Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №332/5719/25 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 332/5719/25 2/335/818/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді - Сиротенко В.К., за участю секретаря судового засідання - Кумер А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі в порядку окремого провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Тетяна Юріївна про встановлення факту постійного проживання однією родиною із спадкодавцем,

ВСТАНОВИВ:

03.12.2025 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя за встановленою підсудністю із Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не запявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю., в якій позивач просить встановити факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 з 01.01.2015 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що ОСОБА_3 був її відчимом. Матір позивачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який в подальшому було розірвано, проте подружжя продовжувало проживати однією сім`єю. З 2015 року ОСОБА_1 почала проживати разом з відчимом та матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , мали спільний бюджет, який складався із пенсій батьків та її заробітної плати, спільно робили ремонт, придбавали речі для спільного користування, вели спільне господарство. Після смерті матері ОСОБА_1 продовжувала проживати з ОСОБА_3 та здійснювала догляд за ним до дня його смерті. Встановлення факту спільного проживання необхідно позивачці для оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2025 справу розподілено та передано для розгляду судді Сиротенко В.К.

Ухвалою від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження; розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання; учасникам справи надано строк для подання заяв по суті справи.

Під час підготовчого судового засідання 05.01.2026 року представник позивача усно заявила клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Тетяни Юріївни належним чином завірену копію спадкової справи №163/2023 заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою від 05.01.2026 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Литвиненко Т.М. про витребування доказів. Витребувано у Приватного нотаріуса Кукурудз Тетяни Юріївни копію спадкової справи 163/2023 заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

22.01.2026 року надійшли витребувані документи.

28.01.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про виклик свідків, а саме: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_4 . Дані свідки можуть підтвердити обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Ухвалою суду від 25.02.2026 року задоволено клопотання представника позивача Литвиненко Тетяни Михайлівни про виклик свідків.

Ухвалою суду від 23.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус ЗМНО Кукурудз Т.О. у судові засідання не з`являлася, надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.

У судовому засіданні 20.04.2026 позивачка та представник позивачки підтримали заяву та просили її задовольнити.

У судовому засіданні 20.04.2026 відповідачка ОСОБА_2 не заперечила проти задоволення позову. Пояснила, що дійсно ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з її батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_5 з 2015 року.

Крім того, у судовому засіданні 20.04.2026 було допитано свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Від допиту свідка ОСОБА_5 позивачка та її представник відмовилися, оскільки не змогли забезпечити явку свідка у судове засідання. Судом прийнято відмову від допиту свідка.

У судовому засіданні 20.04.2026 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення рішення, у судовому засіданні було оголошено перерву до 01.05.2026.

У судове засідання 01.05.2026 учасники справи не з`явилися. Судом ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження та свідків, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_6 належить на праві спільної часткової власності в рівних долях громадянам ОСОБА_3 - частка та ОСОБА_4 - частка, що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 про право власності на житло, видане 22.04.2002 Заводською районною адміністрацією Запорізької міської ради.

25.11.2013 приватним нотаріусом ЗМНО Бугрім О.В. було посвідчено заповіт, за яким ОСОБА_3 заповідав ОСОБА_4 усе належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що на день смерті буде йому належати і на що за законом матиме право. Заповіт зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №4878, реєстраційний номер у Спадковому реєстрі №55366510.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 16.02.2021 Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 21.05.2020 складено відповідний актовий запис №315.

Як свідчить свідоцтво про смерть серії № НОМЕР_3 , видане 28.12.2020 Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 28.12.2020 складено відповідний актовий запис №884.

Із матеріалів спадкової справи №163/2023 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що 25.10.2023 до приватного нотаріуса ЗМНО Кукурудз Т.О. звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_9 за законом згідно ст. 1264 ЦК України. В заяві також зазначено, що іншим спадкоємцем є дочка спадкодавця ОСОБА_2 .

Листом за вих. №785/02-14 від 25.10.2023 приватним нотаріусом повідомлено ОСОБА_2 про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до листа Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради за вих. №04-07/3/13605 від 27.10.2023 за адресою: АДРЕСА_5 був зареєстрований ОСОБА_3 в період з 21.02.1997 по 19.01.2021 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Разом з ним на день смерті зареєстровані особи відсутні.

З Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00041998270 від 25.10.2023 вбачається, що між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , 05.08.1988 року було укладено шлюб, про що внесено відповідний актовий запис №346. 20.05.1993 року внесено актовий запис №177 про розірвання шлюбу.

ОСОБА_11 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується Повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00041998511 від 25.10.2023 та з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00041998872 від 25.10.2023.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії №807/02-31 від 08.11.2023 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_6 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що не надано документи, потрібні для вчинення нотаріальної дії, а саме: у спадковій справі відсутні належні документи, які б підтверджували факт проживання ОСОБА_3 однією сім`єю з ОСОБА_1 не менше як п`ять років до дня відкриття спадщини, згідно ст. 1264 ЦК України.

03.02.2025 до приватного нотаріуса Кукурудз Т.Ю. із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого батька ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса Кукурудз Т.Ю. за вих. №74/02-14 від 03.02.2025, ОСОБА_2 повідомлено про те, що вона вважається такою, що не прийняла спадщину, оскільки остання не подала заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 протягом строку, встановленого для її прийняття.

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю, в обґрунтування якої посилалася на те, що ОСОБА_3 був її відчимом. Матір позивачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який в подальшому було розірвано, проте подружжя продовжувало проживати однією сім`єю. З 2015 року ОСОБА_1 почала проживати разом з відчимом та матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , мали спільний бюджет, який складався із пенсій батьків та її заробітної плати, спільно робили ремонт, придбавали речі для спільного користування, вели спільне господарство. Після смерті матері ОСОБА_1 продовжувала проживати з ОСОБА_3 та здійснювала догляд за ним до дня його смерті.

Відповідно до акту №9 від 27.07.2025, складеного представниками ОСББ «Республіканська 51/46» та підписаного головою ОСББ, зі слів сусідів кв. АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ОСОБА_1 фактично проживає з 2015 року по теперішній час в кв. АДРЕСА_9 .

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 , яка є донькою померлого ОСОБА_3 , підтвердила обставини, викладені в позовній заяві та не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є сусідами позивача по буд. АДРЕСА_1 , повідомили, що ОСОБА_12 дійсно з 2015 року проживала разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до дня смерті ОСОБА_3 . Сусіди сприймали ОСОБА_1 як доньку подружжя ОСОБА_13 , навіть не одразу дізналися, що ОСОБА_3 не є рідним батьком ОСОБА_1 . Остання разом з батьками робили ремонт в квартирі, сусідам достеменно відомо, що ОСОБА_1 займалася господарством - купувала продукти, готувала їжу для сім`ї, здійснювала догляд за батьками.

Суд, вислухавши всіх учасників процесу, свідків, оцінивши всі наявні у справі докази, кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

У ч.1 та 2 ст. 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Як зазначено у позовній заяві та пояснила у судовому засіданні позивачка, встановлення факту спільного проживання однією родиною із спадкодавцем ОСОБА_3 з 01.01.2015 по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідно їй для оформлення своїх спадкових прав.

Спірні правовідносини щодо встановлення факту, що має юридичне значення регулюються Главою 6 Розділу IV ЦПК України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК України).

У пункті 7 постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 273 ЦПК України (пункт 1 частини першої статті 315 діючого ЦПК України) суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника тощо.

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Для набуття права на спадкування за законом на підставі зазначеної статті необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (пункт 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2019 року в справі №554/14633/15-ц (провадження №61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі №461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).

Отже слід зазначити, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.

З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

Отже, у процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження №61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані позивачкою докази, заслухавши пояснення відповідачки та показання свідків, які підтвердили, що дійсно позивачка проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю починаючи з 2015 року, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_10 з 01.01.2015 по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат позивачем не ставилося, відтак судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 76, 81, 247, 258-259, 263-265, 272- 273, 268, 293-294, 315, 319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Тетяна Юріївна про встановлення факту постійного проживання однією родиною із спадкодавцем - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_11 ) з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_10 з 01.01.2015 року по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а особами, відсутніми в судовому засіданні, - з наступного за днем вручення його копії.

Повне судове рішення складено 07.05.2026.

Суддя В.К. Сиротенко