Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №420/12932/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12932/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Єщенка О.В., Градовського Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Служби безпеки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

- стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 338954,98 грн (триста тридцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні 98 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в Службі безпеки України. Наказом Служби безпеки України № 1647-ОС/дск від 21.12.2023 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та підпунктом «г» (через сімейні обставини та інші поважні причини) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 18.04.2025 позивач отримав від Служби безпеки України грошове забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024. та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №420/9139/24 в сумі 347402,44 грн. За наслідком виплати відповідачем перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/9139/24 в сумі 347 402,44 грн у позивача виникло право на виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач відзив до суду не надавав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнено з Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33, код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 118532 (сто вісімнадцять тисяч п`ятсот тридцять дві) грн 56 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувана адміністративна справа.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

У С Т А Н О В И В:

Судом першої інстанції з`ясовано та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Службі безпеки України.

Наказом Служби безпеки України № 1647-ОС/дск від 21.12.2023 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та підпунктом «г» (через сімейні обставини та інші поважні причини) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У подальшому, позивача виключено зі списків особового складу з 24.01.2024.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду, у справі № 420/9139/24, серед іншого, зобов`язано Службу безпеки України провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01.02.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 420/9139/24 відповідач 18.04.2025 виплатив позивачу грошове забезпечення у сумі 347402,44 грн.

Відповідач при цьому не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в чинній з 19 липня 2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 24 січня 2024 року, а остаточний розрахунок здійснено 18 квітня 2025 року, вказане є порушенням ст. 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки про доходи від 29 лютого 2024 року №21/2-519 за останні два місяці до звільнення позивачу нараховано грошове забезпечення за листопад-грудень 2023 року у сумі 113606 грн (56803,00 грн + 56803,00 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1862,39 грн (113606 грн/61 календарний день).

Враховуючи позовні вимоги, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 182 днів (період з 25.01.2024 по 25.07.2024).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 338954,98 грн (1862,39 грн х 182 календарні дні).

Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19 лютого 2022 року) принципу співмірності.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Отже, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 347402,44 грн, суд апеляційної інстанції, як суд першої інстанції, вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.

При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов`язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов`язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою 347402,44 грн, що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об`єктивності.

Підхід, за яким розмір компенсації не повинен перевищувати суму самої заборгованості, інакше кажучи, максимальний розмір компенсації це 100% від невиплаченого розрахунку, не тільки відповідає логіці компенсаційної функції, але й дозволяє уникнути перетворення відповідальності на каральну.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 338954,98 грн (1862,39 грн х 182 календарні дні).

Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 34,97% ((347402,44 грн /993490,75 грн) х 100).

Такими чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 118532,56 грн (338954,98 грн х 34,97%).

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №420/12932/25 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча-суддя: Г.П. Казанчук

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: О.В. Єщенко