Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №160/2122/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 рокуСправа №160/2122/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (далі – відповідач, управління), в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 26136955), викладену у листі від 19.09.2025 №2996;

- зобов`язати Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 26136955) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що син ОСОБА_1 – ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах України з 12.03.2022 по 26.08.2024. Сином позивача було отримано захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, у результаті якого останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Проте, відповідачем було відмовлено, оскільки причина смерті сина позивача не пов`язана з безпосередньою участю у бойових діях. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2026 справу передано на розгляд судді Кальнику В.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 160/2122/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Розгляд адміністративної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою та відповідними документами про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця. Відповідно до наданих документів було встановлено, що ОСОБА_2 за життя мав статус учасника бойових дій та ІІ групу інвалідності, пов`язану з проходженням військової служби, отже, за його життя захворювання, яке спричинило інвалідність, одержане ним в період проходження військової служби, а не під час захисту Батьківщини. Захворювання одержане під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії, і у державі, яка не входить до переліку країн та територій, визначених у постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де велися бойові дії. ОСОБА_2 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України, йому за життя встановлено статус учасника бойових дій, відповідно до ст. 6 Закону №3551. Причина захворювання, яке призвело до інвалідності, а також причина смерті, зазначена у рішенні штатної військово-лікарської комісії, не отримана під час захисту Батьківщини, під час перебування на фронті або в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Таким чином, вказане формулювання ВЛК стосовно причин смерті військовослужбовця ОСОБА_2 не відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №3511, тому, для встановлення членам родини померлого ОСОБА_2 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» ОСОБА_1 , немає підстав. З огляду на викладене, у задоволенні позовної заяви просить відмовити.

До суду від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти тверджень представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, заперечив та підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Наголошував на тому, що посилання представника відповідача на обов`язок наявності у позивача доказів причинно-наслідкового зв`язку між смертю померлого та його захворюванням, одержаним в період проходження військової служби, є безпідставним, оскільки п. 1 ст. 10 Закону №3551-ХІІ, який поширюється на позивача, не містить вимоги доказування вищезазначеного зв`язку. А отже, позивач має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та отримання відповідного посвідчення.

До суду від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній підтримав свою правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з призначенням судді Віталія КАЛЬНИКА суддею іншого суду, на підставі Указу Президента України від 24.02.2026 №165/2026, та на виконання розпорядження № 340д від 03.03.2026 адміністративну справу передано на розгляд судді О.М. Неклесі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 прийнято справу №160/2122/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, – до провадження.

До суду від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.03.1972 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 .

Довідкою військово-лікарської комісії від 01.12.2023 №10057 підтверджено наявність у ОСОБА_2 захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Свідоцтвом про хворобу №583/3 від 05.08.2024 підтверджено пов`язаність захворювання ОСОБА_2 з проходженням військової служби та визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 22а графи ІІ Розкладу хвороб.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (видається інваліду) серії 12ААД №090384 від 09.10.2024 ОСОБА_2 встановлено інвалідність третьої групи з 24.09.2024, причина інвалідності: захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

Згідно дубліката лікарського свідоцтва про смерть №206 (остаточне, видається для реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану) від 20.06.2025 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у стаціонарі КП «НМЛ №4» НМР».

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 20.06.2025, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 звернулась до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради з заявою про надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Листом від 19.09.2025 №2996 Управлінням соціальної політики Нікопольської міської ради повідомлено позивачу про те, що ОСОБА_2 за життя мав статус учасника бойових дій та ІІ групу інвалідності, пов`язану з проходженням військової служби, отже, за його життя захворювання, яке спричинило інвалідність, держане ним в період проходження військової служби, а не під час захисту Батьківщини чи участю в бойових діях. Причина захворювання, яке призвело до інвалідності, а також причина смерті, зазначена у рішенні штатної військово-лікарської комісії, не отримана під час захисту Батьківщини, під час перебування на фронті або в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Таким чином, вказане формулювання ВЛК стосовно причин смерті військовослужбовця ОСОБА_2 не відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №3511, тому, для встановлення членам родини померлого ОСОБА_2 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» ОСОБА_1 , немає підстав. Для встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця рекомендовано звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якого покладено повноваження щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Позивач із такою відмовою не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі Закон №3551-XII).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.10-1 Закону №3551-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать: сім`ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також сім`ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Частиною 4 ст.10-1 Закону №3551-XII передбачено, що до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать: батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

На виконання вимог ч.2 ст.10-1 Закону №3551-XII Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України від 23.09.2015 року №740 (далі Порядок №740).

Згідно підп..4 п.4 Порядку №740, підставами для надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, є: для осіб, зазначених в абзаці п`ятому (крім членів сімей осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади) пункту 2 цього Порядку:

свідоцтво про смерть (копія) або повідомлення про загибель особи;

документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, і загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно до п.5 Порядку №740, для встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, членам сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку, необхідно подати структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м.Києві держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) заяву і документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку.

Згідно з п.6 Порядку №740, рішення про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, приймається органами соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання у місячний строк з дати подання документів. Відсутність документів, визначених пунктом 4 цього Порядку, та їх недостовірність є підставою для відмови в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України.

Посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. №302 (п.7 Порядку №740).

Відповідно до п.4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України».

Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 брав безпосередню участь у бойових діях або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та отримав захворювання під час проходження військової служби, яке призвело до смерті.

Крім того, ОСОБА_2 за життя надано статус учасника бойових дій, що не заперечується відповідачем.

Довідкою військово-лікарської комісії від 01.12.2023 №10057 підтверджено наявність у ОСОБА_2 захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Свідоцтвом про хворобу №583/3 від 05.08.2024 підтверджено пов`язаність захворювання ОСОБА_2 з проходженням військової служби та визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 22а графи ІІ Розкладу хвороб.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (видається інваліду) серії 12ААД №090384 від 09.10.2024 ОСОБА_2 встановлено інвалідність третьої групи з 24.09.2024, причина інвалідності: захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

Відтак, наявними у справі доказами підтверджено наявність у сина позивача захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, яке призвело до подальшої смерті.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що позивач, відповідно до вимог ст. 10 Закону №3551-XII, має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України.

Відтак, відмовляючи позивачу у встановленні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника та Захисниці і видачі відповідного посвідчення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, визначені законодавством, а тому такі дії не можуть вважатись правомірними.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 26136955) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

У справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Суд Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland").

У пункті 145 рішення у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 50 рішення по справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом".

Тобто, Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат, в тому числі і пенсійних на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 26136955) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, відмова якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІВ, будинок 3 А, код ЄДРПОУ 26136955) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 26136955), викладену у листі від 19.09.2025 №2996.

Зобов`язати Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 26136955) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 26136955) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст судового рішення складено та підписано 07.05.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса