Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №604/1015/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/1015/25Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б.

Провадження № 22-ц/817/389/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року, ухвалене суддею Сташківим Н.Б. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" звернулося в суд із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №118578488 від 14.02.2021 року в розмірі 68 472,25 грн, з яких 19 250,00 грн - заборгованість по тілу кредиту та 49 222,25 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.

Позов обґрунтовано тим, що 14.02.2021 року року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №118578488 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 19 250 грн строком на 30 днів на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.

Право грошової вимоги за вказаним кредитним договором переходило тричі на підставі договорів факторингу: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс»; від ТОВ «Таліон Плюс до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача - ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС".

Так, згідно останнього договору факторингу від 08.07.2025 року №08/07/25-Е, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС", до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 68472,25 грн відповідно до реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу.

Відповідачка не виконала належним чином взяте на себе зобов`язання за вищевказаним кредитним договором, тому ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" просило задовольнити позов.

Рішенням Підволочиського районного суду від 07.01.2026 року позов ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №118578488 від 14.02.2021 року у розмірі 68 472,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 5000 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором №118578488 від 14.02.2021 року, оскільки договори факторингу були укладені до виникнення самого кредитного зобов`язання, а докази оплати за ними відсутні; суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним правонаступництво ТОВ «ФК «ЕЙС». Крім того, скаржник вважає, що проценти за користування кредитом нараховані поза межами погодженого сторонами 30-денного строку кредитування, пролонгація договору не відбулася, а умови щодо автоматичного продовження строку кредитування суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим нарахування відсотків після 16.03.2021 року є неправомірним та таким, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності й розумності.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Доводи відзиву зводяться до того, що перехід права вимоги за кредитним договором №118578488 від 14.02.2021 року підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема договорами факторингу, додатковими угодами про продовження строку їх дії, реєстрами прав вимоги та витягами з них, а договори факторингу є рамковими угодами, предметом яких можуть бути як наявні, так і майбутні права вимоги. Позивач зазначає, що право вимоги переходило не в момент укладення договорів факторингу, а в момент підписання відповідних реєстрів прав вимоги після виникнення кредитного зобов`язання, що відповідає положенням ст. 1078 ЦК України та усталеній судовій практиці Верховного Суду. Крім того, у відзиві зазначено, що проценти за користування кредитом нараховані відповідно до погоджених сторонами умов договору, відповідач була ознайомлена з правилами кредитування та самостійно обрала умови кредиту, а нарахування відсотків здійснювалося у порядку та розмірах, прямо передбачених кредитним договором.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Обставини справи.

14.02.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №118578488 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора MNV85Y6Q, згідно з умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 19 250 грн строком на 30 днів від дати отримання кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Сторони погодили, що встановлений в п.1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови, якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем Позичальника або шляхом активації Позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. Застосування позичальником зазначеного права продовження загального строку дисконтного періоду можливе до закінчення дисконтного періоду, а також під час пільгового періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних у цьому пункті необмежена (п. 1.3 договору).

За користування кредитом протягом дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

-виключно на період строку визначеного в п.1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 116,80 процентів річних, що становить 0,32 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (п.1.4.1 договору);

-за умови продовження дисконтного періоду, на умовах п.1.3 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в.1.2 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 394,10 процентів річних, що становить 1,08 процентів в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п.1.4.2 договору);

-у випадку користування кредитом з боку Позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожен день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 ЦК України сторони домовилися, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.3 цього договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови, якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору (пункт 1.4.3 договору).

Пунктом 1.7.1 кредитного договору визначено, що зобов`язання з повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

-з наступного дня після закінчення дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів від суми кредиту за кожен день користування ним (пункт 1.7.2 договору).

Також сторони договору обумовили, що невід`ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику, до укладення договору. Уклавши цей договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua. (пункт 4.1 договору).

Строк дії договору обчислюється із моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання Кредиту визначеного в п.1.2 Договору. Строк дії договору може бути продовжено із урахуванням умов продовження строку надання Кредиту передбачених п.1.3 та п.1.7 договору. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дій договору діють до повного їх виконання. (пункт 4.2 договору).

Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України. (п. 4.3 договору).

Договір був вчинений в електронній формі, що відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» відповідає вимогам закону.

ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» 14.02.2021 року перерахувало відповідачці на вказаний нею в заявці картковий рахунок НОМЕР_1 хх-хххх-3476 кошти в сумі 19250,00 грн, що підтверджено копією платіжного доручення №33fa6e8b-ac08-4917-9b11-8df18f44fd6e від 14.02.2021 року.

Факт отримання ОСОБА_1 коштів у сумі 19 250,00 гривень підтверджується випискою за номером банківського рахунку 1760781000 за період 14.02.2021 року 19.02.2021 року, складеною 18.11.2025 року, яка надійшла до суду від АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28.11.2018 уклали договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступає (передає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у відповідних реєстрах прав вимоги.

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 - якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Пунктом 1.2 Договору факторингу 1 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій в договорі.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 130 від 20.04.2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 44563,75 грн.

ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» 05.08.2020 уклали Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого, ТОВ «Таліон плюс» зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон плюс» за плату на умовах, визначених цим договором. Термін дії договору продовжувався додатковими угодами №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 року.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій в договорі.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 68472,25 гривень.

ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» 08.07.2025 року уклали Договір факторингу № 08/07/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу перехід від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» до Позивача Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до акту приймання передачі реєстру боржників від 08.07.2025 року, Реєстру Боржників № б/н від 08.07.2025 за Договором факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача за договором

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 08/07/25-Е від 08.07.2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 68472,25 гривень, з яких: 19250,00 грн - заборгованість по тілу кредиту та 49222,25 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором № 118578488 від14.02.2021 року загальна сума заборгованості відповідача перед Позивачем, станом на 31.07.2025 року, за Кредитним договором, становить 68472,25 гривень, з яких: 19250,00 грн — прострочене тіло; 49222,25 грн. - прострочені відсотки.

Аналогічну суму боргу відображено і в розрахунку заборгованості. Крім того, із указаного розрахунку видно, що жодного платежу на погашення суми боргу відповідачкою не здійснено.

Окрім того, із змісту наявних у справі розрахунків вбачається, що відсотки за користування кредитом нараховувалися позичальником за період з 14.02.2021 року (дата укладення кредитного договору) по 13.06.2021 року, тобто за 120 днів.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Задовольняючи позов, суд виходив з неналежного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №118578488 від 14.02.2021 року, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19250 грн та заборгованості по відсотках у розмірі 49222,25 грн, які нараховано з 14.02.2021 року (дата укладення кредитного договору) по 13.06.2021 року (120 днів).

Однак, з визначеним судом розміром нарахованих відсотків за користування кредитом та періодом їх нарахування погодитися неможливо, виходячи із наступного.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості за кредитним договором по відсотках, колегія суддів вважає, що нарахування процентів за користування кредитними коштами в період з 16.03.2021 року по 13.06.2021 року здійснено поза межами узгодженого між сторонами строку кредитування.

Відтак, нарахування відсотків за користування кредитом в зазначений період є неправомірним.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2статті 625 ЦК України.

Кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 19 250 грн строком на 30 днів від дати отримання кредиту, тобто до 15.03.2021 року (п. п. 1.1, 1.2 договору).

Сторони погодили, що встановлений в п.1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови, якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем Позичальника або шляхом активації Позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. Застосування позичальником зазначеного права продовження загального строку дисконтного періоду можливе до закінчення дисконтного періоду, а також під час пільгового періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних у цьому пункті необмежена (п. 1.3 договору).

Жодного платежу на погашення суми боргу відповідачкою не здійснено.

Крім цього, у справі відсутні дані, що ОСОБА_1 активувала в особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функцію продовження строку дисконтного періоду, у зв`язку з чим підстав вважати, що строк кредитування було продовжено (пролонговано), немає.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) кредитування (п. 1.7 договору).

Однак, колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору — строку кредитування та розміру процентної ставки.

Фактично застосування положень договору про так звану “автопролонгацію” призводить до нарахування процентів за іншою, значно більшою ставкою та за інший строк користування кредитом, ніж передбачено первісними умовами договору та графіком платежів, що за своєю правовою природою є наслідком порушення позичальником зобов`язання і фактично набуває характеру штрафних санкцій, а не плати за правомірне користування кредитом. За таких обставин підстави для нарахування відсотків після спливу погодженого сторонами строку кредитування відсутні.

Враховуючи умови договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами за період з 14.02.2021 року по 15.03.2021 року - в межах строку кредитування 30 днів, який визначено позивачем в розрахунку заборгованості у розмірі 1848 грн (така ж сума відображена у паспорті споживчого кредиту у розділі “загальні витрати за кредитом”) є обґрунтованою.

З урахуванням того, що умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом виключно в межах строку кредитування – 30 днів, а їх подальше нарахування після спливу цього строку є безпідставним, апеляційний суд визначає, що належний розмір заборгованості за кредитним договором складається з 19250,00 грн - заборгованість по тілу кредиту та 1848 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом, тому висновок суду про наявність підстав для стягнення відсотків за користування кредитом з 16.03.2021 року по 13.06.2021 року не ґрунтується на вимогах закону.

Відтак, доводи апеляційної скарги з цього приводу колегія суддів вважає обґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, не надав належної оцінки умовам кредитного договору, зокрема щодо строку кредитування та порядку нарахування процентів, не перевірив правильність і обґрунтованість розрахунку заборгованості, а також безпідставно поклав в основу рішення розрахунок позивача.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України позивач не заявляв. Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.

За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач фактично ототожнює відсотки за користування кредитними коштами та відсотки, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Як вбачається зі змісту позову, у даному випадку були заявлені до стягнення саме відсотки, розраховані за ставкою, визначеною умовами договору за користування кредитом, а не відсотки за порушення виконання грошового зобов`язання відповідно до норми ст. 625 ЦК України.

Доводам апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором №118578488 від 14.02.2021 року, оскільки договори факторингу були укладені до виникнення самого кредитного зобов`язання, а докази оплати за ними відсутні, судом першої інстанції надано належну правову оцінку, тому колегія суддів не вбачає підстав для повторного детального їх аналізу. Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що право вимоги переходило до нового кредитора не в момент укладення рамкових договорів факторингу, а в момент підписання відповідних реєстрів прав вимоги після виникнення кредитного зобов`язання, що відповідає умовам договорів факторингу та положенням ст. 1077, 1078 ЦК України.

Щодо судових витрат.

У зв`язку зі зміною рішення Збаразького районного суду від 10.10.2025 року слід провести новий розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Ціна позову в даній справі становила 68472,25 грн, розмір задоволених позовних вимог із урахуванням даної постанови становить 21098 грн (19250,00 грн - заборгованість по тілу кредиту та 1848 грн - відсотки ), що у відсотковому відношенні становить 30.81%.

Враховуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат, з відповідача на користь позивача слід стягнути 746,34 грн (2422,40 грн / 100 х 30.81) судового збору за подання позовної заяви.

Матеріально-правові вимоги апеляційної скарги задоволено на 69,19%, тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2514,08 грн (3633,60/100*69,19) слід стягнути з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» в користь ОСОБА_1 .

Крім того, враховуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат, з відповідача на користь підлягає до стягнення 2156,70 грн витрат за надану професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Також, у відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. просив стягнути з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» в користь відповідачки 8000 грн витрат за надану професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до відзиву долучено:

-Договір про надання правничої допомоги № б/н/25 від 10.09.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Калініним С.К.

-Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги № б/н/25 від 10.09.2025 року, згідно якого розмір гонорару становить 8000 грн.

-Рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару (винагороди), затверджені рішенням засновника АБ “Калінін і партнени” № 3/2018 від 17.07.2018 року.

- Ордер на надання правничої допомоги у Підволочиському районному суді від 19.09.2025 року.

- Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 19.09.2025 року до договору про надання правничої допомоги № б/н/25 від 10.09.2025 року де адвокатом було надано наступні послуги: усна консультація клієнта щодо захисту його прав у даній справі; вивчення та аналіз позовної заяви з додатками; складання оформлення, подання до суду відзиву на позовну заяву у даній справі. Термін виконання — 16 годин; вартість 8000 грн.

23.09.2025 року (зареєстровано судом 24.09.2025 року) через систему Електронний суд ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» подало відповідь на відзив, де міститься клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з тим, що визначена відповідачем сума витрат є суттєво завищеною, неспівмірною із обсягом наданих послуг.

Згідно положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Із наданих заявником документів вбачається, що розмір витрат на правову допомогу відповідачу в суді першої інстанції визначено у розмірі 8000 грн.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Встановивши та проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її характер та складність та ціну позову 68472,25 грн., враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з огляду на наявність клопотання про зменшення розміру правничої допомоги, апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача на користь відповідачки слід стягнути 2000 грн суми витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона відповідача у цій справі.

При цьому колегія суддів враховує, що зазначені в акті виконаних робіт такі послуги як усна консультація клієнта щодо захисту його прав у даній справі, а також вивчення та аналіз позовної заяви з додатками, фактично охоплюються та є складовою процесу підготовки і написання відзиву на позовну заяву.

Крім того, в апеляційній справі представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. просив стягнути з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» в користь відповідачки 5000 грн витрат за надану професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до апеляційної скарги долучено:

-Договір про надання правничої допомоги № б/н/26 від 20.01.2026 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Калініним С.К.

-Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги № б/н/26 від 20.01.2026 року, згідно якого розмір гонорару становить 5000 грн.

-Рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару (винагороди), затверджені рішенням засновника АБ “Калінін і партнени” № 3/2018 від 17.07.2018 року.

- Ордер на надання правничої допомоги у Тернопільському апеляційному суді від 06.02.2026 року.

- Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 06.02.2026 року до договору про надання правничої допомоги № б/н/26 від 20.01.2026 року де адвокатом було надано наступні послуги: складання, оформлення, подання апеляійної скарги на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року, термін виконання — 10 годин; вартість 5000 грн.

18.02.2026 року через систему Електронний суд ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» подало відзив на апеляційну скаргу, де міститься клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з тим, що визначена відповідачем сума витрат є суттєво завищеною, неспівмірною із обсягом наданих послуг.

Встановивши та проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт в суді апеляційної інстанції, зважаючи на її характер та складність та ціну позову, розмір задоволених вимог апеляційної скарги, з огляду на наявність клопотання про зменшення розміру правничої допомоги, апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача на користь відповідачки слід стягнути 3000 грн суми витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона відповідача у цій справі.

При цьому, колегія суддів враховує, що правова позиція відповідачки у суді апеляційної інстанції фактично не змінювалася та ґрунтувалася на тих самих доводах, які вже були викладені представником відповідачки у відзиві на позовну заяву в суді першої інстанції, що також підлягає врахуванню при визначенні співмірності витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Зважаючи на те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 746,34 грн судового збору за подання позовної заяви тоді як з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2514,08 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення із ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 різниці суми судових витрат, яка становить 1767,74 грн ( 2514,08 грн - 746,34 грн).

Зважаючи на те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 2156,70 грн витрат за надану професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції за подання позовної заяви, тоді як з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2000 грн витрат за надану професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 3000 грн витрат за надану професійну правничу допомогу апеляційному суді, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення із ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 різниці суми судових витрат, яка становить 2843,30 грн ( 2000 грн. + 3000 грн -2156,70 грн).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича - задовольнити частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 січня 2026 року змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів, зменшивши розмір процентів з 49 222,25 грн до 1848 грн, відповідно, загальний розмір стягнення слід зменшити з 68 472,25 грн до 21098 грн (з яких 19250 грн - тіло кредиту та 1848 грн — проценти).

Провести новий розподіл судових витрат, стягнувши з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1767,74 грн судового збору та 2843,30 грн витрат за надану професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову апеляційного суду складено 7 травня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Храпак Н.М.

Костів О.З.