Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №400/5161/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5161/25

Головуючий в суді першої інстанції: Мороз А.О.

Дата і місце ухвалення рішення: 16.12.2025 року, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі №400/5161/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 23 квітня 2025 року №199 «Про результати службового розслідування за фактом загибелі майора ОСОБА_2 ».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, та не надав належної оцінки зібраним у справі доказам.

Апелянт вказує, що позивач, обіймаючи посаду начальника кафедри, був безпосереднім начальником підлеглого особового складу та відповідно до вимог законодавства і статутів Збройних Сил України ніс персональну відповідальність за стан військової дисципліни, організацію служби, збереження озброєння та безпеку підлеглих.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) позивача та подіями, що стали підставою для проведення службового розслідування, оскільки такий зв`язок встановлено за результатами службового розслідування, матеріали якого були надані суду.

Крім того, апелянт зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято в межах повноважень відповідача, з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені у ньому підстави відповідають змісту констатуючої частини наказу та матеріалам службового розслідування.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши особливості правового регулювання проходження військової служби та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців, у зв`язку з чим дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваного наказу.

З урахуванням викладеного апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, а також законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу та на момент виникнення спірних правовідносин обіймав посаду начальника кафедри у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, виконуючи організаційно-розпорядчі функції щодо забезпечення навчального процесу та керівництва підлеглим особовим складом.

23 квітня 2025 року начальником Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба видано наказ №199 «Про результати службового розслідування за фактом загибелі майора ОСОБА_2 », пунктом 5 якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді попередження про неповну службову відповідність.

Як убачається з матеріалів справи та змісту зазначеного наказу, підставою для його прийняття стали висновки службового розслідування, проведеного за фактом загибелі військовослужбовця – майора ОСОБА_2 .

Зокрема, в описовій частині наказу зазначено, що 13 лютого 2025 року було виявлено відсутність майора ОСОБА_2 на робочому місці, а в подальшому його тіло з вогнепальним пораненням голови та пістолет марки ПМ №НК2028, з якого було здійснено постріл. Вказаний пістолет є особистою зброєю старшого лейтенанта ОСОБА_3 та зберігався у сейфі, до якого, як зазначено у наказі, майор ОСОБА_2 мав вільний доступ.

У наказі також зазначено, що однією з можливих причин самогубства майора ОСОБА_2 є виявлена нестача військового майна на суму 6 433 248,98 грн., яке перебувало у його підзвітності.

За результатами службового розслідування відповідач дійшов висновку про наявність порушень у діяльності посадових осіб підрозділу, у тому числі позивача, якому інкриміновано неналежне виконання службових обов`язків, що, на думку відповідача, перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із зазначеною подією.

Не погоджуючись із зазначеним наказом, вважаючи його протиправним та таким, що прийнятий без належних правових підстав, позивач вважає незаконним наказ у частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ у частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято без належного правового обґрунтування, з порушенням вимог чинного законодавства та без достатніх підстав, оскільки матеріали службового розслідування не містять належних і допустимих доказів вчинення позивачем конкретних дисциплінарних проступків, не встановлюють, які саме дії чи бездіяльність позивача призвели до настання негативних наслідків, а наведені у наказі висновки мають загальний характер, не містять належної конкретизації порушень і не підтверджуються достатніми доказами, при цьому відсутній належний причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) позивача та подією, що стала підставою для проведення службового розслідування, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про протиправність пункту 5 наказу та наявність підстав для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, при цьому суд перевіряє, чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а також чи є воно обґрунтованим, пропорційним та прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Відповідно до статей 1, 3, 5, 6 та 11 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарна відповідальність військовослужбовців настає за порушення військової дисципліни, що виражається у невиконанні або неналежному виконанні службових обов`язків, при цьому притягнення до дисциплінарної відповідальності можливе лише за умови встановлення протиправності поведінки, вини особи та наявності причинно-наслідкового зв`язку між її діями (бездіяльністю) та наслідками.

З аналізу наведених норм убачається, що притягнення особи до дисциплінарної відповідальності можливе лише за умови належного встановлення всіх елементів складу дисциплінарного проступку, зокрема конкретного порушення службових обов`язків, вини особи та причинно-наслідкового зв`язку між її діями (бездіяльністю) та негативними наслідками.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, правовою підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідач визначив порушення статей 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також положень Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №359.

Разом з тим, як правильно встановив суд першої інстанції, оскаржуваний наказ №199 не містить посилань на конкретні структурні елементи зазначених нормативно-правових актів (частини, пункти, абзаци), які б були порушені позивачем, а наведені у ньому формулювання мають загальний характер і не дають можливості встановити, у чому саме полягає протиправна поведінка позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що така невизначеність правових підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності не може розцінюватися як формальна, оскільки створює стан правової невизначеності для особи та унеможливлює здійснення належного судового контролю за правомірністю прийнятого рішення.

Крім того, аналіз змісту статей 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України свідчить, що зазначені норми визначають загальний правовий статус командира (начальника) та його обов`язки щодо забезпечення військової дисципліни, однак не регулюють безпосередньо порядок обліку, зберігання та видачі стрілецької зброї, який врегульований спеціальними нормами Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України №359.

Відповідно до пунктів 9, 13 розділу ІІ та пункту 2 розділу Х зазначеної Інструкції особиста зброя закріплюється за конкретним військовослужбовцем, зберігається у визначеному порядку та перебуває у сфері його індивідуальної відповідальності.

Як установлено матеріалами справи, пістолет ПМ №НК2028, за допомогою якого було здійснено постріл, є особистою зброєю старшого лейтенанта ОСОБА_3 , а отже саме ця особа є відповідальною за його збереження, тоді як відповідачем не доведено, що позивач був безпосередньо відповідальним за контроль за цією зброєю.

Посилання відповідача на неналежну організацію контролю за зберіганням зброї та морально-психологічним станом підлеглих також не підтверджені належними і допустимими доказами, оскільки матеріали справи не містять доказів того, які саме обов`язки у цьому аспекті були покладені на позивача конкретними нормами законодавства та в чому саме полягало їх порушення.

Більше того, відповідач не встановив та не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) позивача та подією загибелі військовослужбовця, що виключає можливість покладення на нього дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608, службове розслідування має встановлювати, зокрема, факт правопорушення, ступінь вини особи та причинний зв`язок між її діями та наслідками. Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, такі обставини відповідачем встановлені не були, а висновки службового розслідування мають припущувальний характер.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта. У даному випадку відповідач не надав належних та допустимих доказів правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Сам по собі факт настання негативних наслідків не є достатньою підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності без встановлення її вини, конкретного порушення та причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) особи та такими наслідками. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2025 у справі №380/3258/23.

Верховний Суд також наголошує, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності має бути належним чином вмотивованим, містити конкретизацію порушених норм та обставин проступку, а не ґрунтуватися на загальних формулюваннях чи припущеннях (постанова від 23.02.2023 у справі №160/1150/21).

У своїй усталеній практиці Верховний Суд зазначає, що звинувачення у вчиненні дисциплінарного проступку не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод органи влади зобов`язані належним чином обґрунтовувати свої рішення. Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Suominen v. Finland» та «Burdov v. Russia» наголосив на необхідності належного обґрунтування рішень органів влади та забезпечення ефективного захисту прав особи.

З урахуванням викладеного, встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку, а оскаржуваний пункт 5 наказу №199 є необґрунтованим та протиправним.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги та встановила, що вони зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та не спростовують встановлених судом обставин справи, зокрема щодо відсутності у діях позивача складу дисциплінарного проступку та причинно-наслідкового зв`язку, а також не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі №400/5161/25 - без змін.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук