Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №560/8886/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/8886/25

РІШЕННЯ

іменем України

07 травня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо оформлення та видачі військовозобов`язаному ОСОБА_1 військово-облікового документу;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити та видати ОСОБА_1 військово-обліковий документ (військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.08.2024 позивач після досягнення 25-річного віку прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройшов ВЛК, віддав посвідчення про приписку до призовної дільниці та написав заяву про заміну військово-облікового документа. Проте, всупереч вимог законодавства, відповідач не видав позивачу військово-обліковий документ ні за результатами розгляду заяви від 19.08.2024, ні за результатами розгляду інших звернень.

Відповідач правом подати відзив не скористався, а тому, відповідно до вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.05.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.06.2025 суддею Тарновецьким І.І. відкрито провадження в адміністративній справі №560/8886/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 20.01.2026 справу №560/8886/25 прийнято до провадження судді Фелонюк Д.Л.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Листом від 19.12.2024 №14972, наданим ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідь на адвокатський запит, повідомлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не звертався з заявою про виготовлення військово-облікового документа. Для виготовлення військово-облікового документа останньому необхідно звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ).

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 06.02.2025, в якій просив видати військово-обліковий документ у зв`язку з досягненням призовного віку. У заяві зазначено про повторність її подання, оскільки відповідна заява з документами вже подавалася позивачем 19.08.2024 після проходження ВЛК, але військовий квиток не був виготовлений та виданий.

У додатках заяви від 06.02.2025 зазначені: копія паспорта на ім`я гр. України ОСОБА_1 ; копія РНОКПП ОСОБА_1 ; копія диплома про здобуття освіти; копія свідоцтва про шлюб; фотокартки розміром 3х4 см.

Зазначена заява отримана відповідачем 06.02.2025, що підтверджується відповідною відміткою на ній.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії №2025-0402-0912-5494-3 від 02.04.2025 позивач придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 1 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Пунктом 20 Порядку №1487 встановлено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10.04.2017 №206 (далі - Порядок №206), військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Пунктом 3 розділу І Порядку №206 визначено, що видача військових квитків військовозобов`язаним проводиться Р(М)ВК за місцем їх перебування на військовому обліку на підставі заяви про видачу військового квитка (додаток 1).

Військові квитки видаються під особистий підпис у відомості видачі військових квитків (тимчасових посвідчень) Р(М)ВК (далі - відомість) (додаток 2).

Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача з заявою від 06.02.2025 про видачу військово-облікового документа, яка отримана останнім.

Суд враховує, що відповідач не надав відзиву і не подав доказів надання відповіді за результатами розгляду заяви від 06.02.2025.

Разом з тим, за своєю правовою природою бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в конкретних умовах, і яка характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви від 06.02.2025. При цьому, суд критично оцінює доводи позивача про повторність зазначеної заяви з огляду на не підтвердження подання заяви 19.08.2024.

При прийнятті цього рішення суд виходить виключно із існуючої доказової бази, наявної у справі, яка стосується стверджуваної бездіяльності відповідача.

Оскільки відповідач не розглянув заяву позивача, то суд вважає належним способом захисту зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача від 06.02.2025 про видачу військово-облікового документа з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 гривні.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, належний до сплати розмір судового збору за подання позовної заяви у цій справі становив 968,96 грн. При цьому, позивач сплатив 1211,20 грн судового збору.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд роз`яснює позивачу право подати клопотання про повернення судового збору в розмірі 242,24 грн (1211,20 грн - 968,96 грн).

Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем, у матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.02.2025 про видачу військово-облікового документа.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2025 про видачу військово-облікового документа з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк