Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №350/523/26 — Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/523/26

Номер провадження 2-о/350/100/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту належності правовстановлюючого документа-

установив:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа - заповіту від 14 травня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №241, складеного ОСОБА_3 , 1944 року народження, яким остання заповіла ОСОБА_1 , 1980 року народження, усе належне їй майно, незважаючи на розбіжності у написанні імені та по батькові спадкодавця у окремих документах, а саме: « ОСОБА_4 » / « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 » / « ОСОБА_7 ».

В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй майно. 14 травня 2008 року його мати - ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчено секретарем Грабівської сільської ради та зареєстровано в реєстрі за №241, згідно з яким усе належне їй майно було заповідано йому.

У січні 2026 року він звернувся до Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав після смерті матері та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак листом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори від 03 лютого 2026 року №128/02-14 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку із наявністю розбіжностей у документах, які підтверджують особу спадкодавця та родинні відносини.

Так, у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 18 листопада 1964 року, актовий запис №650, зазначено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . У свідоцтві про одруження батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 від 19 січня 1965 року, актовий запис №2, мати заявника зазначена як « ОСОБА_3 ». У свідоцтві про народження заявника серії НОМЕР_3 його мати зазначена як « ОСОБА_3 ».

Таким чином, у різних документах ім`я матері зазначено як « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_5 », а по батькові - як « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 ». При цьому всі інші анкетні дані спадкодавця повністю збігаються, що свідчить про те, що мова йде про одну і ту ж особу. За таких обставин він змушений звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності йому заповіту від 14 травня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №241, складеного ОСОБА_3 , 1944 року народження, незважаючи на розбіжності у написанні імені та по батькові спадкодавця у окремих документах. Встановлення даного юридичного факту необхідне заявнику для оформлення спадкових прав після смерті матері та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Заявник у судове засідання не прибув, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, заявлені вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Заінтересована особа у судове засідання не прибула, подала до суду заяву, в якій заперечень щодо встановлення даного факту немає, просить справу розглядати без її участі.

За таких обставин суд вважає за необхідне справу розглянути у відсутності сторін, у порядку, передбаченому ст. 247 ЦПК України.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, а також інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, що також гарантується Конституцією України та міжнародними договорами.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Також кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що включає принципи добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способи захисту цивільних прав та інтересів визначаються законом, а суд зобов`язаний надати ефективний засіб правового захисту.

В п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, повинні розглядатися за участю заявників та заінтересованих осіб. Заявники та залучені до участі у справі заінтересовані особи вправі подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості заяви про встановлення факту, що розглядається судом, брати участь у дослідженні доказів, надавати пояснення, заявляти клопотання та заперечення, а також користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими законом.

Кожна сторона відповідно до ст. 81 ЦПК України зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а суд оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. До таких доказів належать письмові, речові та електронні докази, висновки експертів та показання свідків.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню судом при ухваленні судового рішення. Саме в межах предмета доказування суд оцінює всі подані сторонами докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 293 та ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, якщо прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження, що зазначені в документі, не збігаються з відповідними даними цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

З дослідженого судом свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Із копії заповіту від 14.05.2008 року, посвідченого секретарем Грабівської сільської ради та зареєстрованого в реєстрі за №241, встановлено, що ОСОБА_3 заповіла усе належне їй майно ОСОБА_1 .

З листа Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори від 03.02.2026 №128/02-14 встановлено, що заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із наявністю розбіжностей у документах спадкодавця.

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що ім`я та по батькові спадкодавця зазначені як « ОСОБА_9 ». Із свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 встановлено, що спадкодавець зазначена як « ОСОБА_10 ».

У свідоцтві про народження заявника серії НОМЕР_3 його матір також зазначено як « ОСОБА_10 ».

Таким чином судом встановлено, що у різних документах ім`я та по батькові спадкодавця зазначені як « ОСОБА_4 » / « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 » / « ОСОБА_7 ». Разом з тим прізвище, дата народження, місце проживання, родинні зв`язки та інші анкетні дані особи збігаються.

Суд приходить до висновку, що вказані розбіжності у написанні імені та по батькові мають технічний характер, пов`язані з різним перекладом та написанням особових даних у документах у різні роки та не свідчать про те, що мова йде про різних осіб.

За таких обставин суд дійшов переконання, що заповіт від 14.05.2008, зареєстрований в реєстрі за №241, фактично належить ОСОБА_11 , 1944 року народження, яка є матір`ю заявника.

Встановлення даного факту має для заявника істотне юридичне значення, оскільки є необхідним для оформлення спадкових прав після смерті матері та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 247, 258-259, 263-265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт належності заповіту від 14 травня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №241, складеного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_1 , 1980 року народження, незважаючи на розбіжності у написанні імені та по батькові спадкодавця у окремих документах, а саме: « ОСОБА_4 » / « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 » / « ОСОБА_7 ».

На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: