Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №175/11124/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1214/26 Справа № 175/11124/25 Суддя у 1-й інстанції - Заборський В. О. Суддя у 2-й інстанції - Акуленко В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Акуленко В.В., при секретарі Кучевасовій А.В за участю захисника Хараїм О.В., яка діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника на постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має статус учасника бойових дій, військовослужбовця, в/ч НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

В С Т А Н О В И В :

Згідно постанови судді, 23.06.2025 о 22:36 год. у м. Краматорську біля будинку №1 по вул. Бахмутській водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mitsubishi» L200, номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу, та в медичному закладі відмовився. Таким чином, ОСОБА_1 порушив п.2.5 ПДР та був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.

На вказане рішення захисником Хараїм О.В. подана апеляційна скарга, в якій вона просить постанову судді скасувати та закрити провадження за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення або змінити постанову судді застосувавши ст. 69 КК України, визнати винним ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП без позбавлення права керування транспортним засобом. Вважає, що суд грубо порушив норми права, не дослідив всі докази та не надав їм належної оцінки. Вказує, що він є діючим військовослужбовцем, тобто виконував обов`язки військової служби, а тому його огляд на стан сп`яніння мав проводитися з урахуванням вимог ст. 266-1 КУпАП України. ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду, оскільки діяв в умовах крайньої необхідності, він виконував обов`язки військової служби та перевозив зброю на позиції. Зазначає, що не було виписане направлення на огляд, та не вручено ОСОБА_2 .

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2. 5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до ст. 130 КУпАП встановлено відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Тобто, для визначення складу даного правопорушення необхідно встановити чи керувала особа, що притягується до адміністративної відповідальності транспортним засобом, законність запропонованого їй порядку огляду та сам факт відмови.

Згідно з вимогами ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, сп`яніння проводиться з використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Так, факт порушення ОСОБА_2 п. 2.5 ПДР України та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується відповідним протоколом, відеозаписом, з якого вбачається, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатора. Факт вказаної відмови також був зафіксований на бодікамеру робітниками поліції.

Таким чином, в діях ОСОБА_2 безумовно наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Стосовно доводів захисника, про складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП не уповноваженою на те особою, зазначаю наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп`яніння в порядку передбаченому ст. 266-1 КУпАП проводиться щодо тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони розпивають алкогольні напої або вживають наркотичні чи психотропні речовини на території військової частини або об`єктів, за що передбачена відповідальність за ст. 172-20 КУпАП, а не за ст. 130 КУпАП.

При цьому, огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння проводиться на підставі ст. 266 КУпАП.

Отже, в даному випадку ОСОБА_2 , безумовно є суб`єктом правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП, тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266 КУпАП. Факт перебування його у якості військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідності проведення огляду в особливому порядку.

Твердження апелянта, що його огляд на стан сп`яніння повинен був здійснюватися в порядку визначеному ст. 266-1 КУпАП, ґрунтується на помилковому тлумаченні наведеної норми закону.

Даний вид стягнення, у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що визначений законодавцем, як основний, так і додатковий є безальтернативними.

У цьому разі, загальні засади призначення адміністративного стягнення (ст. 33 КУпАП) не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Тобто у цій справі ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Вважаю, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку щодо відсутності підстав застосування до Гавалешка положень ст. 69 КК України при призначенні додаткового адміністративного покарання та в повній мірі обґрунтував своє рішення.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що для досягнення визначеної в ст. 23 КУпАП мети адміністративного стягнення: виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також врахуванням особи правопорушника, з метою запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, накладення вказаного додаткового стягнення є необхідним.

Суд відхиляє доводи захисту щодо відсутності в матеріалах справи доказів вручення направлення до закладу охорони здоров`я водію ОСОБА_2 .

По-перше, факт вручення або невручення такого документа в даному контексті не має істотного значення для кваліфікації правопорушення. По-друге, матеріали справи підтверджують, що направлення було складено інспектором ОСОБА_3 23.06.2025 о 22:50 годині.

Проте ключовим є те, що згідно з процедурою, таке направлення оформлюється лише у разі незгоди водія з результатами «драгера» або бажання пройти огляд у лікаря. Оскільки ОСОБА_2 висловив категоричну відмову від перевірки на стан сп`яніння як на місці, так і в медзакладі, обов`язок поліцейського щодо складання та вручення направлення взагалі не виник. Таким чином, склад адміністративного правопорушення є доведеним, а доводи строни захисту - безпідставними.

Розглядаючи доводи захисника щодо вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення в умовах крайньої необхідності, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, вчинена для усунення небезпеки, що загрожує державному або громадському порядку, правам і свободам громадян, якщо така небезпека не могла бути усунута іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

Обов`язковими ознаками крайньої необхідності, за наявності яких особа звільняється від відповідальності п. 4 ст. 247 КУпАП, є:

- спрямованість дії на усунення реальної небезпеки;

- неможливість усунення небезпеки іншими шляхами;

- менша значність заподіяної шкоди порівняно з відверненою.

Суд апеляційної інстанції вважає доводи сторони захисту щодо наявності дій ОСОБА_2 в умовах крайньої необхідності через перевезення боєприпасів необґрунтованими. Вказані твердження не знайшли свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази (бойове розпорядження, наказ чи шляховий лист), які б засвідчували виконання Гавалешком конкретного службового завдання у вказаний проміжок часу.

Крім того, при дослідженні відеозапису з нагрудної камери поліцейського встановлено, що під час складання протоколу ОСОБА_2 не повідомляв про виконання ним термінових військових обов`язків чи транспортування небезпечного вантажу. Саме по собі посилання на службовий характер поїздки без належних доказів не може розцінюватися як стан крайньої необхідності.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Досліджені апеляційним судом матеріали справи та відеозапис, є інформативним і не вказують на упередженість чи суб`єктивне ставлення працівників поліції. Ними роз`яснено права особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, підстави для проходження огляду на стан сп`яніння і наслідки відмови від його проходження.

Невизнання ОСОБА_2 своєї провини в скоєнні адміністративного правопорушення є способом його самозахисту, бажанням уникнути відповідальності за скоєне та спростовується вказаними у постанові доказами.

Оскільки всі наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, тому підстав для скасування постанови суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

Постанова суду є законною та обґрунтованою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Хараїм О.В. без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя