Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №206/5625/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/5625/25

Провадження 2/206/330/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності у порядку спадкування за законом, -

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Виприка С.О.,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - адвоката Коробейнікової Є.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

7 жовтня 2025 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, який обґрунтовала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 років помер її чоловік - ОСОБА_4 , який є батьком іх сина ОСОБА_2 , які мешкали разом з померлим за адресою: АДРЕСА_1 . Також від попереднього шлюбу ОСОБА_4 має доньку - відповідача ОСОБА_3 , яка після його смерті звернулась із заявою про прийняття спадщини за законом до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. Після смерті ОСОБА_4 позивачі також звернулися із заявами про прийняття спадщини за законом до третьої особи. До спадкового майна входить нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15.04.1999 р. та свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.11.2015 р. За життя ОСОБА_4 заповіту не складав та відповідно позивачі та відповідач є спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_4 . Починаючи з 2013 року відповідач не мешкала з померлим, який з 2020 року знаходився в тяжкому фізичному стані у зв`язку з проблемами зі здоров`ям, а саме цукровим діабетом, що стало наслідком ампутації пальців правої стопи, а в 2021 році ампутацією лівої стопи, а також постійними гнійними виділеннями з ран на стопах, що призвело до його непрацездатності та отримання інвалідності, у зв`язку з чим останній потребував постійного стороннього догляду та фінансової допомоги. Позивачі за свої кошти придбавали ліки та інші засоби необхідні для покращення стану здоров`я та постійно супроводжували його в усіх медичних закладах, оскільки ОСОБА_4 самостійно не мав можливості пересуватися та потребував сторонньої допомоги до моменту його смерті. Відповідач участі в вищезазначеному не брала та не бажала брати, навіть попри прохання свого батька ОСОБА_4 . ОСОБА_4 починаючи з 2020 року був у безпорадному стані, у зв`язку з тяжкою хворобою та потребував допомоги, як матеріальної так і фізичної, оскільки мав ампутації пальців обох стоп та в 2021 році ампутацією лівої стопи та єдиним джерелом доходу була пенсія по інвалідності, крім того мінімальний дохід позивача не дозволяв в повній мірі покрити всі витрати на лікування та повноцінне забезпечення. Відповідач з 2017 року не проживала з батьком та з 2020 року коли батько потребував надання допомоги, у зв`язку з тяжкою хворобою, на прохання ОСОБА_4 у наданні допомоги відповідач ухилялася від надання такої, хоча мала змогу надати таку допомогу, жодного разу не навідалась та не цікавилась станом здоров`я батька, не приймала ніякої участі у покращенні становища ОСОБА_4 коли той був у безпорадному тяжкому стані, не переймались його життям і здоров`ям. Таким чином, є підстави вважати, що відповідач ухилялася від надання допомоги своєму батькові ОСОБА_4 , який через тяжку хворобу та каліцтво був у безпорадному стані, а тому відповідач повинна бути усунена від права на спадкування за законом Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом, в якому позивачі просили суд усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавц ОСОБА_4 та визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , а також визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати, які понесені у зв`язку з розглядом справи.

Не погоджуючись з обставинами викладеними у позовній заяві представником відповідача ОСОБА_5 було подано відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що відповідач не погоджується з доводами позивача, вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. 30 вересня 2025 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (після укладення шлюбу - ОСОБА_7 ) було укладено шлюб. У вказаному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_3 . У подальшому, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 проживала з матір`ю до досягнення повноліття, а в подальшому окремо. У зв`язку з повномасштабним вторгненням військ рф на територію України у вересні 2024 виїхала з території України до Польщі, де перебуває в теперішній час. Проте, у період окремого проживання, вона постійно підтримувала відносини з батьком, з його дружиною - ОСОБА_1 та своїм неоднорідним братом - ОСОБА_2 , про що свідчать надані до відзиву скрін-шоти з телефону стосовно телефонних розмов та листування. Окрім того, ОСОБА_3 , враховуючи відсутність власного постійного доходу, що підтверджується довідками ОК-5 та ОК-7 наданими до відзиву, надавала посильну допомогу батьку за його особистим проханням та проханням позивачки, відвідувала його вдома та у лікарні, купувала продукти, поздоровляла з днем народженням. ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько - ОСОБА_4 помер і вона перерахувала на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 допомогу на поховання померлого батька у розмірі 10050,00 гривень. Відповідач регулярно підтримувала зв`язок з батьком та позивачкою, посильну для неї фінансову допомогу неодноразово пропонувала, проте ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від неї відмовлялися, про що свідчить зміст листування у месенджерах. Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача. З огляду на вищевикладене, представник відповідача стверджує, що позивачка не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що спадкодавець - ОСОБА_4 у зв`язку з тяжкою хворобою, перебуваючи у безпорадному стані, висловлював прохання або бажання про надання допомоги з боку доньки - ОСОБА_3 , а вона свідомо ухилялася від надання такої допомоги. Представник відповідача наголошує, що ОСОБА_3 не вчиняла умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_4 , що свідчить про відсутність підстав для усунення ОСОБА_3 від спадкування після її батька - ОСОБА_4 . Враховуючи вищевикладене, представник відповідача ОСОБА_5 просила суд у задоволенні позовної заяви відмовити та стягнути з ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу адвоката.

Представником позивача ОСОБА_9 було подано відповідь на відзив, в якому він наголошує на тому, що відповідач не надала доказів того, що вона протягом періоду з 2020 року по 2024 рік виконувала обов?язок забезпечувати підтримку та допомогу своєму батьку, який потребував такої підтримки та допомоги та своєю бездіяльністю по відношенню до становища померлого порушила не лише норми моралі, але й приписи закону ст.ст. 202, 203 Сімейного кодексу України, що тягне за собою наслідки у вигляді застосування до них ч. 5 ст. 1224 ЦК України, згідно якої «за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані».

Не погоджуючись з відповіддю на відзив представником відповідача ОСОБА_5 були подані заперечення на відповідь на відзив, в яких вона ще раз наголошує, що ОСОБА_3 не вчиняла умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_4 , що свідчить про відсутність підстав для усунення її від права на спадкування після її батька - ОСОБА_4 . Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просила суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 26 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні повністю заперечували проти задоволення позову та просили відмовити в його задоволенні.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. в судове засідання не з`явилася, однак від останньої 06 листопада 2025 року надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Під час розгляду справи в судовому засіданні були також допитані свідки.

Так свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона є сусідкою позивачаі вона ніколи не бачила та не чула, щоб відповідач ОСОБА_11 надавала якусь допомогу своєму батькові, який її потребував. Всі турботи були перекладені на позивача. Померлий ОСОБА_4 дуже любив свою доньку, яка з ними проживала деякий час разом, а коли вона від них пішла, то він дуже сумував. ОСОБА_12 ніколи не казав про те, що донька не надає кошти, але часто просив її приїхати. Відповідач ОСОБА_13 приїхала, коли було 40 днів від поховання. Особиста вона не чула, щоб померий ОСОБА_12 просив у ОСОБА_13 про допомогу.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що його син спілкувався з померлим ОСОБА_15 , коли вони разом перебували у лікарні в одній палаті. ОСОБА_12 розповідав про свої проблеми та казав, що донька вважає його алкоголіком, а допомогу йому надає тільки його дружина, але на доньку він не скаржився. Відвідувала його тільки дружина, але він особисто цю родину не знає.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила про те, що вона є колишньою дружиною померлого ОСОБА_16 та матір`ю відповідача - доньки ОСОБА_13 . Після розірвання шлюбу, вона на аліменти не утриманні не подавала, бо ОСОБА_12 був тоді непрацездатний і вони так домовились. Їх донька - відповідач ОСОБА_13 з 2014 року жила в їх новій родині, а іноді приходила до неї. Коли її колишній чоловік ОСОБА_12 захворів у серпні 2021 року він дзвонив ОСОБА_13 , яка вже проживала окремо з чоловіком. Вона особисто відвідувала ОСОБА_12 в лікарні, носила їжу і пропонувала йому кошти на лікування, але він казав, що в нього кошти є, бо він продав машину. Після початку війни, ОСОБА_13 виїхала за кордон а коли ОСОБА_12 просив в неї кошти, то вона завжди їх надавала в межах своїх можливостей та ніколи не відмовляла.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні підтвердила, що вона бачила та знає, що відповідач ОСОБА_13 відвідувала батька в лікарні та завжди з ним спілкувалась. У 2019 році вона купувала батькові продукти та возила йому в лікарню.

Суд вислухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши матеріали справи, а також надавши оцінку наданим сторонами доказам, приходит до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з натупного.

Судом встановлено, що 30 вересня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_7 » про що Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Самарської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська зроблено актовий запис № 409 (а.с. 65).

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , батьками якої зазначені: батько: ОСОБА_4 , мати: ОСОБА_8 , про що Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області зроблено актовий запис № 184 (а.с. 62).

З свідоцтва про право власності на житло, виданого Придніпровською ГРЕС в м. Дніпропетровську від 15 квітня 1999 року вбачається, що квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної (сумісної) власності гр.. ОСОБА_18 та члену її сім`ї ОСОБА_4 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа квартири становить 47,40 кв. м. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 15 квітня 1999 року № 2310. Дане свідоцтво зареєстроване в реєстрову книгу за № 120/п-30-60 (а.с. 24).

Також, на зворотній стороні свідоцтва про право власності на житло виданого Придніпровською ГРЕС в м. Дніпропетровську від 15 квітня 1999 року міститься запис від 20 листопада 2015 року, зроблений Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою зі змісту якого встановлено, що Восьмою ДДНК винесено свідоцтво про право на спадщину за законом на частину квартири ОСОБА_18 її сину ОСОБА_4 .

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданого Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області вбачається, що шлюб укладений 30 вересня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 розірвано (а.с. 64).

20 листопада 2015 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорішко О.М. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстрованого в реєстрі за № 1-2014, спадкова справа № 399/2015.

Зі змісту свідоцтва встановлено, що спадкодавцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_18 , 1938 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина на яку видане це свідоцтво, складається з: частини квартири АДРЕСА_3 , яка належить померлій на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 квітня 1999 року Придніпровською ГРЕС м. Дніпропетровська, згідно з розпорядженням від 15 квітня 1999 року № 2310 та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» записано в реєстрову книгу за № 120п-30-60 (а.с. 25).

25 січня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_19 було укладено шлюб, після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_7 », про що Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області складено актовий запис № 14 (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_2 , батьками якого зазначені: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 15).

На підтвердження витрачених коштів на покупку ліків для ОСОБА_4 , позивачем до справи були долучені електронні чеки з аптек за період з листопада 2021 року по грудень 2024 року, про те, що ліки купувалися для ОСОБА_4 , а також були долучені виписки з його медичних карт, де містилися лукувальні та трудові рекомендації лікаря з призначенням лікування та назв ліків (а.с. 26-31, 104-174).

З довідки військово-лікарської комісії № 5420 від 01 серпня 2023 року відносно ОСОБА_4 вбачається, що останньому було встановлено діагноз цукровий діабет, 2 тип, що потребує введення інсуліну, важка форма за ускладненням, субкомпенсований, синдром діабетичного ступеня, ампутація пальців обох стоп. Згідно даної довідки ОСОБА_4 непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с. 32).

З платіжної інструкції № Р24А1540958304D0147 від 07 серпня 2023 року встановлено, що ОСОБА_3 перерахувала на рахунок ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 5 025,13 гривень, призначення платежу: переказ власних коштів (а.с. 68).

02 жовтня 2024 року ОСОБА_3 в республіці Польша було присвоєно Песель (РНОКПП) на підставі статті 16 розділу 3 Закону від 24 серпня 2010 року «Про реєстрацію населення» (а.с. 61).

З лікарського свідоцтва про смерть № 665 виданого Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня № 16» Дніпровської міської ради від 24 грудня 2024 року встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , місцем смерті якого зазначено: Україна, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Самарський район, стаціонарне відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 16» Дніпровської міської ради Філія № 2; хвороба (патологічні стани), що призвели до смерті: хронічне серцево-судинна недостатність, УХС дифузний кардіосклероз (а.с. 18,20).

Актовий запис про смерть ОСОБА_4 був виданий Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 17).

З платіжної інструкції № Р24А3699052903D2158 від 24 грудня 2024 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 перерахувала на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 050,00 гривень, призначення платежу: переказ власних коштів (а.с. 69).

З довідки КП «Ритуал» ХМР Крематорій від 27 грудня 2024 року встановлено, що померлий ОСОБА_4 був підданий кремації 27 грудня 2024 року в крематорії м. Харкова, реєстраційний номер 007465 (а.с. 18).

Відповідно до свідоцтва про поховання серії НОМЕР_4 виданого Комунальним підприємством «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради від 05 січня 2025 року, на Чаплинському кладовищі в м. Дніпрі на ділянці № 1-А 05 січня 2025 року було поховано ОСОБА_4 , реєстраційний номер поховання № 53, книга № 53 (а.с. 19).

З копії довідки № 877 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб виданої на підставі заяви ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 від 25 лютого 2025 року встановлено, що за даною адресою зареєстровані: ОСОБА_4 (власник) зареєстрований з 17 червня 1991 року, знятий з реєстрації 25 грудня 2024 року; ОСОБА_1 (дружина) зареєстрована з 09 листопада 2011 року; ОСОБА_2 (син) зареєстрований з 09 листопада 2011 року (а.с. 16).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 04 червня 2025 року посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрованої в реєстрі за № 585 вбачається, що вона приймає всю спадщину за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 (а.с. 21).

Також ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 (який діє за згодою матері ОСОБА_1 ), звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. із заявою про прийнятя спадщини за законом після смерті свого батька ОСОБА_4 (а.с. 22).

У вказаних заявах про прийняття спадщини зазначено, що крім позивачів спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є також донька померлого - ОСОБА_3 .

Відповідно до витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 79845060 від 28 січня 2025 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 28 січня 2025 року було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в спадковому реєстрі під № 73548770 (а.с. 23).

З витягу про перерахунок пенсії від 25 лютого 2025 року вбачається, що ОСОБА_4 була встановлена 3 (третя) група по загальному захворюванню на підставі МСЕК серія та номер МСЕК 12ААВ № 562468 від 21 квітня 2022 року, період встановлення інвалідності з 01 травня 2022 року довічно. Пенсію призначено згідно з Законом України щомісячно з 01 березня 2025 року і довічно в сумі 2 361,00 гривень (а.с. 36).

З довідки форми ОК-5 сформованої Пенсійним фондом України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 ) за період з 2003 року по 2025 рік встановлено, що: остання в 2003 році була застрахована в Оріхівській районній державній адміністрації, однак відомості про нарахування заробітної платні відсутні, за рік нараховано для пенсії 994,05 гривень; в 2004 році ОСОБА_1 також була застрахована в Оріхівській районній державній адміністрації та за рік їй було нараховано для пенсії 5 269,74 гривень; в 2005 році ОСОБА_1 була застрахована в Оріхівській районній державній адміністрації та Товаристві з обмеженою відповідальністю «ІННОМЕДИКА» за рік нараховано для пенсії 2 931,22 гривень; за 2006 рік ОСОБА_1 була застрахована в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ІННОМЕДИКА» за рік нараховано для пенсії 4 714,01 гривень; в 2007 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ІННОМЕДИКА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛЕНД» та нараховано для пенсії за рік 8 231,44 гривень; в 2008 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛЕНД» за рік нараховано для пенсії 6 116,76 гривень; в 2009 застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 7 718,00 гривень; в 2010 році застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 10 659,00 гривень; в 2011 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 9 154,86 гривень; в 2013 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 13 021,00 гривень; в 2014 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 14 616,00 гривень; в 2015 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 15 256,00 гривень; в 2016 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 17 262,00 гривень; в 2017 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області усього за рік нараховано для пенсії 40 051,68 гривень; в 2018 році була застрахована Управлінням соціального захисту населення Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД АЛКО» усього за рік нараховано для пенсії 82 569,84 гривень; в 2019 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД АЛКО» усього за рік нараховано для пенсії 58 386,77 гривень; в 2020 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД АЛКО» усього за рік нараховано для пенсії 68 285,39 гривень; в 2021 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД АЛКО» усього за рік нараховано для пенсії 82 370,80 гривень; в 2022 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД АЛКО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДІНГ ПРОДАКТ КОМПАНІ» усього за рік нараховано для пенсії 86 110,70 гривень; в 2023 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДІНГ ПРОДАКТ КОМПАНІ» усього за рік нараховано для пенсії 80 400,00 гривень; в 2024 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДІНГ ПРОДАКТ КОМПАНІ» усього за рік нараховано для пенсії 104 211,80 гривень; в 2025 році була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДІНГ ПРОДАКТ КОМПАНІ» усього за рік нараховано для пенсії 10 100,00 гривень (а.с. 37-39).

Відповідно до довідки форми ОК-5 сформованої Пенсійним фондом України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_3 ) за 2015 та 2017 роки, остання за 2015 рік була застрахована Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРЕМ`ЄР» усього за рік нараховано для пенсії 515,20 гривень; в 2017 році була застрахована ФОП ОСОБА_20 та ФОП ОСОБА_21 всього за рік нараховано для пенсії 19 123,00 гривень (а.с.66).

Також відповідачем ОСОБА_3 до матеріалів справи була долучена довідка форми ОК-7 сформована Пенсійним фондом України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за 2015 та 2017 роки, яка містить тіж самі дані, що і довідка форми ОК-5, яка ОСОБА_3 також була долучена до матеріалів справи (а.с. 67).

Крім того, до матеріалів справи відповідачем ОСОБА_3 були долучені скриншоти з переписок у месенджерах з її померлим батьком ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_22 (а.с. 70-72), що може розглядатися судом, як електроне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування), як доказ у справі лише в тому випадку, якшо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст (постанова Верховоного суду від 21 червня 2023 року по справі № 916/3027/21).

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачі зазначають, що відповідач ОСОБА_3 не має права на спадкування за законом з урахуванням ст. 1224 ЦК України, оскільки ухилялась від виконання обов`язку щодо утримання батька.

Виниклі між сторонами спірні правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Так, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша та друга статті 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Враховуючи наведене, сторони у справі, дружина спадкодавця ОСОБА_1 та його діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належать до спадкоємців першої черги.

Так, позивачі та відповідач користуючись своїм правом, звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 .

Згідно із абзацом 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Статтями 202, 203 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, мають тяжкі хвороби, інвалідність або є безпомічними.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема, й тих, які відповідно до СК України, не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Також, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 133/1625/18, від 19 червня 2019 року в справі № 491/1111/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №676/6852/17 (провадження №61-17477св19), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження №61-1419св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 205/5168/18 (провадження № 61-18878св19), від 19 червня 2019 року у справі №491/1111/15-ц (провадження №61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16-ц (провадження №61-15926св18).

Таким чином, при вирішенні справи про усунення особи від права на спадщину на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України потрібно встановити, як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

У постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 752/12158/14-ц, від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц та від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2019 по справі № 766/810/17, від 11.02.2019 року по справі № 756/11676/16-ц.

Так, ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, ухилення від надання допомоги спадкодавцеві характеризується умисною формою вини.

Отже, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від спадкування відповідно до частини 5статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: 1) перебування спадкодавця в безпорадному стані; 2) потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи; 3) ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 750/2766/21: «Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблений правовий висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року в справі № 467/350/21».

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно з моменту, коли ОСОБА_4 в силу свого стану здоров`я став потребувати стороннього догляду та до дня його смерті опікувалася та здійснювала за ним догляд.

В свою чергу, позивач ОСОБА_1 вказує, що відповідач не здійснювала будь яких заходів щодо догляду за своїм покійним батьком, не допомагала йому, не доглядала, не спілкувалась, не відвідувала, що на її думку є підставою для усунення її від спадкування.

Суд звертає увагу на те, що утримання непрацездатних батьків є обов`язком, визначеним законом і не залежить від формального звернення з проханням про надання допомоги, при цьому, власне надання відповідного утримання чи допомоги спадкодавцю одним із дітей, не є безумовним свідченням свідомого та винного ухилення іншим із дітей від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

Таким чином, навіть за умови проживання спадкодавця з одним спадкоємцем та перебування на його повному утриманні, не може свідчити про наявність підстав для усунення від спадкування інших спадкоємців, як крайнього заходу, який може мати місце з урахуванням передусім характеру поведінки самого відповідача, тобто особи, яка на думку позивача, ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Матеріали справи не містять доказів того, що спадкодавець ОСОБА_4 чи навіть сама позивачка зверталися до відповідача з проханням про допомогу, а ОСОБА_3 , маючи змогу надати таку, ігнорувала такі прохання чи ухилялася від таких.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що матеріальну допомогу вона надавала своєму батькові у силу своїх можливостей, що не може свідчити про її винну поведінку та свідоме ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, і такі доводи жодним чином не спростовані, а відтак приймаються судом до уваги, оскільки підтверджені відповідними доказами про перерахунок певної суми коштів.

Так, для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, остання мала можливість її надати, проте ухилялася від обов`язку щодо її надання.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачами не доведено наявність необхідних юридичних фактів у їх сукупності для задоволення позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.

Так, суд звертає увагу на те, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами сукупності обставин для застосування ч. 5 ст. 1224 ЦК України, а саме: ухилення відповідачки від надання спадкодавцеві ОСОБА_4 допомоги при можливості її надання; потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідача - його доньки.

Поясненнями свідків, які були допитані в ході судового розгляду, підтверджується факт того, що хоча відповідач не була постійно присутня при догляді батька, однак остання спілкувалася з батьком, допомагала йому в міру своїх можливостей, оскільки з початком війни в країні вона вимушена була виїхати до Польші.

При цьому, жодним доказом по справі не підтверджується та обставина, що позивач ОСОБА_1 чи будь які інші особи звертались до відповідача з проханням надати допомогу у будь якій формі у догляді за батьком ОСОБА_4 , а остання від цього ухилялась.

Судом не встановлено потреби спадкодавця у матеріальній допомозі зі сторони відповідача, не встановлено висунення до неї самим спадкодавцем (чи будь якими іншими особами) прохання (вимоги) надання допомоги, а як наслідок не встановлено і факту ухилення відповідачки від надання такої допомоги (тобто умисних дій відповідача спрямованих на ухилення від надання спадкодавцеві допомоги).

Таким чином, факт необхідності допомоги ОСОБА_4 саме від відповідача - його доньки ОСОБА_3 та її умисного ухилення від цього, будь якими доказами не підтверджено.

Доводи позивача ОСОБА_1 про понесення нею витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця ОСОБА_4 , в якості підстав для усунення відповідача від права спадкування, судом до уваги не беруться, оскільки, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 1232 ЦК України понесення особою таких витрат є підставою для їх стягнення зі спадкоємців у разі їх розумності та обґрунтованості, проте не є підставою для усунення спадкоємця від спадкування.

Те ж саме стосується доводів щодо витрат на поховання, відсутності відповідача на похоронах батька, оскільки такі не є достатньою підставою для усунення від спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачі не довели належними та допустимими доказами факт ухилення відповідача ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували її винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від неї у зв`язку з безпорадним станом, звертався за допомогою до відповідача, а остання відмовляла у наданні такої допомоги, а тому з урахуванням викладеного, вимога щодо усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Приходячи до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті її батька, суд також враховує ту обставину, що відповідач є такою самою дитиною від першого шлюбу померлого батька, як і ОСОБА_23 (син від другого шлюбу), а тому за умов того, що квартира померлому батькові належала на праві спадкування після смерті його матері (бабусі відповідача) та за умов відстуності умисних дій відповідача спрямованих на ухилення від надання батькові допомоги, суд не може погодитись з твердженнями позивачів про наявність підстав для застосування положень ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

Що стосується позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 права власності на частину (кожному) квартири АДРЕСА_2 , то вони також не підлягають задоволенню, оскільки вимоги про усунення права від спадкування ОСОБА_3 є пов`язаними з вимогами про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Щодо вирішення питання про стягнення судового збору суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом були заявлені одна вимога не майнового характеру та дві вимоги майнового характеру.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви: майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2025 року, прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 3 028,00 гривень, а тому позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 9 711,20 гривень, що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції № 52251945 від 02 жовтня 2025 року (а.с. 46).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141-142 ЦПК України, зокрема у статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, сума сплаченого судового збору не підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вирішення питання витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Водночас, суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:

«136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

139. У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

141. Водночас, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».

Згідно з частинами першою-третьою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_3 було понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 гривень.

Так, 21 жовтня 2025 року між адвокатом Коробейніковою Є.Ю. та ОСОБА_3 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги, відповідно до умов Договору адвокат зобов`язується надати клієнту професійну правничу допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі, конкретний обсяг якої визначається у відповідних додатках до цього договору, а клієнт зобов`язується приймати та оплачувати надану адвокатом правничу допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі.

Пунктами 3.1-3.2 Договору від 21 жовтня 2025 року встановлено, що сума гонорару Адвоката за цим Договором визначається Додатками до цього Договору. Оплата гонорару Адвоката здійснюється Клієнтом у готівковій формі одночасно із підписанням відповідних Додатків до Договору, у яких Сторонами погоджено обсяг правничої допомоги та суму гонорару, або іншим погодженим Сторонами способом, в тому числі, перерахуванням суми гонорару на розрахунковий рахунок Адвоката.

28 квітня 2026 року між адвокатом Коробейніковою Є.Ю. та ОСОБА_3 було підписано Додаткову угоду № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року.

Відповідно до п. 1.2 Угоди, сторонни домовилися, що винагорода адвоката за складання та подання до суду відзиву на позов становить - 4 000,00 гривень, за складання та подання заперечень - 2 000,00 гривень, за участь адвоката у одному судовому засіданні - 1 500,00 гривень і сплачується протягом двох робочих днів з дня підписання цієї додаткової угоди або за попередній усним погодженням між сторонами перед вчиненням відповідної процесуальної дії.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року та додаткової угоди № 1 від 28 квітня 2026 року встановлено, що адвокат Коробейнікова Є.Ю. виконала, а клієнт ОСОБА_3 прийняла правничу допомогу відповідно до Договору та Додаткової угоди до нього. Датою фактичного надання правничої допомоги адвокатом і прийняття їх замовником є дата підписання цього акту, тобто 28 квітня 2026 року.

Відповідно до розділу 3 акту встановлено, що сторони погодилися, що адвокат виконав свої зобов`язання у межах Договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року та Додаткової угоди № 1 до нього від 28 квітня 2026 року у повному обсязі, а саме: складання та подання до суду відзиву на позов - 4 000,00 гривень; складання та подання до суду заперечень - 2 000,00 гривень; участь адвоката у судовому засіданні (26 листопада 2025 року, 16 січня 2026 року, 08 квітня 2026 року, 28 квітня 2026 року) - 6 000,00 гривень (1 судове засідання - 1 500,00 гривень). Загальна вартість наданих послуг склала 12 000,00 гривень.

На підтвердження виконання вимог договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року, а саме розрахунку ОСОБА_3 з адвокатом Коробейніковою Є.Ю. було надано довідку від 28 квітня 2026 року за підписом адвоката Коробейнікової Є.Ю. про отримання адвокатом грошових коштів у розмірі 12 000,00 гривень.

Так, із матеріалів справи вбачається, що згідно довідки від 28 квітня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року, відповідачем станом на дату ухвалення рішення суду було сплачено адвокату 12 000,00 гривень, а тому прийнявши до уваги складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності, пропорційності та справедливості, суд дійшов висновку про задоволення заяви представника відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача фактично понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 гривень, оскільки встановлено, що відповідачем відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України доведено фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Крім того, стороною позивача під час подання позовної заяви була заявлена вимога про стягнення з відповідача на їх користь всіх судових витрат, які ними були понесені у зв`язку з розглядом справи, однак, станом на ухвалення рішення по справі ані самими позивачами, ані їх представником жодних документів на підтвердження вказаних витрат надано не було.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності у порядку спадкування за законом - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на правничу допомогу згідно договору про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2025 року та додаткової угоди № 1 від 28 квітня 2026 року до нього в сумі 12 000,00 гривень.

Повний текст рішення складено 07 травня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук