Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №160/27470/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/27470/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Лозицька І.О.) в адміністративній справі №160/27470/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №047150017218 від 20.03.2025 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 на підставі її заяви від 12.03.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.05.2004 по 25.10.2006, з 21.05.1990 по 09.01.1991 та з 25.05.1993 по 17.11.2003, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.03.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до спеціального (пільгового) трудового стажу за Списком №1 ОСОБА_1 періоди роботи:

- в Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті на посаді ученика вивантажувача пилу у період з 28.04.1986 по 25.12.1986;

- в Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті на посаді вивантажувача пилу 2 розряду у період з 25.12.1986 по 15.05.1990;

- в Колективної інженерно-виробничої фірми «Металург» на посаді вивантажувача пилу у період з 21.05.1990 по 09.01.1991;

- в Будівельно-монтажному управлінні №250 Кримгідроспецбуд м. Сімферополя Республіки Крим на посаді маляра в закритих приміщеннях у період з 25.05.1993 по 17.11.2003.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.03.2025 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №047150017218 від 20.03.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.03.2025 №04715007218 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.05.2004 по 25.10.2006, з 21.05.1990 по 09.01.1991 та з 25.05.1993 по 17.11.2003.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачці правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV. Скаржник зазначає про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 21.05.1990 по 09.01.1991 (через відсутність дати та номера наказів про прийняття і звільнення), а також періодів з 25.05.1993 по 17.11.2003 та з 06.05.2004 по 25.10.2006 у зв`язку з відсутністю відомостей в індивідуальних даних застрахованої особи.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, яким прийнято рішення від 20.03.2025 №04715007218 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 », яке мотивоване наступним:

«Відповідно до частини 2 статті 26 Закону у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 22 року.

Відповідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний номер, свідоцтва про народження дітей, диплом про навчання) загальний страховий стаж складає 15 років 6 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 21.05.1990 по 09.01.1991, відсутня дата наказу на прийняття і номер наказу про звільнення, періоди з 25.05.1993 по 17.11.2003 та з 06.05.2004 по 25.10.2006, так як відсутні дані згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу».

Позивач із означеним рішенням не погоджується, вважає його протиправними та таким, що підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте частково задовольнив позовні вимоги, не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу.

Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо оскарження рішення від 20.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, а також щодо незарахування до страхового стажу періодів її трудової діяльності з 06.05.2004 по 25.10.2006, з 21.05.1990 по 09.01.1991 та з 25.05.1993 по 17.11.2003.

Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 08.06.1982, з-поміж іншого, містить такі записи про періоди роботи позивача, які згідно спірного рішення не зараховано до страхового стажу останнього:

21.05.1990 – прийнята до інженерно-виробничої фірми «Металург» на посаду вивантажувача пилу, протокол 14 (запис №11);

09.01.1991 – звільнена у зв`язку зі скороченням штату працівників фірми, наказ по фірмі від 14.01.1991 (запис №12);

25.05.1993 – прийнята на роботу в СМУ-250 тр-та «КГСС» Кримгідроснецстрой в посаді маляра в закритих приміщеннях по 3 розряду, наказ №131 від 25.05.1993 (запис №15);

17.11.2003 – звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, наказ №924 від 17.11.2003 (запис №16);

06.05.2004 – прийнята на роботу комірником до Криворізького Металбудпостачу, наказ №765 від 06.05.2004 (запис №17);

25.10.2006 – звільнена із займаної посади за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, наказ №183 від 25.10.2006 (запис №18).

З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та апеляційної скарги вбачається, що як на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, скаржник посилається на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, визначеного частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV. В рішенні від 20.03.2025 зокрема вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи з 21.05.1990 по 09.01.1991 (через відсутність дати та номера наказів про прийняття і звільнення), а також періодів з 25.05.1993 по 17.11.2003 та з 06.05.2004 по 25.10.2006 у зв`язку з відсутністю відомостей в індивідуальних даних застрахованої особи.

Щодо наявності у позивача права на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 21.05.1990 по 09.01.1991, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів пенсійного органу стосовно відсутності дати та номера наказів про прийняття і звільнення у трудовій книжці, оскільки обов`язок щодо її належного ведення покладається на роботодавця, а не на працівника.

Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).

Приписами пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язок щодо ведення трудових книжок працівників, у тому числі внесення до них достовірних відомостей, покладено саме на роботодавця. На керівників підприємств (роботодавців) також покладається обов`язок щодо належної організації ведення трудових книжок, у тому числі використання печаток і штампів підприємства.

Колегія суддів наголошує, що працівник не несе відповідальності за правильність оформлення та заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи вносяться уповноваженими працівниками підприємства, а не самим працівником. Обов`язок щодо ведення трудових книжок (їх заповнення, внесення відповідних записів, засвідчення печаткою підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень чи змін до записів) законодавством покладено на адміністрацію підприємства (власника або уповноважений ним орган).

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації. Отже, недотримання правил ведення трудових книжок може спричиняти негативні наслідки для осіб, відповідальних за їх оформлення, однак не може покладатися на працівника та впливати на реалізацію його прав, зокрема права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача в цій частині позовних вимог протиправними, оскільки останній фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій меті підтвердження страхового стажу та не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності й розсудливості.

Щодо доводів скаржника про правомірність незарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи з 25.05.1993 по 17.11.2003 та з 06.05.2004 по 25.10.2006 у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків, а також відповідальність за їх несвоєчасну або неповну сплату покладено законом на страхувальника, при цьому такі внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та інших неодноразово звертав увагу, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

В контексті обставин цієї справи та доводів скаржника, покладених ним в основу рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо підтвердження наявності у позивача необхідного страхового стажу пенсійний орган, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, був наділений правом звернутися до підприємств, на яких працювала позивачка, із вимогою про надання додаткових документів, а також здійснити перевірку достовірності поданих відомостей та умов праці, що мають значення для визначення права на пенсію.

Водночас матеріали справи не містять доказів вчинення скаржником таких дій, а саме звернення із відповідними запитами чи проведення перевірки достовірності поданих документів, що свідчить про невикористання суб`єктом владних повноважень наданих йому законом повноважень для належного з`ясування обставин, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення щодо призначення позивачу пенсії.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у зв`язку з чим ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є саме зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу останньої спірні періоди роботи та повторно розглянути її заяву від 12.03.2025 про призначення пенсії за віком.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року в адміністративній справі №160/27470/25 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 06 травня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак