Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №240/21972/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Житомир справа №240/21972/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке викладене в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.05.2024 №0600-0217-8/57248, про відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати їй з 06.04.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи".

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням, та в періоди з 26.04.1986 по 24.01.1990 та з 09.03.2023 по 23.04.2024, тобто протягом 4 років 7 місяців 25 днів, вона постійно проживала в селі Журжевичі та в селі Покровське Олевського району (наразі Коростенського району) Житомирської області, які відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року №106, належать до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З огляду на те, що станом на 01.01.1993 вона прожила у зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС понад 3 роки, позивач зазначає, що вона має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та додатково на 1 рік за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 відповідно до абзацу 9 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відтак, позивач вважає, що загалом вона має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.05.2024 їй було відмовлено у призначенні пенсії через не підтвердження періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років. За висновками пенсійного органу період її проживання у даній зоні станом на 01.01.1993 становить лише 1 рік 10 місяців 29 днів. Позивач вважає таке рішення про відмову у призначенні їй пенсії протиправним, та вказує, що при підрахунку періоду її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення відповідач не врахував до строку такого проживання період з 01.09.1987 по 30.06.1989, коли вона навчалась у Ленінградському медичному училищі, не дивлячись на те, що відповідно до довідки Покровського старостинського округу від 03.03.2023 №179 в період з 26.04.1986 по 24.01.1990 вона була зареєстрована в селі Журжевичі Олевського району Житомирської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, позивач зазначає, що пенсійний орган не взяв до уваги той факт, що наявність у неї необхідного для призначення даного виду пенсії періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 22.03.1993, оскільки таке посвідчення видається за умови, коли особа станом на 01.01.1993 пропрацювала або прожила в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років. Відтак, з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи свою позицію та правомірність прийнятого рішення від 02.05.2024 №064050005362 управління зазначило, що відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особи, які постійно проживали або постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають у зоні посиленого радіологічного контролю - за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Водночас, відповідно до наданих документів було підтверджено факт проживання ОСОБА_1 станом на 1 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 1 року 10 місяців 29 днів, а у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 2 років 09 місяців 26 днів. У зв`язку із відсутністю необхідного строку проживання у зонах радіаційного забруднення ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відтак, управління вважає, що прийняте ним рішення є правомірним, а тому просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління зазначило, що наданими позивачем документами не підтверджено постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993, тому підстави для застосування до неї положень статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні. Згідно наданих документів станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення становить 01 рік 10 місяців 28 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1987, з 01.07.1989 по 24.01.1990), що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років відповідно до Закону №796. При цьому, до періодів постійного проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період її навчання з 01.09.1987 по 30.06.1989 в Ленінградському медичному училищі згідно диплому НОМЕР_2 від 30.06.1989, так як місце знаходження навчального закладу не відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою від 23.07.1991 № 106.

Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказало, що згідно наданої довідки №1501 період проживання ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 02 роки 09 місяців 25 днів (з 06.03.1990 по 09.03.2023), що також є недостатнім для виникнення у неї права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до Закону № 796.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 від 22.03.1993.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 23.04.2024 про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Для підтвердження факту постійного проживання в зонах радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 долучила:

- довідку Покровського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області від 03.03.2023 №179, згідно якої вона з 26.04.1986 по 24.01.1990 була зареєстрована та проживала в селі Журжевичі Олевського району (наразі Коростенського району) Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

- довідку Олевської міської ради Житомирської області від 22.04.2024 №1501, згідно якої вона з 06.03.1990 по 09.03.2023 08.08.1990 була зареєстрована та проживала в місті Олевськ Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 в період з 26.04.1986 по 28.12.2014 відносилось до зони посиленого радіологічного контролю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області прийняло рішення від 02.05.2024 №064050005362, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Обґрунтовуючи відмову в призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області в прийнятому ним рішенні вказало, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3-х років, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Натомість, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Однак, за наданими документами визначено, що тривалість проживання ОСОБА_1 у зонах радіаційного забруднення станом на 01.01.1993 становить:

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 1 рік 10 місяців 29 днів (до періоду проживання не зараховано період навчання в Ленінградському медичному училищі з 01.09.1987 по 30.06.1989);

- у зоні посиленого радіологічного контролю - 2 роки 09 місяців 26 днів.

Відтак, у зв`язку із відсутністю необхідного строку проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років або у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області дійшло висновку, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутні.

Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області рішення про відмову у призначенні пенсії, позивача було повідомлено листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.05.2024 №0600-0217-8/57248.

Вважаючи відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Враховуючи, що звертаючись з даним позовом до суду ОСОБА_1 зазначає про порушення її права, як особи, яка постійно проживала у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення, на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та в поданій позовній заяві не оскаржує відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю, суд під час розгляду даної справи не надає правової оцінки рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.05.2024 №064050005362 у вказаній частині.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону №796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.

Водночас, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, виникнення право на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Разом з тим, абзац перший частини першої статті 55 Закону №796-XII визначає додаткову умову, для виникнення у особи права призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, яка полягає наявності страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відтак, у випадку звернення особи у 2024 році за призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, така особа повинна мати страховий стаж в розмірі 25 років (31 - 6 = 25, де: 31 років - страховий стаж визначений статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком у 2024 році; 6 - кількість років зниження пенсійного віку).

Таким чином, зміст вищезазначених положень законодавства свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:

- наявності статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;

- наявності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років;

- наявності страхового стажу в розмірі 25 років (у випадку зниження пенсійного віку на 6 років та звернення за призначенням пенсії у 2024 році).

При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до абзацу дев`ятого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок №22-1, в редакції, на момент спірних правовідносин) потерпілими від Чорнобильської катастрофи до заяви про призначення пенсії додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:

- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Під час розгляду справи судом встановлено, що для підтвердження наявності права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII ОСОБА_1 на виконання вимог п.2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення їй пенсії додала: довідку Покровського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області від 03.03.2023 №179, а також посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 від 22.03.1993.

Згідно інформації, зазначеної в довідці від 03.03.2023 №179, ОСОБА_1 в період з 26.04.1986 по 24.01.1990 була зареєстрована та проживала в селі Журжевичі Олевського району (наразі Коростенського району) Житомирської області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, село Журжевичі Олевського району (наразі Коростенського району) Житомирської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, відповідно до вказаної в довідці від 03.03.2023 №179 інформації строк проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становив загалом 3 роки 8 місяців 30 днів.

Однак, із оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.05.2024 №064050005362 вбачається, що при вирішенні питання наявності підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII пенсійний орган не зарахував до строку її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 01.09.1987 по 30.06.1989, коли вона навчалась в Ленінградському медичному училищі.

Надаючи правову оцінку правомірності таких дій відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_2 від 30.06.1989 в період з 01.09.1987 по 30.06.1989 ОСОБА_1 навчалась в Ленінградському медичному училищі (м. Ленінград Російська РФСР, наразі м. Санкт-Петербург Російська Федерація).

Суд зазначає, що м. Ленінград (наразі м. Санкт-Петербург Російська Федерація) не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такий період може бути прирівняний до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і врахований під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останній безпосередньо проходив у забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження особи у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду.

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Відтак, навчання позивача у Ленінградському медичному училищі в період з 01.09.1987 по 30.06.1989 виключає можливість її проживання протягом цього періоду в селі Журжевичі Олевського району (наразі Коростенського району) Житомирської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17 Верховним Судом сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації на території радіаційного забруднення.

Таким чином, період з 01.09.1987 по 30.06.1989 протягом якого ОСОБА_1 навчалась у Ленінградському медичному училищі обґрунтовано та правомірно не був врахований пенсійним органом до періоду її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення при вирішенні питання про дотримання нею умови для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.09.2024 у справі №460/23707/22.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що довідкою Покровського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області від 03.03.2023 №179 підтверджується лише факт проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення, а саме селі Журжевичі Олевського району (наразі Коростенського району) Житомирської області, з 26.04.1986 по 31.08.1987 (1 рік 4 місяці 6 днів) та з 01.07.1989 по 24.01.1990 (6 місяців 24 дні), що загалом складає 1 рік 10 місяців 30 днів.

Жодних інших документів про періоди проживання (роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 позивач до заяви про призначення їй пенсії не додавала.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що наявне у неї посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) є достатнім доказом, який підтверджує її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3-х років, оскільки таке посвідчення видається за умови наявності у особи вищезазначеного строку проживання в даній зоні, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 9 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до статті 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На момент видачі позивачці посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 від 22.03.1993 правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи були врегульовані Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501).

Пунктом 2 Порядку №501 було передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема:

- особи, які постійно проживали на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території цієї зони не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ);

- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років (п.3 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ).

В свою чергу, пунктом 5 Порядку № 501 (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 та відповідно встановлення їй вказаного статусу) було передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Зміст вказаних правових норм свідчить, що статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи, який пов`язаний саме із зоною гарантованого добровільного відселення, надався наступним категоріям осіб:

1) особам, які постійно проживали на територіях зони гарантованого добровільного відселення на день аварії (тобто на 26.04.1986);

2) особам, які прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони прожили у цій зоні не менше трьох років.

4) особам, які постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.

Зміст правової норми пункту 5 Порядку № 501 свідчить, що нею визначено декілька підстав для видачі особі посвідчення потерпілої категорії 3 серії Б, серед яких не тільки проживання/робота особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, а ще й постійне проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії, тобто станом на 26.04.1986.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що наявне у ОСОБА_1 посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 від 22.03.1993, не є документом, який беззаперечно підтверджує факт її проживання проживання/роботи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, оскільки таке посвідчення могло бути видане їй у зв`язку із постійним проживанням на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії (на 26.04.1986).

Таким чином, наявне у ОСОБА_1 посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує лише встановленні їй відповідного статусу, та згідно з статтею 65 Закону №796-ХІІ надає їй право користуватися пільгами, передбаченими цим Законом, однак не є беззаперечним доказом її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд, за подібних зі спірними відносин в аспекті належного підтвердження проживання (роботи) у зоні радіаційного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 96-XII, зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Визначеною в абзаці 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умовою, яка надає особі право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є не тільки наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а ще й підтвердження факту проживання (роботи) такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23 висловив правову позицію, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - зокрема "якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років".

Разом з тим, згідно наданих документів підтверджений період проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року складає лише 1 рік 10 місяців 30 днів.

В контексті вказаного суд зазначає, що оскільки наданими до заяви про призначення пенсії документами не підтверджується проживання ОСОБА_1 станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років, то пенсійним органом був зроблений обґрунтований висновок про відсутність у неї права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відтак, враховуючи вищезазначене правове регулювання та встановлені судом обставини справи суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.05.2024 №064050005362 в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яке обґрунтоване відсутністю у неї станом на 01.01.1993 необхідного строку проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, є правомірним та не підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Ольжича, буд. 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (вул. Воскресенська, 41, каб.403/4, м. Дніпро, 49001; код ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович