Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №591/7145/23 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/7145/23

Провадження № 2/591/1099/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Ніколаєнко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Митник Ю.А.,

представника позивача – відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

представника відповідача – позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу № 591/9450/21

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 2 серпня 2023 р. перебував у шлюбі з відповідачкою. В подальшому подружні стосунки були припинені; з березня 2022 р. відповідачка з дітьми виїхала до Німеччини. Під час шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя він з відповідачкою придбали дві квартири, право власності на які зареєстроване на ім`я відповідачки. Ці квартири купувались за письмовою згодою позивача як другого з подружжя. Посилаючись на положення Сімейного кодексу України, зазначає, що ці квартири є об`єктами права спільної сумісної власності. Їхня загальна вартість становить 2 145 371,32 грн, та частка кожного з подружжя у праві власності є рівною.

При поділі нерухомого майна подружжя треба врахувати, що на утриманні відповідачки знаходиться неповнолітній син, тому їй необхідно виділити двокімнатну квартиру вартістю 1 887 926,31 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачу - однокімнатну квартиру вартістю 1 349 445,01 грн, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Реальний поділ нерухомого майна необхідний для того, щоб позивач міг забезпечити житлом спільну з відповідачкою повнолітню доньку, яка в місті Суми свого житла не має.

Просить визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя:

двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 887 926,31 грн;

однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 349 445,01 грн.

Поділити спільно набуте майно подружжя і виділити у власність ОСОБА_3 однокімнатну квартиру жилою площею 15 кв. м, загальною площею 57,74 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 349 445,01 грн. У власність відповідачки ОСОБА_4 виділити двокімнатну квартиру жилою площею 31,1 кв. м, загальною площею 63,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 887 926,31 грн.

Стягнути з відповідачки на користь позивача грошову компенсацію в розмірі 269 240,65 грн за надмірно виділене їй у власність нерухоме майно.

У відзиві на позовну заяву відповідачка з позовом не погодилась. Зазначила, що вона мала у спільній сумісній власності квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , разом зі своїм батьком та братом. У 2010 р. було прийнято рішення про продаж вказаної квартири. Грошові кошти від продажу цієї квартири, які належали батьку та брату відповідачки, за спільним рішенням родичів були передані відповідачці з метою подальшого придбання нею житла.

У 2010 р. була придбана квартира по АДРЕСА_4 : відповідачкою - 3/4 частини та позивачем -1/4 частина. В подальшому 1/4 частину цієї квартири позивач подарував відповідачці. У 2019 р. відповідачка придбала квартиру АДРЕСА_5 . Вказана квартира була придбана на грошові кошти її матері, яка в день купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_6 зняла з рахунку 30 000 доларів США та надала ці кошти доньці. Відповідачка додала зі своїх власних коштів ще 2000 доларів США, в результаті чого і була придбана вказана квартира. Тобто ця квартира була придбана за власні особисті кошти відповідачки. Позивачем не надано доказів, що він власною працею чи коштами брав участь у набутті цього майна.

У серпні 2020 року відповідачка продала належну їй квартиру по АДРЕСА_7 та у квітні 2021 року, маючи у власності ці кошти, придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_8 .Просить відмовити у задоволенні первісного позову.

У листопаді 2023 р. ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому зазначала, що дві квартири придбані за її власні кошти. У зістрічній позовній заяві вказувала ті ж самі обставини, які були зазначені нею у відзиві на первісний позов. Вказувала, що дві квартири придбані за її особисті кошти та є її особистою власністю.

Просила визнати право особистої приватної власності ОСОБА_4 на квартири за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_3 проти зустрічного позову заперечував. Зазначив, що під час весілля батьки позивачки повідомили, що подарували їм однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Однак пізніше він дізнався, що власниками квартири в рівних частках є позивачка, її батько та брат. Оскільки власного житла у сторін не було, вони проживали в цій квартирі майже 7 років. Весь цей час позивачка ніде не працювала, оскільки навчалась та проходила інтернатуру. Починаючи з 2003 р. ОСОБА_3 , окрім основної роботи, працював у фермерському господарстві батька дружини. Той оплачував роботу ОСОБА_3 , і за домовленістю з дружиною вони збирали кошти на покупку власної квартири. Протягом періоду спільного проживання доходи чоловіка були більші за доходи дружини.

У 2010 р. дружина разом зі своїми родичами вирішили продати однокімнатну квартиру, і була придбана трикімнатна квартира частково за спільні сумісні кошти подружжя, частково за кошти, отримані позивачкою від продажу першої квартири. Тому, за погодженням між сторонами, частка чоловіка складала 1/4, а частка дружини - 3/4. В подальшому, на прохання дружини, він подарував їй свою 1/4 частку.

У 2019 р. сторони за спільні сумісні кошти купили двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 . Купівля була здійснена за кошти, які вони збирали протягом тривалого часу. В липні 2019 р. ОСОБА_3 взяв у борг у своєї матері 2000 доларів США. Стверджує, що позивачка за зустрічним позовом не брала у своїх батьків 5000 доларів США, та зазначає про сумніви в дійсності наданої нею розписки. Також вказує, що твердження ОСОБА_4 про придбання квартири за рахунок коштів її матері в розмірі 30 000 доларів США не відповідає дійсності.

Зазначає, що відповідачкою не надано доказів на спростування презумпції спільної власності на майно, тому її зустрічні вимоги не підлягають задоволенню. Також вказує, що після покупки двокімнатної квартири у 2019 р. вони за спільні кошти провели у ній ремонт. На придбання однокімнатної квартири відповідач за зустрічним позовом позичав гроші у своїх родичів, однак розписок не складав. Наголошує, що не відповідає дійсності заява дружини про те, що на покупку квартири були витрачені кошти від продажу квартири по АДРЕСА_4 . Однокімнатна квартира була придбана через 8 місяців після продажу попередньої, а кошти від того продажу дружина передала своєму батькові для ведення фермерського господарства. Просить відмовити в задоволенні зустрічного позову.

У відповіді на відзив на зустрічний позов ОСОБА_4 зазначила, що відповідачем не підтверджено зазначені ним обставини та не спростовано твердження позивачки про належність їй квартир.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом первісний позов підтримала з наведених підстав та заперечувала проти зустрічного позову з підстав, зазначених у відзиві на зустрічний позов.

Ухвалою суду від 17 серпня 2023 р. відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання (суддя Шелєхова Г.В.). Ухвалою від 28 листопада 2023 р. суд прийняв зустрічну позовну заяву до розгляду разом з первісним позовом.

Ухвалою суду від 18 квітня 2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 10 червня 2024 р., справу передано у провадження судді Ніколаєнко О. О. Ухвалою від 11 червня 2024 р. справа прийнята до провадження та призначено судове засідання. Ухвалою суду від 22 серпня 2024 р. в порядку забезпечення позову заборонено ОСОБА_4 вживати заходів щодо відчуження у будь-який спосіб спірних квартир до набрання рішенням суду по даній справі законної сили.

У судовому засіданні представник відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом свою позицію підтримала з підстав, зазначених у заявах по суті справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов таких висновків. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 2 серпня 2003 р. уклали шлюб. Мають спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 3, 5 т. 1). Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 вересня 2023 р. у справі №591/6591/23 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 177, том 1-й).

30 липня 2019 р. на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири становить 63,2 кв. м, житлова площа — 31,1 кв. м, кількість кімнат — 2. Відповідно до пункту 2.1 договору, продаж здійснюється за 810 000 грн, що за спільною згодою сторін за середнім банківським курсом дорівнює 32 000 доларів США, які сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору. Пунктом 4.2 договору зазначено, що цей правочин здійснено за згодою ОСОБА_3 , чоловіка ОСОБА_4 , справжність підпису якого засвідчено приватним (а.с. 6, 7 т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30 липня 2019 р. за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру: АДРЕСА_1 (а.с. 8 т. 1).

22 квітня 2021 р. ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбала квартиру в АДРЕСА_2 , загальною площею 57,74 кв. м, житловою площею 15,0 кв. м, кількість кімнат - 1. Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна договору становить 420 700 грн, які сплачені шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок продавця до підписання цього договору (а.с. 26 т. 1).

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 , він надає згоду своїй дружині на придбання квартири АДРЕСА_8 (а.с. 27).

22 квітня 2021 р. зареєстровано право власності на зазначену квартиру в Реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 28, 29).

Відповідно до звіту з незалежної оцінки майна, вартість двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 станом на 30 липня 2023 р. становить 1 887 926,31 грн (а.с. 9–23, т. 1).

Відповідно до звіту з незалежної оцінки, вартість однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 станом на 30 липня 2023 р. становить 1 144 445 грн (а.с. 31–42, том 1-й).

Відповідно до висновку від 23 жовтня 2023 р. судового експерта ОСОБА_8 :

ринкова вартість квартири АДРЕСА_9 станом на 2 червня 2010 р. складає 179 200 грн, що еквівалентно 22 612 доларам США;

ринкова вартість квартири АДРЕСА_10 станом на серпень 2020 р. складає 753 900 грн, що еквівалентно 27 225 доларам США;

ринкова вартість квартири АДРЕСА_8 станом на час складання висновку становить 1 768 500 грн, що еквівалентно 48 518 доларам США;

ринкова вартість квартири АДРЕСА_5 станом на час складання висновку складає 2 000 000 грн, що еквівалентно 54 869 доларам США (а.с. 143–165).

2 червня 2010 р. ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 продали за договором купівлі-продажу квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 36,72 кв. м. Пунктом 2.1 договору визначено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 78 000 грн (а.с. 80, т. 1.)

Відповідно до інформації стосовно банківських курсів, курс НБУ на 2 червня 2010 р. становив 792,50 грн за 100 доларів США (а.с. 81, 82).

18 серпня 2010 р. сторони у справі за договором купівлі-продажу придбали квартиру по АДРЕСА_4 . За цим договором ОСОБА_4 придбала 3/4 частки квартири, а ОСОБА_3 - 1/4 частку квартири. Продаж квартири був проведений за ціною 117 295 грн (пункт 4 договору, а.с. 83, 84).

Як вбачається з інформації стосовно банківських курсів, станом на 19 серпня 2010 р. вартість 100 доларів США становила 789 грн (а.с. 86, 88).

28 вересня 2010 р. ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 89, 90).

14 серпня 2020 р. ОСОБА_4 продала ОСОБА_12 за договором купівлі-продажу квартиру в АДРЕСА_4 . Відповідно до пункту 2.1 договору, продаж здійснювався за 651 000 грн. Згідно з пунктом 4.2 договору, ОСОБА_4 доводить до відома всіх зацікавлених осіб, що майно є її особистою власністю (а.с. 182, 183, том 1-й).

Відповідно до копії трудової книжки, ОСОБА_4 у період з 1999 по 2005 рік навчалася на денному відділенні медичного факультету Сумського державного університету, з 2005 по 2007 р. навчалась в інтернатурі, в подальшому працювала в різних медичних закладах (а.с. 138, том 1-й). Як вбачається з довідок про заробітну плату, ОСОБА_4 з серпня 2007 р. по березень 2022 р. працювала та отримувала заробітну плату (окрім дев`яти місяців у 2010 р.).

Як вбачається з інформації з Реєстру застрахованих осіб, ОСОБА_3 з липня 2001 р. по вересень 2023 р. безперервно працював та отримував заробітну плату (а.с. 178–180).

Як вбачається з копії розписки від 27.07.2019, ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_13 та ОСОБА_11 позичила гроші в сумі 5 100 доларів США строком на 2 роки. Вказану суму зобов`язалася повернути до 01.09.2021 (а.с. 104).

1 вересня 2020 р. ОСОБА_4 уклала з АТ «Державний ощадний банк України» депозитний договір, за яким внесла на рахунок кошти в сумі 32 000 доларів США строком на 3 місяці (дата повернення 1 грудня 2020 р.; а.с. 230, т. 1). Також надано копії квитанцій, відповідно до яких у період з жовтня 2015 по 2020 р. вона здійснювала операції з купівлі іноземної валюти (а.с. 32–47, т. 2).

8 травня 2019 р. ОСОБА_13 уклала депозитний договір з ПАТ «Державний ощадний банк України», за яким вклала 20 100 доларів США строком на 3 місяці (а.с. 29–51, т. 2). Того ж дня вона склала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_4 розпоряджатися вказаним рахунком.

Як вбачається з виписки по особовому рахунку ОСОБА_13 , відкритому у філії Сумського обласного управління АТ «Ощадбанк», 30.07.2019 з рахунку знято 20 100 доларів США за курсом 25,25 грн (а.с. 131, том 1-й).

Відповідно до наказу та довідки військової частини, ОСОБА_3 перебуває на військовій службі з 8 травня 2023 р. (а.с. 54, 55).

Свідок ОСОБА_13 (мати позивачки) пояснила, що спочатку донька з чоловіком жили в квартирі на АДРЕСА_11 (власник - батько). Після народження другої дитини купили трикімнатну на Харківській (за гроші від продажу першої квартири). Пізніше донька просила гроші на зміну району: свідок зняла 20 000 доларів і віддала доньці на квартиру по АДРЕСА_6 . Також донька позичала у батька 5 000 доларів США. Гроші від продажу квартири на Харківській пішли на купівлю квартири на проспекті Свободи. Чи вкладав ОСОБА_14 свої кошти — їй невідомо, він лише зрідка працював у тестя.

Свідок ОСОБА_10 (брат позивачки) зазначив, що сестра з чоловіком жили в квартирі батька на ОСОБА_15 . Потім її продали (свідок грошей від продажу не отримував). Квартиру на Харківській згодом продали сину свідка, після чого ОСОБА_16 одразу купила квартиру на ОСОБА_17 . Як розпоряджалися коштами в сім`ї - йому невідомо.

Свідок ОСОБА_11 (батько позивачки) пояснив, що квартиру на просп. ОСОБА_18 належала йому, сину та доньці. Після її продажу донька забрала гроші собі. Квартиру на АДРЕСА_6 придбали за його гроші. Квартира на АДРЕСА_12 була оформлена на доньку, її чоловік грошей на придбання не давав. Також зазначив, що квартира на проспекті Свободи була придбана за його кошти.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зміст статті 60 СК України апріорі вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зміст статей 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачає презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Відтак, ані дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити суду наявність права спільної сумісної власності на майно, яке було набуте у шлюбі, оскільки таке майно вважається таким, що належить подружжю, тобто власністю подружжя. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) виключно за одним із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Водночас заінтересована особа не позбавлена можливості довести, що спірне майно хоча і було придбане у шлюбі, проте за особисті кошти такої особи.

У вищенаведених випадках презумпція права спільної сумісної власності на таке майно буде спростована.

У випадку, якщо заява одного з подружжя, про те, що річ була куплена за її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається незмінною.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 522/11159/21, від 24 жовтня 2024 року у справі № 753/10230/20, від 11 вересня 2024 року у справі № 487/2337/22).

З матеріалів справи вбачається, що спірні квартири були придбані сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Факт надання позивачем за первісним позовом нотаріально посвідчених згод на придбання вказаного майна, про що зазначено у договорах купівлі – продажу, підтверджує обізнаність обох сторін щодо правочинів та за загальним правилом ст. 60 СК України свідчить про виникнення права спільної сумісної власності подружжя.

Оцінюючи аргументи відповідачки за первісним позовом (позивачки за зустрічним позовом) про те, що майно було придбане за її особисті кошти, отримані від родичів та від продажу попереднього майна, суд зазначає наступне.

Щодо квартири АДРЕСА_6 , вартість якої за договором склала 810 000 грн (еквівалент 32 000 доларів США), судом встановлено, що мати відповідачки, ОСОБА_13 , у день придбання квартири 30.07.2019 зняла з рахунку в банку 20 100 доларів США. Разом з цим, суду не надано доказів, що ці кошти були спрямовані на придбання квартири для доньки. Між ОСОБА_4 та її матер`ю не укладалось будь-яких правочинів щодо передачі коштів та мети такої передачі.

Крім того, надано розписку про позику відповідачкою у батьків ще 5 100 доларів США. Суд критично розцінює цей доказ, оскільки у розписці не вказано з якою метою кошти передаються. Доказів, що кошти були спрямовані саме на придбання квартири, а також що ОСОБА_3 не брав участі у їх поверненні, немає.

Суд враховує, що позивач ОСОБА_3 протягом усього часу шлюбу (з 2001 по 2023 рр.) безперервно працював та отримував заробітну плату.

Щодо квартири АДРЕСА_13 , придбаної у квітні 2021 року, суд зазначає, що її придбанню передував продаж ОСОБА_4 у серпні 2020 року квартири по АДРЕСА_12 за 651 000 грн. Хоча позивач стверджує, що ці кошти були передані тестю для фермерського господарства, доказів цього суду не надано. Наявність у відповідачки особистого рахунку та депозиту на суму 32 000 доларів США у 2020 році корелюється з її твердженнями про акумулювання коштів від продажу власного майна для подальшої купівлі квартири АДРЕСА_13 . Разом з тим, суду не надано доказів, які б підтверджували витрачання цих коштів на придбання квартири у квітні 2021 року.

Суд зазначає, що статус особистої приватної власності на майно, придбане в шлюбі, виникає лише тоді, коли воно придбане виключно за особисті кошти. У даній справі ОСОБА_4 не доведено, що майно було придбане виключно за її особисті кошти та не в інтересах сім`ї. Відтак, ОСОБА_4 не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірні квартири є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, а частки сторін у них є рівними (по 1/2 частині).

Відтак, у задоволенні зустрічного позову про визнання цього нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності слід відмовити.

Вирішуючи питання про поділ майна в натурі, суд враховує положення ч. 1 ст. 71 СК України та інтереси дітей. Враховуючи, що неповнолітній син проживає з матір`ю, а двокімнатна квартира має більшу площу, доцільним є виділення ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_6 . Позивачу ОСОБА_3 слід виділити однокімнатну квартиру АДРЕСА_13 .

Враховуючи наявні матеріали справи, вартість квартири АДРЕСА_8 та яку слід при поділі майна виділити ОСОБА_3 є нижчою, ніж вартість квартири по АДРЕСА_1 та яку слід виділити ОСОБА_4 . Відтак, на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню компенсація різниці у вартості виділеного майна.

Відносно розміру компенсації суд зазначає таке.

Позивачем за первісним позовом надано звіти з незалежної оцінки майна, відповідно до яких станом на 30.07.2023 вартість квартири по АДРЕСА_1 становить 1 887 926,31 грн , вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 становить 1 144 445 грн.

Відповідачем за первісним позовом надано висновок від 23 жовтня 2023 р. судового експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи, відповідно до якого станом на дату складання висновку (23.10.2023)

ринкова вартість квартири АДРЕСА_8 становить 1 768 500 грн;

ринкова вартість квартири АДРЕСА_5 станом на час складання висновку складає 2 000 000 грн.

При визначенні вартості майна, що підлягає поділу, суд враховує що наданий звіт складений з метою визначення ринкової вартості для поділу майна подружжя. Пунктом 1.2 звіту передбачено, що він являє собою точку зору оцінювача без будь-яких гарантій з його боку у відношенні умов наступної реалізації майна. Натомість висновок судового експерта від 23 жовтня 2023 року складений саме з метою подання до суду (а.с. 144 т. 1) . Тому суд покладає в основу судового рішення саме наданий висновок експерта.

Згідно з вказаним висновком загальна вартість спільного майна становить 3 768 500 грн. Вартість ідеальної частки кожного з подружжя (1/2) становить 1 884 250 грн.

Присуджуючи ОСОБА_4 двокімнатну квартиру вартістю 2 000 000 грн, суд констатує, що вона отримує майно, вартість якого перевищує її частку на 115 750 грн. Відповідно, ОСОБА_3 , отримуючи однокімнатну квартиру вартістю 1 768 500 грн., недоотримує майна на аналогічну суму.

Згідно з ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Оскільки позивач за первісним позовом просить провести поділ саме у такий спосіб і згоден на отримання компенсації за меншу квартиру, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 115 750,00 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю виключного придбання майна за особисті кошти.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 13420 грн. за подання позовної заяви та 605,60 грн. – за подання заяви про забезпечення позову.

Разом з тим, за ставками, встановленими Законом України «Про судовий збір» станом на 2023 рік (час звернення до суду з позовом), розмір максимальної ставки судового збору за подання позовної заяви при поділі майна подружжя становив 8052,00 грн. (не більше трьох розмірів прожиткового мінімуму) (п.п. 1.3 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). Таким чином, позивачем сплачено судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв?язку із задоволенням первісного позову з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при зверненні до суду з позовом у розмірі, який встановлений законом, тобто 8052,00 грн. та судовий збір, сплачений при зверненні із заявою про забезпечення позову – 605,60 грн., всього – 8657,60 грн.

Решта сплаченого судового збору – 5368 грн. (13420 грн. – 8052 грн.) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу .

Позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у загальному розмірі 40 000 грн.

На підтвердження цих витрат надано копію договорів про надання правничої допомоги від 21.09.2023, яким визначено вартість послуг адвоката 10 000 грн. (а.с. 199 т.1), квитанції про оплату послуг адвоката на суму 10 000 грн. та 2500 грн. (за складання відзиву на зустрічну позовну заяву) (а.с. 200-201 т. 1).06.02.2026 надано договори від 05. 12.2023 та від 30.04.2025, якими визначено вартість послуг адвоката 2500 грн. та 3 000 грн. та пунктом 7.4 договору від 05.12.2023, пунктом7.3 договору від 30.04.2025 передбачено можливість збільшення розміру гонорару у разі збільшення обсягу роботии. При цьому передбачено, що сума гонорару визначається за угодою сторін, про що укладається додаток до договору. Представником позивача надано додатки до договору, якими визначено збільшення розміру гонорару на 10 000 грн. (22.03.2024), на 10 000 грн. (24.03.2025). Також надано квитанції про оплату послуг адвоката на суму 10 000 грн., 10 000 грн., 3 000 грн. (а.с. 133-141 т. 2). Крім того, 29.04.2026 представником позивача надано додаток до укладеного договору про надання правничої допомоги від 26.03.2026, яким збільшено розмір гонорару на 5 000 грн., квитанцію про оплату послуг.

Надані витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, відтак, вони підлягають розподілу.

Представником відповідача – позивача за зустрічним позовом зазначено про відсутність доказів фактичного понесення заявлених витрат, а також їх неспівмірність.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, категорію та складність справи, фактичний час та обсяг виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, наявність відповідного клопотання відповідача, а також часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню до 20 000 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом права особистої приватної власності відмовити у зв`язку з необгрунтованістю.

Визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 :

двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

В порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_3 однокімнатну квартиру за адресою:

АДРЕСА_2 порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_4 двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки майна у праві спільної сумісної власності в розмірі 115 750 грн., судовий збір у розмірі 8657,60 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Повернути ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір в сумі 5 368 грн., який був сплачений згідно з квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» від 16.08.2023 №0.0.3149735293.1.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач – відповідач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач-позивач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 06.05.2026.

Суддя О.О. Ніколаєнко