Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №160/15840/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/15840/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Малиш Н.І., Кругового О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ТРЕЙДЕР» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 р. (суддя Боженко Н.В) в адміністративній справі №160/15840/25 за позовом Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ТРЕЙДЕР», про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

Дніпропетровське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду із адміністративним позовом, в якому просило стягнути з ТОВ «ВІП-ТРЕЙДЕР» суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 46 697,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що у 2024 році середньооблікова чисельність працівників особового складу відповідача складала - 09 осіб, тому норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складав - 1 особа. За незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, однак добровільно цього не зробив, що зумовило звернення до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, позов Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задоволено.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ «ВІП-ТРЕЙДЕР» із посиланням на порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що після затвердження постановою Кабінету Міністрів України №466 від 05 червня 2019 р. Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та внесення змін до статті 19 Закону №875-ХІІ, Фонд не має права проводити перевірки роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць, оскільки проводити такі перевірки уповноважені органи Держпраці. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 р. у справі №400/3957/21. Тобто, позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році звернувся із позовом про

стягнення адміністративно-господарських санкцій. Відповідач виконав вимоги законодавства щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю у 2024 році, зокрема, в нього працював ОСОБА_1 , якому з 01 липня 2024 р. встановлена третя група інвалідності. Також, суд першої інстанції безпідставно посилається на висновки, зазначені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2025 р. у справі № 280/3642/23, оскільки ним розглядався спір, який стосувався правильності розрахунку середньооблікової чисельності штатних працівників, водночас, у справі №160/15840/25 даний спір відсутній.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив обгрунтовує тим, що помилковим є посилання відповідача про необхідність застосування у спірних правовідносинах Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 466. Даний Порядок встановлює, що суб`єктами відповідальності внаслідок проведення органами Держпраці перевірки, є посадові особи суб`єкта господарювання, тоді як у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності є сам суб`єкт господарювання. Також, Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 р. у справі №280/3642/23 зазначив, що з 06 листопада 2022 р. - набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 р. у справі № 400/3957/21 неактуальною. Суд першої інстанції вірно встановив факт не виконання відповідачем у 2024 році нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до положень статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік склала - 09 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників – 840 557,47 грн.; середня річна заробітна плата штатного працівника – 93 395,27 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю – 46 697,64 грн.

Не виконання відповідачем у 2024 році нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплата ним в добровільному порядку адміністративно - господарських санкцій, зумовило звернення позивача до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду вказав, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю має право звертатися до суду із позовом про стягнення адміністративного - господарських санкцій, без попередньої перевірки органами Держпраці. Також суд вказав, що обов`язок роботодавця відповідати за достовірність звітності є ключовим у контексті виконання ним нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Для уникнення санкцій або успішного їх оскарження роботодавець має забезпечити точність і своєчасність звітності, а в разі помилок - оперативно їх виправити та надати докази виконання нормативу. Відповідач надав суду уточнюючі розрахунки податкової звітності, які складені вже після відкриття провадження у справі про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій, тобто – помилка виправлена не своєчасно, жодних інших обставин, які б унеможливлювали стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, не встановлено.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Статтею 17 Закону № 875-ХІІ визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій у сфері зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Механізм подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначений наказом Міністерства економіки України 12 квітня 2022 р. № 827-22.

Відповідно до п.п. 1.4, 1.5 цього Наказу форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб, за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, звернувся до суду із позовом про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій, слід зазначити наступне.

Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2025 р. по справі №280/3642/23 сформулював наступний правовий висновок:

"з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8 - 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 р. у справі № 400/3957/21 неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні".

Отже, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та погоджується із висновком суду першої інстанції, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю має право звертатися до суду із позовом про стягнення адміністративного - господарських санкцій, без попередньої перевірки суб`єкта господарювання органами Держпраці.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про виконання ним нормативу працевлаштування у 2024 році однієї особи з інвалідністю, то до суду першої інстанції ним було подано копію наказу №05/05-22 від 05 травня 2022 р. про призначення ОСОБА_1 на посаду гірничого майстра з 05 травня 2022 р., копію довідки до акту огляду медико - соціальною експертною комісією №842589 від 25 липня 2025 р., яка підтверджує встановлення йому з 01 липня 2024 р. третьої групи інвалідності та уточнюючі розрахунки податкової звітності (а.с. 28 - 71).

Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2025 р. у справі №280/3642/23 вказав наступне:

"Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню.

Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, в якому обліковує дані про застрахованих осіб, сплату єдиного внеску та інших цілей соціального страхування.

Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 р. № 10-1 визначає, що реєстр застрахованих осіб забезпечує накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі, зокрема, звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України.

Положення про Централізований банк даних з проблем інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 р. № 121 у редакції постанови від 07 квітня 2023 р. № 307, що застосовується з 10 березня 2023 р. передбачає, що до Центрального банку даних з проблем інвалідності вносяться, зокрема, відомості про створення роботодавцями робочих місць для осіб з інвалідністю, зайнятість та працевлаштування таких осіб, відомості, необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцями відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”.

Тобто, роботодавець, який виявив помилку в поданій звітності, зокрема, не вказав працівника з інвалідністю, має право подати уточнюючу звітність до 10 березня, після цього Фонд на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності має всі підстави вважати, що норматив не виконано, і накласти санкції відповідно до статті 20 Закону №875-XII.

Відповідач вказаної процедури не дотримався та, лише після відкриття судом першої інстанції провадження у справі, надав суду докази виплати особі з інвалідністю заробітної плати. При цьому, надані ним уточнюючі розрахунки сум доходу, нарахованого на користь працівника, були складені 21.06.2025, тобто після відкриття судом провадження у справі. Також відповідач не виконав ухвалу суду в частині надання доказів, у тому числі, створення відповідних робочих місць (а.с.20,21).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що тому позивач мав всі підстави вважати, що норматив відповідачем не виконано.

Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Колегія суддів зазначає, що позивачем здійснено розрахунок адміністративно-господарських санкцій, сума яких складає 46 697,64 грн., у відповідності до вимог

зазначеного вище Закону. Розрахунок розміщений в електронному кабінеті відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04 березня 2025 р. о 12:09 год., доказом чого є відповідна квитанція (а.с. 4).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, відсутні підстави, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для скасування ухваленого ним рішення.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ТРЕЙДЕР» - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025р. в адміністративній справі №160/15840/25 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили 22 квітня 2026 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя А.В. Шлай

суддя Н.І. Малиш

суддя О.О. Круговий