Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №758/12046/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №758/12046/25 Головуючий у І інстанції - Войтенко Т.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/7651/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року, постановлену за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування особи Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про зняття ОСОБА_1 реєстрації місця проживання

установив:

У провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває на розгляді справа за вказаним вище позовом.

15 січня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, у якій вона просила:

- заборонити будь-яким особам, у тому числі відповідачу, органам державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовим особами, а також третім особам вчиняти дії, спрямовані на примусове виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 ;

- вчиняти дії, спрямовані на вселення інших осіб до цієї квартири;

- вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зняття з реєстрації або реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 до набрання законної сили рішенням в даній справі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено.

На вказану ухвалу ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що забезпечення позову є передбаченим для позивача правом, яке спрямоване на захист його майнових інтересів як ініціюючої сторони судового спору.

Вид забезпечення позову, обраний заявником не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, не надав належної оцінки ризикам утруднення або неможливості ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача, не дослідив їх реальність та обґрунтованість, а також формально підійшов до застосування положень ст.ст. 149-150 ЦПК України, що призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення.

Звертає увагу на те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує обґрунтований ризик фактичної втрати позивачем правового зв`язку із спірним житлом ще до ухвалення рішення суду по суті спору.

Крім того, невжиття заходів забезпечення позову об`єктивно зумовлює необхідність повторного або множинного звернення позивача до суду з новими позовами для усунення наслідків дій відповідача, які можуть бути вчинені до вирішення справи по суті.

Також зазначила, що негативні наслідки від невжиття заходів забезпечення позову є значно істотнішими та можуть мати незворотний характер для позивача, тоді як запропоновані заходи не створюють непропорційного втручання у права та законні інтереси відповідача.

Просила скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року, та ухвалити по справі нове судове рішення, яким її заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу, у встановлений судом строк на адресу Київського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в межах справи про правомірність чи неправомірність зняття колишньої власниці з реєстрації за заявою нового власника квартири, суд не може встановлювати будь-які заборони власнику вчиняти дії, спрямовані на реалізацію його прав власника, як-то вселяти/виселяти з квартири, знімати/реєструвати осіб у квартирі.

З висновками, викладеними у оскаржуваній ухвалі погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом доказування у даній справі є встановлення судом законності чи протиправності зняття з реєстрації ОСОБА_1 , тобто, перевірка судом питання чи мав законні підстави відповідач знімати з реєстрації останню, за заявою представника КС «Зараз» від 07 липня 2025 року, яка з 07 липня 2025 року є власником спірної квартири.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, про те, що у даній справі судом не може вирішуватися питання про встановлення будь-яких обмежень власнику, допоки презумпція його правомочностей власника не буде спростована.

За умовами п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки в межах справи про правомірність чи неправомірність зняття колишньої власниці з реєстрації за заявою нового власника квартири, суд не може встановлювати будь-які заборони власнику вчиняти дії, спрямовані на реалізацію його прав власника, як-то вселяти/виселяти з квартири, знімати/реєструвати осіб у квартирі.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є такими що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року слід залишити без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 07 травня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба