Вирок від 05 травня 2026 р. у справі №460/4303/17 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 460/4303/17

Провадження №1-кп/944/33/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.05.2026м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яворові об`єднане кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42017140410000219 від 27.09.2017, № 62020140000001487 від 07.12.2020 про обвинувачення ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Лошнів, Теребовлянського району, Тернопільської області, українця, громадянина України, одруженого, із середньо-спеціальною освітою, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.407, ч.3 ст.408 КК України,

в с т а н о в и в:

старший солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним за контрактом, у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про оборону України", ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитись від несення обов`язків військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, у період з 22.02.2016 по 27.09.2017 самовільно залишав військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) в умовах особливого періоду та без поважних причин та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), яка дислокується за адресою ( АДРЕСА_2 ), чим вчинив - самовільне залишення військової частини в умовах особливою періоду без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах особливою періоду, крім воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України.

Окрім цього, старший солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Збройних Сил України, у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитись від несення обов`язків військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, з 18.10.2017 по теперішній час, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 в умовах особливого періоду без поважних причин перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , чим вчинив - дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 408 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в обвинувальних актах. В судовому засіданні також пояснив, що відсутність на військовій службі у вказані періоди пов`язана із сімейними обставинами. У вчиненому щиро розкаявся.

Обвинувачений та прокурор в судовому засіданні не заперечували фактичних обставин кримінального провадження, викладених у обвинувальних актах, і не заперечили проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

При цьому, судом встановлено, що всі учасники судового провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин кримінального провадження і немає сумнівів у добровільності їхніх позиції.

У зв`язку з викладеним, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Також, з врахуванням викладеного, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують його особу.

Крім того, учасникам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень доведена, його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 407 КК України як дії, які виразились у самовільному залишенні військової частини в умовах особливою періоду без поважних причин військовослужбовцем та за ч.3 ст.408 КК України, як самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби (дезертирство), вчинене військовослужбовцем в умовах особливого періоду.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання - ст.65 КК України, та враховує характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України є тяжкими злочинами та враховує дані про особу обвинуваченого, який є раніше не судимим, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, є учасником бойових дій, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Як обставину, яка пом`якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого.

Обставин, які, відповідно до ст.67 КК України, обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідно до ст.50 КК України необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ОСОБА_4 нових кримінальних правопорушень, зважаючи на щире каяття обвинуваченого, позитивну характеристику за місцем проживання, є призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.3 ст.408 КК України та у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст.407 КК України із застосуванням ст.70 КК України шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворе.

Водночас, беручи до уваги наведене вище, а саме ступінь тяжкості та обставини вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який є учасником бойових дій, наявність обставин, що пом`якшують покрання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, який щиро розкаявся в скоєному, що свідчить про надання обвинуваченим критичної оцінки своїм діям, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 положення ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки, на думку суду, його виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки, із покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Слід зазначити, що станом на час розгляду справи набрав чинності Закон України від 13 грудня 2022 року № 2839-ІХ, який набув чинності з 27 січня 2023 року та відповідно до якого внесені зміни до статті 75 КК України, що значно погіршують становище особи. Таким чином, суд вважає за необхідне при призначенні покарання, із урахуванням статті 5 КК України, застосувати положення статті 75 КК України, які діяли на час скоєння інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, оскільки такі поліпшують становище обвинуваченого.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 366 – 371, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.407, ч.3 ст.408 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.4 ст.407 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки,

- за ч.3 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим за сукупністю кримінальних правопорушень призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_4 протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. При цьому, вирок не може бути оскаржено з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано недоцільним згідно ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили з моменту закінчення строку апеляційного оскарження, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_5