відповідачка в суді заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що надала майно в іпотеку з метою забезпечення кредиту свого колишнього зятя, який в даний час розірвав шлюб з її дочкою і вона не підтримує будь-яких відношень з ним. Тому не бажає відповідати за його зобов`язаннями.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 6 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та Банком був укладений договір кредиту № 014/08-112/66887 на суму 16000 доларів США (далі –Договір), в якому сторони узгодили всі його умови.

Відповідно до Договору Банк зобов`язався надати позичальнику, тобто

ОСОБА_2 , кредит в зазначеній сумі у валюті США на споживчі потреби. Кредит був наданий з умовою сплати відсотків в розмірі 13,5 % річних. Термін повернення кредиту –6 вересня 2017 року. Погашення кредиту повинно було здійснюватися відповідачем щомісячними платежами в розмірах, передбачених графіком, що складалися із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди та комісії.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання та повинен сплатити суму боргу та процентів, передбачених договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших атів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі свого боку Банк виконав всі взяті на себе зобов`язання, а відповідач навпаки, порушив його умови в частині своєчасної сплати кредитних платежів.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, долученого до матеріалів справи, станом на 27 квітня 2011 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість по кредитному договору всього в розмірі 17760,12 доларів США (по курсу НБУ на 27 квітня 2011 року - 141466,46 грн.), з яких: 13888,06 доларів США (110623,95 грн.) –поточна заборгованість за кредитом, 1333,84 доларів США (10624,57 грн.) –прострочена заборгованість по кредитним платежам, 9694,85 грн. –пеня, 73,19 доларів США (582,99 грн.) –поточна заборгованість по відсоткам, 2465,03 доларів США (19634,95 грн.) – прострочена заборгованість по відсоткам, 20593,798 грн. –пеня за несвоєчасне погашення відсотків.

Положення ст.ст. 546, 572, 574, 575 ЦК України вказують на те, що сторони зобов`язання можуть домовитися про забезпечення його виконання, в тому числі й шляхом застави. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Так, 6 вересня 2007 року між Банком та відповідачкою, в забезпечення зобов`язань за кредитним Договором, був укладений договір іпотеки, згідно якого остання надала Банку в іпотеку нерухоме майно –належні їй земельну ділянку та будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Враховуючи те, що відповідач належним чином не виконував зобов`язання за кредитним Договором, а позивачем було здійснено письмове його попередження про це та про негативні наслідки у виді звернення стягнення на предмет іпотеки, тому суд дійшов висновку, що вимоги Банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані.

Відповідно до ст. 39. Закону України “Про іпотеку”у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачки підлягають стягнення на користь позивача судові витрати, понесені ним при звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов публічного акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль”до ОСОБА_1 –задовольнити повністю.

Звернути стягнення на заставлене нерухоме майно (предмет іпотеки): будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,13 га, за цією ж адресою, які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості на користь публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”в загальній сумі 171755,29 грн. за договором кредиту від 6 вересня 2007 року, укладеним між позикодавцем публічним акціонерним товариством “Райффайзен банк Аваль”та ОСОБА_2 шляхом продажу іпотечного майна з публічних торгів зі встановлення початкової ціни –171755,29 грн.

Покласти на ОСОБА_1 обов`язок зберігати іпотечне майно на період його реалізації.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль”понесені судові витрати: судовій збір в сумі 1700 (одної тисячі сімсот) грн. та 120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Жовтневий районний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя Р.В. Козаченко