Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №240/1375/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1375/26

Головуюча суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

07 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність органу ДВС у виконавчому провадженні ВП №70573569, виражену у невжитті всіх передбачених законодавством заходів забезпечення примусового виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 у справі №240/11065/22, та зобов`язати відповідача вжити всі передбачені законом заходи до фактичного виконання зазначеного рішення, зокрема в частині нарахування і виплати з 01.01.2026 підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із цим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував того, що невиконання рішення суду в частині перерахунку пенсії з 01.01.2026 свідчить про протиправну бездіяльність державного виконавця.

У відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що в межах виконавчого провадження вчинялися всі необхідні виконавчі дії, а спірні доводи позивачки фактично стосуються порядку виконання рішення боржником — ГУ ПФУ в Житомирській області.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 у справі №240/11065/22 зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити з 01.01.2022 нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

На підставі виконавчого листа у вказаній справі 19.12.2022 відкрито виконавче провадження ВП №70573569. Суд першої інстанції встановив, що державним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження вчинялися дії, спрямовані на виконання судового рішення, зокрема надсилалися вимоги боржнику, здійснювалися перевірки стану виконання, витребовувалася інформація щодо проведених нарахувань та застосовувалися заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Спір у цій справі стосується того, чи свідчить невиплата, на думку позивача, належного розміру підвищення до пенсії за період, починаючи з 01.01.2026 про протиправну бездіяльність саме органу ДВС. Позивач вважає, що невиконання боржником судового рішення в частині визначення розміру підвищення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (2*8647 грн) є наслідком невжиття державним виконавцем усіх заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і полягає у сукупності дій, спрямованих на примусове виконання рішень.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтями 63, 75 цього Закону визначено порядок виконання рішень немайнового характеру та заходи впливу на боржника у разі їх невиконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок державного виконавця полягає у вчиненні передбачених законом дій, які спрямовані на виконання рішення суду.

Матеріали справи підтверджують, що державним виконавцем вживалися передбачені Законом №1404-VIII заходи щодо виконання рішення суду, зокрема державним виконавцем винесено вимогу від 11.08.2023, якою зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також Пенсійний фонд, боржник) виконати рішення суду.

З настанням нового бюджетного року та з метою перевірки виконанням рішення суду державним виконавцем винесено вимогу від 10.01.2024, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду, у відповідь на яку отримав лист Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області згідно з яким роз`яснено порядок виконання судового рішення.

У подальшому, з метою перевірки виконанням рішення суду державним виконавцем винесено вимоги від 17.02.2025, від 24.12.2025 та від 23.02.2026, якими зобов`язано боржника виконати рішення суду.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що повноваження державного виконавця не включають самостійне визначення належного розміру пенсійної виплати, тлумачення бюджетного законодавства поза межами виконавчого документа чи вирішення питання про незастосування чинного закону у зв`язку з твердженнями сторони про його неконституційність. Обов`язок виконавця полягає у вчиненні виконавчих дій, а не в підміні собою боржника або суду при вирішенні матеріально-правового спору.

Апеляційні доводи фактично відтворюють позицію, викладену в позовній заяві: апелянтка вважає, що відсутність перерахунку в січні 2026 року у розмірі двох мінімальних заробітних плат сама по собі доводить протиправну бездіяльність державного виконавця.

Такий підхід не враховує характер повноважень виконавця за статтями 18, 63, 75 Закону №1404-VIII. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання, однак не наділений повноваженням самостійно визначати розмір пенсійної виплати, підміняти собою боржника або ігнорувати чинний закон з мотивів його, на думку сторони, неконституційності.

Довід апелянтки про те, що єдиним належним доказом повноти виконавчих дій є лише повне фактичне виконання рішення, не може бути прийнятий у наведеній редакції. Матеріали справи свідчать, що орган ДВС не був пасивним: провадження тривало, листування з боржником здійснювалося, перевірки проводилися, а відтак відсутні ознаки повної бездіяльності, яка могла б бути самостійною підставою для задоволення позову.

Посилання апелянтки на неконституційність статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а також на пряму дію Конституції України, саме по собі не трансформує спір про законність дій чи бездіяльності державного виконавця у спір про конституційність закону. У межах цього процесу оцінюється насамперед, чи вчиняв виконавець дії, передбачені законом, а не чи повинен він був не застосовувати чинні норми закону про бюджет.

Посилання на практику ЄСПЛ, Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо обов`язковості виконання судових рішень загалом є релевантними як загальний стандарт, однак вони не спростовують ключового висновку: незгода стягувача з формулою, яку застосовує боржник - ПФУ при перерахунку пенсії, не означає автоматично протиправну бездіяльність саме органу ДВС.

Водночас у відзиві відповідач слушно розмежовує два різні спори: спір про повноту виконавчих дій органу ДВС і спір про правильність визначення ПФУ конкретного розміру доплати після набрання чинності новими бюджетними нормами. За обставинами цієї справи саме другий аспект фактично лежить в основі вимог позивачки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду та не спростовують його висновків.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.