Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №420/5135/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5135/26

Перша інстанція: суддя Хурса О. О.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026р. про відмову у відкритті провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ДКСУ в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ДКСУ в Одеській області щодо недоплати ОСОБА_1 в повному обсязі коштів стягнутих на його користь, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2021р. по 12.01.2023р. у розмірі 157 695,82грн., відповідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025р. по справі №420/6591/23, що виникла завдяки стягненню та не компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 18%, та утриманні військового збору в розмірі 5%;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 недоплачені кошти на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025р. по справі №420/6591/23 у розмірі 36 270,04грн.;

- визнати протиправними дії ГУ ДКСУ в Одеській області при проведені платежів на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025р. які призвели до сплати ОСОБА_1 банківської комісії у розмірі 50,59грн.;

- стягнути з ГУ ДКСУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію сплаченої банківської комісії в розмірі 50,59грн..

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026р. відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати і ухвалити рішення, яким зобов`язати відкрити провадження у справі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги фактично спрямовані на виконання іншого судового рішення по справі №420/6591/23 на стадії його виконання. Тобто, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є одним із способів виконання вищевказаного судового рішення.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку чим допустив порушив норми процесуального права.

Судова колегія вважає такі висновки помилковими, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а тому апеляційний суд на підставі ст.320 КАС України, скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Приписами пп.1,2 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Аналіз наведених вище норм процесуального закону дає підстави для висновку, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та охоронювані законом інтереси рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, проте, ці рішення, дії чи бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад і участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025р. по справі №420/6591/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2025р. скасовано та ухвалено нову постанову. Суд визнав протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 та постановив стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2021р. по 12.01.2023р. у розмірі 157 695,82грн..

13.11.2025р. Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №420/6591/23 про стягнення з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 157 695,82грн..

Вказаний виконавчий лист позивачем подано до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області разом із заявою про проведення стягнення коштів від 20.11.2025р..

Так, на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025р. по справі №420/6591/23 ГУ ДКСУ в Одеській області здійснило безспірне списання коштів на користь ОСОБА_1 із відрахуванням з суми 157 695,82грн. податку на доходи фізичних осіб та утриманням військового збору у розмірі 36 270,04грн..

Колегія суддів зазначає, даний спір виник внаслідок незгоди ОСОБА_1 з діями ГУ ДКСУ в Одеській області щодо стягнення з ВЧ НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку у розмірі 157 695,82грн. на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025р. по справі №420/6591/23 в порядку безспірного списання коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги фактично спрямовані на виконання іншого судового рішення.

Відтак, суд зазначив, що позивачу необхідно звернутись до суду по справі №420/6591/23 в порядку, передбаченого ст.383 КАС України.

Судова колегія не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За приписами ч.1 ст.1 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цей закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження, та особливості їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Згідно із ч.1 ст.3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частинами 2,4 ст.3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені ЗУ «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою КМУ від 3.08.2011р. №845 (далі – Порядок №845).

Відповідно до п.3 названого Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що судове рішення про стягнення з державного органу коштів виконується органами Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Судове рішення про стягнення коштів не покладає на відповідача (боржника) зобов`язань як таких. За відсутності зобов`язання відповідач (боржник) не має про що звітувати суду. Участь боржника у виконанні рішення про стягнення - відсутня. Виконання рішення суду про стягнення з боржника коштів відбувається шляхом списання коштів з його рахунків органами Державної казначейської служби України.

Отже, судове рішення в частині стягнення з відповідача грошової суми повинно бути виконано Державною казначейською службою України (без будь-якого волевиявлення боржника чи вчинення ним будь-яких дій) шляхом безспірного списання коштів.

Так, з посиланням на вказані приписи законодавства ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. у справі №420/6591/23 було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку ГУ ДКСУ в Одеській області не було стороною по справі №420/6591/23 та відповідно, позивач не може звернутись до суду із заявою, поданою в порядку ст.383 КАС України, оскільки за правилами ч.1 вказаної статті така заява подається з метою визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відтак, враховуючи те, що ГУ ДКСУ в Одеській області не було відповідачем та взагалі стороною у справі №420/6591/23, позивач звернувся до суду із вимогами щодо незгоди із діями органу казначейства при безспірному списанні коштів на виконання рішення суду.

При цьому, згідно із п.15 Порядку №845 дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Отже, вказана норма чітко визначає порядок оскарження дій Казначейства з виконання виконавчих документів.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, у зв`язку із чим судова колегія дійшла висновку про скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 312, 315, 320, 325 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026р. про відмову у відкритті провадження скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук