Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №127/15260/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15260/26

Провадження № 2-о/127/254/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Бойко В.М.,

при секретарі Іщенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи на окупованій території, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про встановлення факту смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України у м.Северодонецьк, Луганської області.

Заявник обгрунтовує свої вимоги, тим, що він є онуком померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України у м.Северодонецьк Луганської області. Встановлення факту смерті заявнику потрібно для отримання дійсного свідоцтва про смерть та подальшої реалізації його прав як спадкоємця. У заявника немає можливості отримати свідоцтво про смерть належного зразка виданого відповідним державним органом України. Таким чином, заявник немає можливості у інший спосіб провести державну реєстрацію факту смерті баби, у зв`язку з чим звернувся до суду із вказаною заявою.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заявник ОСОБА_1 , та його представник адвокат Коцурак Т.Ю. в судове засідання не з`явилися. Подали заяву суду про розгляд справи у відсутність заявника та представника, заяву підтримують та просять задовольнити.

Представник заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства України у судове засідання не з`явився, однак на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи у їх відсутність. Не заперечують щодо вирішення питання на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України підлягає задоволенню.

Згідно із п. 8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч.1ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Згідно із ч. 2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується Довідкою №509-5002909936 від 16.08.2023 року (а.с.8).

ОСОБА_1 – є онуком ОСОБА_2 , що підтверджується наступними документами.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , 22.02.1991 року здійснено актовий запис №259, про народження ОСОБА_1 , де батьками зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.9).

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , який є батько заявника, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження ОСОБА_3 , батьками якого записані: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.11).

Заявник маючи інформацію про смерть баби ОСОБА_2 звернувся з заявою для державної реєстрації смерті у відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління міністерства юстиції України, де йому надано відмову у проведенні державної реєстрації смерті та повідомлено про можливість звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України. (а.с.12).

Так, як заявник ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати документи, що пов`язані зі смертю баби ОСОБА_2 , адже здійснити поїздку на окуповану територію в місто Северодонецьк, Луганської області не має можливості та загрожує його життю, і навіть маючи наявні документи, що підтверджують смерть з тимчасово окупованої території є неприйнятним для здійснення реєстрації смерті, змушений звернутися із заявою до суду.

Підтвердження факту смерті ОСОБА_2 є повідомлення від сусідки, яка була присутня під час смерті, яка в подробицях описала останні хвилини життя ОСОБА_2 та надала фотодокази з могили померлої. (а.с. 13, 14-диск).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом; будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.

Разом з тим, оцінюючи надані заявником докази, суд враховує те, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації особою своїх прав.

Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Практикою Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці, зокрема в рішеннях ЄСПЛ «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зокрема, ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки інформації про смерть особи на окупованій території, як доказу, оскільки розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

На підставі вищевикладеного, суд вважає що факт смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України у місті Северодонецьк, Луганської області - є встановленим.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.

Керуючись ст. 81, 263-265, 315, 317, 319, 430 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити повністю.

Встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство Україна, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України в місті Северодонецьк, Луганської області, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання рішення.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Учасники справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 25497415, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Замостянська, 26а.

Повний текст судового рішення складено 06.05.2026 року.

Суддя: