Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №591/7483/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/7483/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сибільов О. В.

Номер провадження 33/816/521/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 березня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/7483/25 за апеляційною скаргою захисника СКОРОДЄДА С. І. на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 04.09.2025, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_2 ,

захисника – адвоката Скородєда С. І.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі захисник СКОРОДЄД С. І. просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події і складу правопорушень, оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 вказано про порушення ним вимог п. 2.9а ПДР, а суддя притягнув останнього до відповідальності за невиконання п. 2.5 ПДР. ОСОБА_2 керував електроскутером з потужністю двигуна 1500Вт, який не потребує державної реєстрації та не є механічним т/з, а особа, яка керує таким скутером не має посвідчення водія, внаслідок чого ОСОБА_2 не суб`єктом правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП, і відповідальність за порушення вимог п. 2.4 і 2.9а ПДР може нести виключно водій механічного т/з. Крім того, ОСОБА_2 після проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки і не згоди з результатами огляду відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я, тому протокол повинен був складений відносно нього за порушення п. 2.5 ПДР, а не за п. 2.9а ПДР.

Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 04.09.2025 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2 і ч.1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладений штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних доходів громадян, що становить 17000 грн, із позбавленням права керувати т/з строком на 1 рік. Стягнуто судовий збір в сумі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_2 керував т/з маючи ознаки алкогольного сп`яніння і всупереч п. 2.5 ПДР відмовився від проходження огляду на визначення стану сп`яніння відповідно встановленого порядку, а також не виконав вимогу поліцейських про зупинку т/з.

Вислухавши доводи ОСОБА_2 та його захисника Скородєда С. І., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протоколи про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 377496 та ЕПР1 № 377467 від 30.06.2025, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 керував т/з маючи ознаки алкогольного сп`яніння і всупереч п. 2.5 ПДР відмовився від проходження огляду на визначення стану сп`яніння відповідно встановленого порядку, а також не виконав вимогу поліцейських про зупинку т/з, кваліфікувавши його дії за ч. 1 ст. 122-2 і ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Свою постанову суддя вмотивував тим, що «протокол містить застереження обставин про те, що ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду, в сукупності з очевидними ознаками його сп`яніння та значним рівнем сп`яніння, встановленим технічним приладом», тому «не вважає, що помилкове зазначення в протоколі іншого пункту ПДР України, ніж той, порушення якого повинно інкриміновано в провину особі, є суттєвою обставиною, яка може виключити провину особи», визнавши тим самим факт порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.5 ПДР.

Разом з тим, вказані висновки судді суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, належним чином не умотивовані та не ґрунтуються на вимогах законодавства України про адміністративні правопорушення.

Так, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з КУпАП та інших законів України (ч. 1 ст. 2 КУпАП), а органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). При цьому згідно ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а особа, яка вчинила правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП).

Як убачається з опису установлених поліцейським даних у протоколах про адміністративні правопорушення:

- серії ЕПР1 № 377496 (за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП) від 30.06.2025, «30.06.2025 21:37:00 м. Суми, вул. Тростянецька, 87 водій ОСОБА_2 керував т/з електромопедом yadea s-way, без н. з. з явними ознаками алкогольного сп`яніння. На вимогу працівників патрульної поліції про зупинку не реагував, продовжував рух, що було зафіксовано на відеореєстратор Xiaomi Yi Car Dvr 150I, службового автомобіля, чим порушив п. 2.4 ПДР – невиконання водіями вимог про зупинку»;

- серії ЕПР1 № 377467 (ч. 1 ст. 130 КУпАП) від 30.06.2025, складеного відносно ОСОБА_2 , «30.06.2025 21:37:00 м. Суми, вул. Тростянецька, 87 водій керував т/з електромопедом yadea s-way, без н. з. в стані алкогольного сп`яніння, огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки т/з в визначеному законом порядку був проведений за допомогою приладу газоаналізатор Drager Alcotest 6820, проба позитивна 0,95 % проміле, з чим був не згоден, прослідувати до медичного закладу відмовився, зафіксовано на відеореєстратор персональний нагрудний motorola solution vb 471936, чим порушив п. 2.9а ПДР – керування т/з особами в стані алк., нарк. чи ін. сп`яніння, що знижують їх увагу та швидкість реакції».

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП настає за невиконання водіями вимог поліцейського про зупинку т/з, а за ч. 1 ст. 130 КУпАП – за керування т/з особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування т/з особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує т/з, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. При цьому процедура огляду встановлена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Диспозиції ч. 1 ст. 122-2 і ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетними, тобто відсилають до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколах поліцейського і присутнє посилання на порушення ОСОБА_2 вимог ПДР, згідно яких:

- п. 2.4 – на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР;

- п. 2.9а – водієві забороняється керувати т/з у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вказані протоколи про адміністративні правопорушення у справі є не тільки джерелом доказів, але й виступають ще як юридичний документ (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковими процесуальними документами, але й займають ключове положення серед інших доказів (ч. 1 ст. 251 КУпАП).

Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом, а згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

З наведеного слідує, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення уповноважена особа зобов`язана не лише формально зафіксувати обставини події, а й долучити належні та допустимі докази, які підтверджують викладені у протоколі фактичні дані. До таких обставин, зокрема, належать: подія правопорушення (час, місце, спосіб та інші істотні умови його вчинення), форма вини (умисел або необережність), мотив і мета вчинення правопорушення, якщо вони мають значення для правильної кваліфікації діяння. Зазначені докази повинні бути достатніми для встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, включаючи об`єктивну та суб`єктивну сторони, а також підтверджувати суб`єктність особи, тобто її здатність нести адміністративну відповідальність.

Як було установлено апеляційним судом під час перегляду справи, 30.06.2025 о 21:37:00 вул. Тростянецька, 87 в м. Суми ОСОБА_2 керував т/з електромопедом yadea s-way, без н. з. із явними ознаками алкогольного сп`яніння. На вимогу працівників патрульної поліції про зупинку не реагував, продовжував рух, чим порушив п. 2.4 ПДР – невиконання водіями вимог про зупинку і вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об`єктивно підтверджується, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 377496 від 30.06.2025 доказами у справі, а саме:

- відеозаписами події правопорушення, зафіксованими на відеореєстратор Xiaomi Yi Car Dvr 150I службового автомобіля патрульної поліції (а. с. 6).

Оцінюючи наведений вище доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності та достатності для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю, не убачає будь-яких підстав не довіряти цьому доказу.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_2 не є суб`єктом правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП, так як відповідальність за порушення вимог п. 2.4 і 2.9а ПДР може нести виключно водій механічного т/з, апеляційний суд вважає безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах законодавства України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, і у диспозиції ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, і у диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП йдеться мова про т/з, яким згідно правил дорожнього руху є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, а не про механічний т/з, яким є засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна (трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та т/з із електродвигуном потужністю понад 3 кВт). При цьому мопед – це двоколісний т/з, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Керування т/з означає не тільки виконання певною особою технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням т/з. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху (включаючи дотримання п. 2.4, 2.9а ПДР) та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки,

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), згідно якої «керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа т/з, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування», а «кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку» (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Відповідно ЗУ «Про дорожній рух» Правила дорожнього руху України встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України; інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3).

В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що він керував електричним скутером yadea s-way, без н. з., потужність двигуна якого згідно документів становить 1500 Вт (1.5 кВт), що підпадає під визначення таких понять як «транспортний засіб» і «мопед», наведених вище, тому апеляційний суд приходить до переконання, що протокол про адміністративне правопорушення разом з іншими доказами у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення рішення про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, поза розумним сумнівом.

Крім того, під час апеляційного перегляду було встановлено, що ОСОБА_2 30.06.2025 21:37:00 вул. Тростянецька, 87 в м. Суми керував т/з електромопедом yadea s-way, без н. з. із явними ознаками алкогольного сп`яніння, огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння був проведений на місці зупинки т/з у визначеному законом порядку за допомогою приладу газоаналізатор Drager Alcotest 6820, проба позитивна 0,95 проміле, з чим ОСОБА_2 був не згоден, прослідувати до медичного закладу відмовився, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об`єктивно підтверджується, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 377467 від 30.06.2025, доказами у справі, а саме:

- відеозаписами події правопорушення, зафіксованими на відеореєстратор Xiaomi Yi Car Dvr 150I службового автомобіля патрульної поліції та на персональний нагрудний відеореєстратор motorola solution vb 471936 (а. с. 6, 10);

- результатом тестування ОСОБА_2 на алкоголь за допомогою спеціального технічного засобу газоаналізатора Drager Alcotest 6820, тест № 6820, показник тестування – 0,95 проміле (а. с. 16);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу, згідно якого ОСОБА_2 не погодився з результатом тестування – 0,95 проміле.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності та достатності для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю, не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Вказані вище дії ОСОБА_2 поліцейським були кваліфіковані як порушення останнім вимог п. 2.9а ПДР, тобто як керування т/з в стані алкогольного сп`яніння.

Однак, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп`яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає огляду на відповідний стан сп`яніння.

Згідно визначеної процедури огляд, зокрема на стан алкогольного сп`яніння, проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп`яніння затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп`яніння в інших закладах забороняється.

Відеозаписи події наведеного вище правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певних обставин, а засвідчують, що у даній справі була відсутня належна правова процедура.

Тобто, поліцейські в разі незгоди ОСОБА_2 з результатом його огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки т/з із використанням спеціального технічного засобу газоаналізатора Drager Alcotest 6820 повинні були направити його на проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я, а у разі відмови ОСОБА_2 від проведення огляду в закладі охорони здоров`я – із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків скласти протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначити ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (ч. 6 ст. 266 КУпАП, п. 6, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»), кваліфікувавши його дії як порушення вимог п. 2.5 ПДР (а не п. 2. 9а ПДР), згідно якого ОСОБА_2 повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Незважаючи на те, що адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає як за порушення особою, яка керує т/з, вимог п. 2.5 ПДР, так і вимог п. 2.9а ПДР, ці склади адміністративних правопорушень мають різну об`єктивну сторону, так як диспозиція цієї частини статті є бланкетною, про що було наведено вище, тому суддя суду першої інстанції не мав права встановлювати факт порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.5 ПДР, вказавши у своїй постанові про помилкове зазначення в протоколі іншого пункту ПДР, ніж той, порушення якого повинно інкриміновано в провину особі.

Так, суддя при розгляді справи, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП), однак при цьому «суддя не має права самостійно редагувати викладені в протоколі обставини вчинення адміністративного правопорушення, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».

Крім того, «…формулювання правопорушення, викладене у фабулі постанови про адміністративне правопорушення, слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі» (рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення ЄСПЛ від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08).

Вказані обставини залишилися поза увагою судді суду першої інстанції, унаслідок чого були істотно порушені норми КУпАП, що у свою чергу перешкодило ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, а вказана вище правова позиція ЄСПЛ стосується випадків, коли уповноважені на розгляд справ про адміністративні правопорушення особи на власний розсуд визначають нормативно-правовий чи підзаконний нормативно-правовий акт або ж у інший спосіб редагують фабулу адміністративного правопорушення, що не має відношення до фактичних обставин даної справи.

Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі (ст. 280 КУпАП), і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ст. 251 КУпАП), тому обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував в судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_2 після проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки т/з і не згоди з результатами огляду відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я, тому протокол повинен був складений відносно нього за порушення п. 2.5 ПДР, а не за п. 2.9а ПДР, апеляційний суд вважає обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і підтверджуються наявними у справі доказами, про що було вказано вище.

З`ясування вказаних питань є вирішальним у цій справі, але водночас апеляційний суд, хоч і має юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, але за власною ініціативою не може здійснювати пошук ключових доказів та використовувати їх у своєму рішенні, оскільки встановлені обставини можуть не тільки підтвердити висунуті аргументи, але і спростувати їх, тобто потенційно вони можуть завдати шкоди становищу особи, а тому, за відсутності звернення заінтересованої особи з проханням встановити певні факти чи зібрати конкретні докази, апеляційний суд обмежується дослідженням лише тих доказів, які були надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, та особою, щодо якої протокол складений.

У своєму рішенні від 06.02.2025 «Гайдашевський проти України» ЄСПЛ констатував, що «здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції».

Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Конституційний Суд України (далі – КСУ) зауважив, що «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді суду першої інстанції, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.5 ПДР.

У зв`язку з цим, оскаржене судове рішення не можна вважати законним, обґрунтованим та належним чином умотивованим, внаслідок чого постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції як норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права, а провадження у справі за ч. 1 ст. 130 КУпАП – закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу даного правопорушення.

Що стосується провадження у справі за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, то апеляційний суд вважає, що воно також підлягає закриттю, але з інших підстав.

Так, згідно ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через 3 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через 3 місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у ч. 3-6 цієї статті.

Відповідно ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю: п. 7 – у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

З огляду на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, було вчинене ОСОБА_2 30.06.2025, то строк накладення адміністративного стягнення, встановленого санкцією ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, сплинув 30.09.2025, внаслідок чого після скасування постанови судді суду першої інстанції провадження у справі стосовно ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент апеляційного розгляду справи строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника СКОРОДЄДА С. І. задовольнити частково.

Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 04.09.2025 відносно ОСОБА_3 скасувати у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Провадження в справі відносно ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу даного правопорушення.

Провадження в справі відносно ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП закрити на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент апеляційного розгляду справи строку накладення стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов