Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №380/2661/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м. Львівсправа № 380/2661/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 260155,85 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач/військова частина НОМЕР_1 / НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому просить:

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 260155,85 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2007 року проходить військову службу в органах Державної прикордонної служби, зокрема в період з 01 січня 2018 року по 19 березня 2022 року - в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та з 19 березня 2022 року по 26 травня 2023 року - в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ). На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 380/17737/24, яке набрало законної сили, відповідач 29 січня 2025 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 204172,43 грн. З огляду на вказане позивач уважає, що відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 260155,85 грн, що й зумовило його звернення з цим позовом до суду, який він просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 29 квітня 2024 року № 594-ОС підполковник ОСОБА_2 вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_4 прикордонного загону з 29 квітня 2024 року. Отже, позивача направлено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону, а не звільнено з військової служби. Норми статті 117 КЗпП України не поширюються на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження військової служби та виплати грошового забезпечення. Оскільки під час нарахування і виплати позивачу належних під час звільнення сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Водночас відповідно до змісту статей 116, 117 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку можлива лише у разі відсутності спору про її розмір. Ураховуючи відсутність факту проведення з позивачем остаточного розрахунку під час звільнення, суд потенційно позбавлений можливості стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку усіх належних сум під час звільнення, а тому позовні вимоги позивача про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення усіх належних сум є передчасними та задоволенню не підлягають.

З огляду на вказане просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 03 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача докази звільнення позивача та виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також докази нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення під час звільнення.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до витягу із послужного списку ОСОБА_1 та витягу із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29 квітня 2024 року № 594-ОС «Про особовий склад» позивач:

- у період з 27 травня 2017 року по 19 березня 2022 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 );

- у період з 19 березня 2022 року по 26 травня 2023 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 );

- у період з 26 травня 2023 року по 19 червня 2023 року перебував у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- у період з 19 червня 2023 року по 29 квітня 2024 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 );

- з 29 квітня 2024 року вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ).

Докази звільнення позивача з військової служби станом на дату звернення з цим позовом до суду у матеріалах справи відсутні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі № 380/17737/24, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.03.2022 включно, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4423,95 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 18.03.2022 включно, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.03.2022 по 31.12.2022 включно, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4423,95 грн в місяць за період з 19.03.2022 по 31.12.2022 включно, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

На виконання вказаного судового рішення військова частина НОМЕР_1 29 січня 2025 року виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 204172,43 грн, що підтверджується випискою з його карткового рахунку.

Позивач уважаючи, що відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення у зв`язку із виплатою на виконання судового рішення у справі № 380/17737/24 індексації грошового забезпечення, звернуся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення у зв`язку із виплатою на виконання судового рішення у справі № 380/17737/24 індексації грошового забезпечення.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 25 Закону України від 03 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі – Закон № 661-IV) визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 25 Закону № 661-IV військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пункти 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачають, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ, тут і надалі - в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (19 березня 2022 року)) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності..

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (19 березня 2022 року)) наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (19 березня 2022 року)) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (19 березня 2022 року)) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (19 березня 2022 року)) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню тоді, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення військовослужбовців зі служби не врегульоване положеннями спеціального законодавства.

Це питання врегульовано КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, що узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16 та інших.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у разі звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких починає діяти правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Водночас Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом № 2352-IX.

Суд встановив, що відповідно до витягу із послужного списку ОСОБА_1 та витягу із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29 квітня 2024 року № 594-ОС «Про особовий склад» позивач:

- у період з 27 травня 2017 року по 19 березня 2022 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 );

- у період з 19 березня 2022 року по 26 травня 2023 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 );

- у період з 26 травня 2023 року по 19 червня 2023 року перебував у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- у період з 19 червня 2023 року по 29 квітня 2024 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 );

- з 29 квітня 2024 року вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ).

З огляду на наведені вище обставини необхідно наголосити, що виключення позивача з 19 березня 2022 року зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону саме собою не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення позивачем з 19 березня 2022 року проходження служби (службових правовідносин) у НОМЕР_2 прикордонному загоні у зв`язку з подальшим проходженням ним служби за іншим місцем (у НОМЕР_4 прикордонному загоні), а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу за попереднім місцем служби.

У цій справі суд встановив, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, оскільки він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Отже, установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника.

У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність.

За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на правові ситуації, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.

Отже, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для виплати відповідачем позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки, як зазначено вище, встановлені у цій справі обставини не утворюють передбачених законом підстав (умов) для застосування наведених норм трудового права. Тому за цих обставин частина перша статті 117 КЗпП України не застосовується до спірних правовідносин.

Водночас суд уважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у такому разі він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, зокрема з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати виплати компенсації втрати частини доходів, передбаченої законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Позиція суду з розглядуваного у цій справі питання узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24, яку суд ураховує відповідного до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 260155,85 грн – відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 06 травня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна