Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №160/16292/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/16292/25

Головуючий суддя І інстанції – Боженко Н.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в адміністративній справі №160/16292/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.04.2025 №047050031508 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до закону №1058:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 з 01.09.1992 по 04.01.1993 та з 10.05.1993 по 21.04.1995;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 періоди її роботи з 28.02.1996 по 19.01.2004, з 19.01.2004 по 28.07.2008 та з 02.12.2008 по 20.12.2016;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, та з урахуванням висновків суду у даній справі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.04.2025 року №047050031508 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.05.1993 року по 21.04.1995 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.04.2025 року з урахуванням довідки від 19.03.2025 року №226/01-03, складеної комунальним підприємством «Криворізький центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Дніпропетровської обласної ради», відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного суду України №1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а також з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

В задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04.01.1993, до страхового стажу правомірно не зараховано період роботи з 10.03.1993 (наказ від 15.01.1993) по 21.04.1995, оскільки запис про прийняття внесено з порушенням п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, а саме: дата на прийняття не відповідає даті наказу.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за Списком № 2.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.04.2025 року №047050031508 відмовлено позивачу в призначенні пенсії.

Зазначено, що період роботи з 10.03.1993 року по 21.04.1995 року не зараховано до страхового стажу позивача через недолік оформлення запису в трудовій книжці, а саме дата прийняття не відповідає даті наказу.

Також зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи, згідно довідки, яка підтверджує спеціальний трудовий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці від 19.03.2025 №226/01-03, оскільки вона не відповідає Додатку №5 Порядку, тому як у довідці невірно вказано Списки чинні на період роботи, а саме: заявниця пропрацювала в період дії постанови КМУ від 24 червня 2016 р. №461, а в довідці вказана постанова КМУ №36 від 16 січня 2023 року, чим порушено п.3 наказу Міністерства соціальної політики від 18.11.2025 №383 Про затвердження Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Визначення права на застосування пільгового періоду роботи можливо провести після отримання акту зустрічної перевірки.

Вказано про недосягнення позивачем пенсійного віку 55 років.

Позивач, не погодившись з правомірністю відмови у призначенні пенсії, звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, відповідно вимог статті 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом від 02 березня 2015 року №213-VIII, має право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 за наявності віку 50 років. Вказано, що позивач наділена правом на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.05.1993 року по 21.04.1995 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно із статтею 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

З матеріалів справи видно, що на момент звернення позивача до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах остання досягла 50 років, що в силу вищенаведених правових приписів є достатнім для призначення пільгової пенсії за Списком № 2.

Що стосується правомірності зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.05.1993 року по 21.04.1995 року, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Як видно з матеріалів справи, в трудовій книжці позивача від 04.01.1993 року НОМЕР_2 наявні наступні записи:

- 10.03.1993 року – прийнята тимчасово в доменний цех машиністом крана металургійного виробництва на ливарному дворі доменної печі 2 розряду;

- 21.04.1995 року – звільнена з металургійного комбінату за власним бажанням.

З матеріалів справи видно, що відповідач не зарахував наведений період через те, що дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також, згідно ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсій страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.05.1993 року по 21.04.1995 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 08.04.2025 року з урахуванням довідки від 19.03.2025 року №226/01-03, складеної комунальним підприємством «Криворізький центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Дніпропетровської обласної ради», відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного суду України №1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а також з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в адміністративній справі №160/16292/25 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко