Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №340/5973/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 травня 2026 року м. Дніпросправа № 340/5973/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року (суддя Петренко О.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18 червня 2022 року по 23 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 18 червня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2024 року по 23 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2024 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18 червня 2022 року по 23 вересня 2024 року із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 18 червня 2022 року по 23 вересня 2024 року із застосуванням положень абз. 4 та абз. 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 22 липня 2022 року по 05 грудня 2022 року, з 16 грудня 2022 року по 18 грудня 2022 року, з 16 січня 2023 року по 25 червня 2023 року, з 06 липня 2023 року по 24 листопада 2023 року, з 13 грудня 2023 року по 14 грудня 2023 року, з 12 січня 2024 року по 16 січня 2024 року в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно відповідно до п. 1 Постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 22 липня 2022 року по 05 грудня 2022 року, з 16 грудня 2022 року по 18 грудня 2022 року, з 16 січня 2023 року по 25 червня 2023 року, з 06 липня 2023 року по 24 листопада 2023 року, з 13 грудня 2023 року по 14 грудня 2023 року, з 12 січня 2024 року по 16 січня 2024 року в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно відповідно до п. 1 Постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 листопада 2023 року по 27 березня 2024 року, у зв`язку із перебуванням на лікуванні відповідно до п. 1 Постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) додаткову винагороду за період з 24 листопада 2023 року по 27 березня 2024 року, у зв`язку із перебуванням на лікуванні відповідно до п. 1 Постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 15 днів за 2022 рік, за 20 днів за 2023 рік та за 30 днів за 2024 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 15 днів за 2022 рік, за 20 днів за 2023 рік та за 30 днів за 2024 рік з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, з урахуванням вже виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 18 червня 2022 року по 23 вересня 2024 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 23 вересня 2024 рік з урахуванням вже виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 18 червня 2022 року по 23 вересня 2024 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням додаткової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 23 вересня 2024 рік, з урахуванням вже виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025 ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції. При цьому зазначено, що заявлені позивачем вимоги стосуються як періоду до внесення змін до ст. 233 КЗпП України (до 19.07.2022), так і періоду після внесення таких змін.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та присвоєно єдиний унікальний номер справи №340/5973/25.

У даній справі вирішуються позовні вимоги щодо:

визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби;

зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у даній справі та справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 залучено в якості співвідповідача військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік) залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що грошовий атестат не містить інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою їх складових, а отже, не забезпечував позивачу можливості отримати повну, достовірну та зрозумілу інформацію про склад і розмір грошового забезпечення за зазначений період, у зв`язку з чим позивач об`єктивно не міг на підставі цього документа дізнатися про можливе порушення свого права на грошове забезпечення за відповідний попередній період. Матеріали справи не містять інших доказів з яких вбачається дата ознайомлення позивача з документами (наказами, довідками, виписками тощо) відповідача про нарахуванням позивачу заробітної плати за спірний період.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Суд зазначає, що спір у вказаній справі виник щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби.

На стадії цього апеляційного провадження, спірним є питання дотримання строку звернення до суду з цим позовом.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Суд зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Колегія суддів звертає увагу на те, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, тобто коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Власне такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що строк звернення до адміністративного суду з цим позовом повинен обраховуватися з дати звільнення позивача є таким, що не відповідає правильному правозастосуванню та не узгоджується з чітким приписом частини другої статті 233 КЗпП України, відповідно до якого із заявою про вирішення трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Стаття 116 КЗпП України передбачає, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Таким моментом може бути день вручення грошового атестата, розрахункового листа або довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

У цій справі суд першої інстанції не з`ясував коли позивач отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, тобто дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, що документально підтверджується, та правильно не встановив з якою подією слід пов`язувати початок перебігу тримісячного строку звернення до суду з позовними вимогами щодо ненарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку військовослужбовець отримував під час проходження служби, та, відповідно, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для залишення без розгляду позовних вимог у цій частині, у зв`язку з пропуском строку.

Колегія суддів підкреслює, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, застосовуються не лише до відкриття провадження в справі, але й після відкриття.

Так, матеріалами справи підверджено, що в наказі №283 від 23 вересня 2024 року про звільнення позивача з військової служби, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 45), суми, які належать позивачу до виплати при звільнені, не зазначені, а грошовий атестат взагалі в матеріалах справи відсутній (до позовної заяви та відзиву на позовну заяву сторонами не додавався).

Водночас матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про виплачені йому суми грошового забезпечення, а саме інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою їх складових, а отже, не забезпечував позивача можливості отримати повну, достовірну та зрозумілу інформацію про склад і розмір грошового забезпечення за зазначений період, у зв`язку з чим позивач об`єктивно не міг дізнатися про можливе порушення свого права на грошове забезпечення за відповідний попередній період.

Матеріали справи не містять інших доказів з яких вбачається дата ознайомлення позивачки з документами (наказами, довідками, виписками тощо) відповідача про нарахування позивачу заробітної плати за спірний період.

Основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд в постанові Верховного Суду від 29 грудня 2025 року справа № 580/9034/24, дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат.

Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати — про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 грудня 2025 року справа № 580/9034/24, від 19 грудня 2025 року справа № 160/13256/25.

Так, згідно з положеннями частини другої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Чинне законодавство не містить затвердженої форми повідомлення про нараховані і виплачені працівнику суми при звільненні, водночас приписи статті 116 КЗпП України конкретизують, що в ньому повинно бути зазначено, а саме: окремо кожен вид виплати – основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.

Отже, головним акцентом повідомлення про нараховані і виплачені суми при звільненні є розмір кожної виплати, як єдиний індикатор, що дозволяє визначити правильність виплачених сум, та, відповідно, наявність/відсутність порушеного права.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).

В постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі №420/33039/24 зазначено про необхідність з`ясування судом отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати.

Водночас, чинне законодавство не містить затвердженої форми повідомлення про нараховані і виплачені працівнику суми при звільненні, водночас приписи статті 116 КЗпП України конкретизують, що в ньому повинно бути зазначено, а саме: окремо кожен вид виплати - основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.

Отже, головним акцентом повідомлення про нараховані і виплачені суми при звільненні є розмір кожної виплати, як єдиний індикатор, що дозволяє визначити правильність виплачених сум, та, відповідно, наявність/відсутність порушеного права.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів з яких вбачається дата ознайомлення позивача з документами (наказами, довідками, виписками тощо) відповідача про нарахуванням позивачу заробітної плати за спірний період, як під час проходження служби так і під час звільнення.

Також, суд першої інстанції залишив поза увагою наведені позивачем у клопотанні про поновлення строку обставини, які, за твердженням позивача, мають бути визнані поважними для поновлення строку звернення до суду.

Тобто висновки суду не відповідають встановленим судом обставинам в наслідок порушення норм процесуального права.

На думку суду наявні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду.

Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France", заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.

Відповідно до статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушення норм процесуального права, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись, ст. ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров

суддя О.В. Головко