Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №460/5128/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 травня 2026 року м. Рівне№460/5128/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною та скасування відмови в призначенні пенсії оформлену рішенням від 30.10.2025 р. №262640009165 протиправною та скасувати; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу : -період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х років з 05.10.2004 року по 05.10.2007 року; - період роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ; зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним, оскільки прийняте без повного та всебічного з`ясування обставин справи та належної оцінки поданих доказів, зокрема безпідставно не зараховано до страхового стажу до страхового стажу : -період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х років з 05.10.2004 року по 05.10.2007 року; - період роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та, як наслідок, до безпідставної відмови у реалізації права позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 року відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачка, ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

За твердженням викладеним у позовній заяві, з моменту народження дитини позивачка фактично здійснювала догляд за дитиною та перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до довідки до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ №731484, дочці позивачки встановлено II групу інвалідності з причиною інвалідності «з дитинства». Крім того, статус дитини з інвалідністю підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , згідно з яким державну соціальну допомогу дитині з інвалідністю призначено з 01.05.2017 року.

На підтвердження захворювання, яке стало підставою для встановлення інвалідності, позивачкою також надано виписний епікриз 2008 року, відповідно до якого у дитини встановлено діагноз Сирінгомієлія з нижнім парапарезом та порушенням функцій тазових органів.

Позивачка разом із дочкою були зареєстровані та проживали у Слов`янськ, однак у зв`язку із веденням бойових дій на території України були вимушені залишити місце постійного проживання та переселитися до Київ, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи на ім`я ОСОБА_1 від 08.05.2023 №3001-5002749618 та довідкою внутрішньо переміщеної особи на ім`я ОСОБА_2 від 13.06.2022 №1307-5001748368. Унаслідок вимушеного переселення частина медичної документації залишилась за попереднім місцем проживання.

У жовтні 2025 року позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як мати дитини з інвалідністю та надала наявні у неї документи, зокрема: паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, трудову книжку, свідоцтво про народження дитини, документи, що підтверджують встановлення дитині інвалідності, а також інші документи, витребувані відповідачем.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України від 30.10.2025 року №262640009165 позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Вказаним рішенням відповідач визначив страховий стаж позивачки у розмірі 18 років 5 місяців 5 днів.

При цьому відповідачем не було зараховано до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з посиланням на те, що у свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта дитині, у заяві нібито не міститься інформації про здійснення догляду за дитиною до трирічного віку, а також не подано паспорта дитини.

Також відповідачем не зараховано окремі періоди трудової діяльності позивачки відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з підстав відсутності на титульній сторінці трудової книжки дати її заповнення, що, на думку відповідача, є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Крім того, відповідачем лише частково зараховано період догляду за дитиною з інвалідністю — з 03.03.2005 року, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, у зв`язку із нібито неподанням позивачкою документів, передбачених пунктом 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які підтверджують факт встановлення дитині інвалідності з дитинства.

У спірному рішенні відповідач також зазначив про відсутність у матеріалах пенсійної справи виписки з акта огляду МСЕК первинного огляду, висновку лікарсько-консультативної комісії про наявність медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю до досягнення шестирічного віку та/або висновку МСЕК щодо часу настання інвалідності.

Посилаючись на наведені обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивачки права на призначення пенсії.

Вказаними обставинами обумовлена потреба позивача у судовому захисті.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Судом встановлено, що Закон України №1058-IV набув чинності з 01.01.2004, відтак, всі періоди трудової діяльності до цієї дати зараховуються відповідно до раніше чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з вимогами ст. 62 Закону №1788-XII, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до абзацу першого підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, як, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

При цьому, суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність внесення записів у трудову книжку та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30 вересня 2021 року (справа №300/860/17).

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. №162 (далі - Інструкція №162, чинної станом на дату заповнення трудової книжки позивача): трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд також наголошує, що ані Законом №1058-IV, ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи сприяння позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту роботи у спірні періоди.

Пунктом третім Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд зазначає, що реалізація особою конституційного права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, не може бути поставлена у залежність від належності ведення кадрової документації роботодавцем або дотримання посадовими особами підприємства усіх формальних вимог при оформленні трудової книжки.

Неналежне ведення трудової документації, зокрема відсутність окремих реквізитів на титульній сторінці трудової книжки, не може мати наслідком обмеження права особи на зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу та, як наслідок, позбавлення права на пенсійне забезпечення.

Суд враховує, що працівник не несе відповідальності за правильність та повноту оформлення трудової книжки, бухгалтерських чи кадрових документів підприємства, оскільки обов`язок щодо їх ведення покладається саме на роботодавця та відповідальних посадових осіб.

При цьому відсутність дати заповнення трудової книжки на її титульній сторінці сама по собі не свідчить про недійсність трудової книжки, недостовірність внесених до неї записів або відсутність факту трудових відносин.

Судом встановлено, що записи у трудовій книжці НОМЕР_1 позивачки щодо прийняття на роботу та звільнення внесені послідовно, містять необхідні відомості, є чіткими, зрозумілими та придатними для прочитання, а тому можуть бути використані як належний доказ підтвердження трудового стажу.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували достовірність записів у трудовій книжці позивачки або свідчили про їх фальсифікацію чи недійсність.

За таких обставин суд дійшов висновку, що формальні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути самостійною та достатньою підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивачки при вирішенні питання щодо призначення пенсії.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний 5 місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях.

Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 1 частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

За змістом пункт «ж» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується, серед іншого, також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно із частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

У пункті 11 Порядку №637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, отримані порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.

Пункт 11 вказаного Порядку №637 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року №233 «Про внесення змін до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачав, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).

Суд зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісячно сплачено страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Разом з тим, законодавець окремо передбачив, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підлягають зарахуванню до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, чинним до 01.01.2004 року, до трудового стажу включалися усі періоди перебування особи у трудових відносинах, у тому числі періоди перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною, але не довше ніж до досягнення дитиною трирічного віку.

Крім того, відповідно до пункту «ж» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частини 2 статті 181 Кодексу законів про працю України, до стажу роботи зараховується період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Починаючи з 01.01.2004 року, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до страхового стажу за умови фактичного здійснення особою догляду за дитиною та отримання відповідної допомоги по догляду за дитиною.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Відповідач відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивачки періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, посилаючись на те, що свідоцтво про народження не містить відмітки про отримання дитиною паспорта, а також на відсутність інших документів, які б підтверджували здійснення догляду за дитиною.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта дитини, а також документів, які підтверджують факт того, що мати до досягнення дитиною трирічного віку не працювала.

При цьому вказаною нормою не передбачено обов`язку подання свідоцтва про народження дитини виключно із відміткою про отримання паспорта або наявності у ньому будь-яких додаткових штампів.

Суд звертає увагу, що відповідачем не наведено жодної норми чинного законодавства, яка б передбачала необхідність подання свідоцтва про народження дитини саме з відміткою про отримання паспорта як обов`язкової умови для зарахування періоду догляду за дитиною до страхового стажу.

Більше того, матеріали справи не містять жодних доказів недостовірності або неправдивості відомостей, зазначених у свідоцтві про народження дитини. Відповідачем також не надано доказів, які б спростовували факт материнства позивачки, факт народження дитини або факт здійснення позивачкою догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Судом встановлено, що позивачкою при зверненні із заявою про призначення пенсії було подано свідоцтво про народження дитини, а також інші документи, необхідні для підтвердження відповідного періоду страхового стажу.

Отже, надані позивачкою документи є належними та достатніми доказами для зарахування до її страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а доводи відповідача щодо неможливості такого зарахування є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачці у зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та досягла трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, період догляду позивачки за дитиною з 05.10.2004 року по 05.10.2007 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки в повному обсязі.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачці дострокової пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Правовідносини щодо порядку звернення за призначенням пенсії та переліку документів, необхідних для її призначення, врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі — Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері осіб з інвалідністю з дитинства або дітей з інвалідністю, які виховали їх до шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.

Підпунктом 6 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення дострокової пенсії додаються документи про народження дитини, її виховання до шестирічного віку, а також документи, які підтверджують визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.

Положеннями пункту 2.17 Порядку №22-1 визначено, що факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а факт виховання дитини до шестирічного віку підтверджується свідоцтвом про народження або паспортом дитини.

Водночас пунктом 2.18 Порядку №22-1 передбачено, що визнання особи дитиною з інвалідністю або особою з інвалідністю з дитинства підтверджується випискою з акта огляду МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги або іншими документами, передбаченими законодавством.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачкою до органу Пенсійного фонду України були подані: свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 ; довідка до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ №731484; посвідчення дитини з інвалідністю серії НОМЕР_3 ; виписний епікриз 2008 року із діагнозом Сирінгомієлія з нижнім парапарезом та порушенням функцій тазових органів; інші документи, необхідні для призначення пенсії.

Зі змісту посвідчення серії НОМЕР_3 убачається, що державна соціальна допомога дитині з інвалідністю була призначена з 01.05.2017 року.

Разом із тим, наявний у матеріалах справи виписний епікриз 2008 року підтверджує наявність у дитини тяжкого захворювання задовго до досягнення шестирічного віку та до моменту офіційного встановлення інвалідності, а саме — діагнозу Сирінгомієлія з нижнім парапарезом та порушенням функцій тазових органів, який у подальшому став підставою для встановлення дитині інвалідності.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність правових підстав для призначення позивачці дострокової пенсії з мотивів неподання висновку лікарсько-консультативної комісії або окремого висновку МСЕК щодо часу настання інвалідності.

Так, системний аналіз положень пункту 2.18 Порядку №22-1 свідчить про те, що відповідні додаткові документи подаються у випадку, якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, і при цьому відсутні інші належні докази наявності медичних показань для встановлення інвалідності у відповідному віці.

Натомість у даній справі матеріалами справи підтверджується наявність у дитини тяжкого неврологічного захворювання ще у 2008 році, тобто до досягнення нею шестирічного віку, а також підтверджується безперервне здійснення позивачкою догляду та виховання дитини.

Крім того, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами достовірність поданих позивачкою документів, не доведено відсутності у дитини відповідного захворювання у дитячому віці та не надано доказів, які б виключали право позивачки на призначення пенсії на пільгових умовах.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховний Суд від 31.07.2018 у справі №501/2838/16-а, відповідно до якої при вирішенні питання щодо призначення дострокової пенсії матері дитини з інвалідністю визначальним є встановлення факту виховання дитини з інвалідністю до шестирічного віку, а не виключно дата формального встановлення інвалідності.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Однак відповідач, приймаючи рішення від 30.10.2025 року №262640009165, формально підійшов до оцінки поданих позивачкою документів, не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, не врахував наявні у матеріалах пенсійної справи медичні документи та фактично звів реалізацію права позивачки на пенсійне забезпечення до надмірного формалізму.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачкою подано достатній та належний пакет документів, який підтверджує наявність у неї права на призначення дострокової пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю, яка виховала дитину до шестирічного віку.

Згідно з ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності його поведінки у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Суд присуджує на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити.

Визнати відмову в призначенні пенсії оформлену рішенням від 30.10.2025 №262640009165 протиправною та скасувати.

Зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ): період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х років з 05.10.2004 року по 05.10.2007 року; період роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 07 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.В. Друзенко