Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №200/8293/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року справа №200/8293/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 200/8293/25 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі – Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – Відповідач 2), відповідно до якого просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2025 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 призначеної їй пенсії з 01 лютого 2025 року; визнати протиправними дії та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №959120164584 від 23.05.2025р. про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Сумській області, пенсію за віком отримувала по лютий 2025 року, причини припинення пенсійних виплат не повідомлялись. На адвокатський запит від 28.03.2025р. за №50 відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Сумській області, як отримувач пенсії за віком. Виплату призначеної пенсії з 01.02.2025 призупинено згідно з постановою Кабінету міністрів України від 05.11.2014 №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Надати копію рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 немає можливості, оскільки чинним законодавством не передбачено прийняття такого рішення. 16.05.2025 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України через Веб-Портал зі заявою №553 щодо перерахунку пенсій - допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами (врахувати повідомлення про не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та поновити виплату пенсії). За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів встановлено, що виплату пенсії заявниці припинено з 01.02.2025 року. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення від 23.05.2025 за №959120164584 відмовити гр. ОСОБА_1 згідно заяви № 553 від 16.05.2025, оскільки поновлення виплати можливе за умови особистого звернення до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії та надання документу, що посвідчує особу, фактичне місце проживання.

Вважаючи свої пенсійні права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 200/8293/25 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2025 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 призначеної їй пенсії з 01 лютого 2025 року. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №959120164584 від 23.05.2025р. про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Відповідачі не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних скарг зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзиви на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України, що підтверджується копію паспорта серії НОМЕР_2 .

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області як отримувач пенсії за віком, яка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 20.11.2014 року № 5912000177 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

На адвокатський запит представника позивача Відповідачем 1 надана відповідь від 03.04.2025 року № 1800-0202-8/13614, в якій повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у головному управлінні, як отримувач пенсії за віком. Виплату призначеної пенсії з 01.02.2025 призупинено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (довідка про розмір невиплаченої пенсії додається). Надати копію рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 немає можливості, оскільки чинним законодавством не передбачено прийняття такого рішення.

Згідно довідки Вих. №1 від 03.04.2025 зазначено, що гр. ОСОБА_1 , що проживає за адресою АДРЕСА_3 , в тому, що вона знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області. За лютий та березень 2025 року було призначено проте не виплачено пенсію у розмірі 6147,70 грн. в місяць.

Листом № б/н Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації було повідомлено Путивльський сервісний центр головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області проте, що дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , виданої 20 листопада 2014 року за № 5912-117 скасована з 24.12.2024 року в зв`язку з поверненням до покинутого місця проживання.

16.05.2025 року Позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України через Веб-Портал зі заявою №553 щодо перерахунку пенсій - допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами (врахувати повідомлення про не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та поновити виплату пенсії).

Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області

За результатом розгляду заяви Позивача від 16.05.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії від 23.05.2025 року № 959120164584.

В рішенні зокрема зазначено, що пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (із змінами), заява про поновлення виплати пенсії особисто подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України. Під час прийому заяви про поновлення виплати пенсії спеціалістом територіального органу Пенсійного фонду України проводиться ідентифікація особи пенсіонера. Відповідно до п.4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку пенсій), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зі змінами) передбачено, що орган, який призначає пенсію розглядає питання про перерахунок пенсії при зверненні особи з відповідною заявою та за наявності необхідних документів в залежності від виду перерахунку. За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів встановлено, що виплату пенсії заявниці припинено з 01.02.2025 року. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення відмовити гр. ОСОБА_1 згідно заяви №553 від 16.05.2025, оскільки поновлення виплати можливе за умови особистого звернення до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії та надання документу, що посвідчує особу, фактичне місце проживання.

Отже, предметом спору в даній справі є правомірність дій відповідачів щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії через стан дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що була видана позивачу та відмова в поновленні нарахуванні та виплати пенсії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України (надалі КМУ) № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

У ч.3 ст. 4 Закону № 1058-ІV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 5 Закону № 1058- ІV виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі не проходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу призупинена УПФУ з 01.02.2025 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб про те, що довідка ВПО від 20 листопада 2014 року за № 5912-117 скасована з 24.12.2024 року.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення пенсійних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної або відсутність за фактичним місцем проживання.

До того ж, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Більш того, Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання Відповідачів на постанови Кабінету Міністрів України №509, №637, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття “майно” охоплює як “наявне майно”, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності” (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі “Von Maltzan and Others v. Germany”). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися “активом”: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є “активом”, на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань”.

У рішенні від 08 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров`я”. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи прийнятого Відповідачем 1 рішення про припинення виплати Позивачу пенсії з 01.02.2025 року, як то передбачено статтею 49 ЗУ № 1058, та неповідомлення Відповідачем 1 визначених цією статтею або інших передбачених законом причин припинення її виплати, недоведення Відповідачем 1 існування обставин, які б могли свідчити про існування підстав, за яких Відповідач 1 припинив виплату пенсії Позивачу, суд з урахуванням уточнених позовних вимог дійшов висновку про протиправність припинення виплати Відповідачем 1 пенсії позивачу з 01.02.2025 року.

Також в матеріалах справи наявне рішення Відповідача 2 від 23.05.2025 року № 959120164584, яким Позивачу було відмовлено в поновленні пенсії, оскільки поновлення виплати можливе за умови особистого звернення до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії та надання документу, що посвідчує особу, фактичне місце проживання. З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до абз. 1 п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-VІ, затвердженого постановою правління Пенсійного фону України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок № 22-1) заява про поновлення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Жодних вимог щодо особистого з`явлення особи до територіального органу Пенсійного фонду України абз. 1 п. 1.1 Порядку № 22-1 не містить.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв`язку пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.

Згідно із абз. 6 - 9 № 637 способами фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб, які одержують пенсію через поточний рахунок в установах акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, є:

особисте звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України;

авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” (“Дія ID”), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв`язку, проведеного територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг.

Особистим зверненням пенсіонера є, насамперед, особисте підписання пенсіонером відповідної заяви та подання цієї заяви особисто пенсіонером (не через уповноважену особу), а не фізичне переміщення пенсіонера до пенсійного органу для подання відповідної заяви.

Протилежне тлумачення норм права звужують право позивача на отримання належної особі пенсії у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі № 1058-IV, що має вищу юридичну силу.

Як встановлено під час розгляду справи, заява про поновлення виплати пенсії була подана Позивачем особисто через вебпортал Пенсійного фонду України.

Таким чином, заява позивача поновлення виплати пенсії була подана ним у спосіб, що передбачений абз. 1 п. 1.2 Порядку № 22-1.

Інших підстав прийняття Відповідачем 2 рішення від 23.05.2025 року № 959120164584 про відмову в поновленні виплати пенсії Позивачу у даному рішенні не зазначено.

Суд зазначає, що підстави припинення виплати пенсії зазначені в цьому рішенні є такими, що відбулися не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 200/8293/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 200/8293/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко