Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №400/4360/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4360/24

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , треті особи: ВЧ НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 на підставі ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із вчиненням раніше ОСОБА_1 тяжкого злочину, за який він був засуджений до позбавлення волі строком на 5 років;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із вчиненням раніше ОСОБА_1 тяжкого злочину, за який він був засуджений до позбавлення волі строком на 5 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 25.02.2022р. він призваний на військову службу по мобілізації та проходив її у ВЧ НОМЕР_2 .

Позивач зазначив, що він неодноразово звертався із рапортами про звільнення з військової служби та виключення з військового обліку, однак відповіді не отримував.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо розгляду його рапорту про звільнення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026р. було витребувано додаткові докази у справі.

28.04.2026р. ВЧ НОМЕР_3 подала до суду заяву про виконання ухвали.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи та додатково надані докази, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні скарги, зміни мотивувальної частини рішення суду, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що правових підстав для звільнення позивача з військової служби згідно з пп.«в» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» немає.

Також відсутні правові підстави для виключення позивача з військового обліку, оскільки це належить до повноважень районних ТЦК, а не військових частин стосовно тих осіб, які не є військовослужбовцями. Оскільки позивач є військовослужбовцем, то чинним законодавством не передбачено зняття його з військового обліку.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини по справі, надані докази, у зв`язку із чим висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неповного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду змінює в мотивувальній частині, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 25.02.2022р. ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації та згідно із Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 25.02.2022р. №19 позивача було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 та поставлено на всі види забезпечення.

Згідно із витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 №283 від 10.10.2023р. ОСОБА_1 з 10.10.2023р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно із витягом із Наказу командира НОМЕР_4 окремої бригади територіально оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 10.10.2023р. №90-РС ОСОБА_1 звільнено з посади та призначено на посаду солдату резерву взводу резерву 329 запасної роти НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

12.10.2023р. позивач подав рапорт до Первомайського РТЦКСП про виключення його з військового обліку.

19.10.2023р. позивач подав рапорт до командира ВЧ НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив виключити його з військового обліку.

19.10.2023р. позивач подав рапорт до командира ВЧ НОМЕР_2 .

27.11.2023р. представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із адвокатським запитом №1, в якому просив надати інформацію щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.10.2023р. про виключення з військового обліку.

1.12.2023р. ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено про розгляд адвокатського запиту та зазначено, що позивач на військовому обліку в Первомайському РТЦКСП не перебуває.

4.12.2023р. представник позивача звернувся до Міністерства оборони України із адвокатським запитом №1, в якому просив надати інформацію щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.10.2023р. про виключення його з військового обліку.

10.12.2023р. ВЧ НОМЕР_1 повідомила представника позивача про відсутність у поданих адвокатському запиті та рапорті про виключення питань, віднесених до компетенції командування ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 .

23.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся до ВЧ НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби з подальшим виключенням з військового обліку.

Однак, відповіді на цей рапорт позивачем так і не отримано.

Позивач вказав, що згідно із Вироком Красилівського районного суду Хмельницької області від 26.05.2008р. він був визнаний винним за ч.1 ст.135 КК України, ч.3 ст.185 КК України, ч.3 ст.187 КК України, та засуджений до 5 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, а тому має право на звільнення з військової служби.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо розгляду рапорту про звільнення, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII.

Згідно із ч.1 ст.2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі ч.2 цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом ч.4 вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону № 2232-XII.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч.7 ст.26 Закону №2232-XII).

Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. (пункт 1).

Згідно із пп.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч.3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону №2232-XII у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Так, пунктом 233 Положення №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України №40 від 31.01.2024р. (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735 (далі - Інструкція №735).

Згідно із п.5 розділу ІІІ Інструкції №735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Згідно із п.6 розділу І Інструкції №735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.

У відповідності до п.2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів.

З огляду на вищезазначене, слід зробити висновок, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено прийняття уповноваженими особами (військовими частинами) рішень про відмову у формі відповідних наказів.

У даному випадку, рішенням про відмову у задоволенні рапорту військовослужбовця може бути відповідне повідомлення, в якому зазначено мотиви й підстави його прийняття.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на звільнення з військової служби та виключення з військової служби, у зв`язку із невідповідністю вимогам, передбаченим п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

При цьому, суд першої інстанції не досліджував обставин щодо належного звернення ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення в порядку, передбаченому Законом.

Так, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026р. було витребувано від ВЧ НОМЕР_1 пояснення та документи на їх підтвердження щодо обставин надходження рапорту ОСОБА_1 від 23.12.2023р. про звільнення з військової служби та прийняття рішення за результатами його розгляду.

28.04.2026р. на виконання вимог вказаної ухвали суду ВЧ НОМЕР_1 подала заяву, в якій зазначила, що рапорти про звільнення з військової служби позивач подавав з порушенням вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення), та вимог, передбачених розділом III Порядку організації роботи рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 6.08.2024р. №531.

Так, відповідно до ст.233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до ст.14 Статуту, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити – до наступного прямого начальника, що не було дотримано позивачем.

Як наслідок, зазначені рапорти позивача, в т.ч і від 23.12.2023р., були залишені без розгляду, у зв`язку із невідповідністю їх вказаним вище нормативним вимогам, включно із відсутністю погодження рапортів усіма безпосередніми та/або прямими командирами (начальниками).

У спірний період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка являлась окремою юридичною особою (код ЄДРПОУ – НОМЕР_5 ) та підпорядковувалась ВЧ НОМЕР_1 .

Пізніше, відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від « 22» травня 2025 року №Д?321/65/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році», директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від « 22» травня 2025 року № Д-22/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Силах територіальної оборони Збройних Силах України в 2025 році», наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від « 26» травня 2025 року №46дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Регіональному управлінні Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році» та наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №237 від 31.07.2025р., ВЧ НОМЕР_6 увійшла в склад ВЧ НОМЕР_1 як батальйон територіальної оборони ВЧ НОМЕР_1 .

При цьому, ВЧ НОМЕР_1 зазначила, що позивач жодного разу не звертався рапортом із зазначеного питання до командування ВЧ НОМЕР_1 .

Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія зазначає наступне.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 з 10.10.2023р. згідно із витягом із Наказу командира НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 10.10.2023р. №90-РС ОСОБА_1 призначений на посаду солдату резерву взводу резерву 329 запасної роти НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Зазначений наказ підписаний Командиром НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , який на момент спірних правовідносин був командиром ВЧ НОМЕР_1 .

З вказаного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 з 10.10.2023р. проходив військову службу безпосередньо у ВЧ НОМЕР_1 .

Відтак, звертаючись із рапортом від 23.12.2023р. про звільнення з військової служби до ВЧ НОМЕР_2 , ОСОБА_1 порушив процедуру звернення із рапортом по команді, оскільки в з 10.10.2023р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Отже, судова колегія дійшла висновку, що позивач із рапортом про звільнення до ВЧ НОМЕР_1 не звертався, а тому підстави для визнання бездіяльності відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції у мотивувальній частині помилково було вирішено питання щодо наявності підстав для звільнення з військової служби, оскільки судом не було досліджено факту звернення ОСОБА_1 із відповідним рапортом про звільнення та як наслідок наявність або відсутність рішення відповідача щодо поставленого в рапорті питання.

Таким чином, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, беручи до уваги, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судова колегія вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду, в іншій частині судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024р. змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук