Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №344/15364/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/15364/25

Провадження № 22-ц/4808/810/26

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,

суддів: Мальцевої Є. Є., Луганської В. М.,

з участю секретаря Кузнєцова В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 09 березня 2026 року, у складі судді Кузьменка С. В., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору приватного нотаріуса Павлісяка Тараса Юрійовича, про визнання договорів купівлі-продажу удаваними та нікчемними, скасування їх та державної реєстрації права власності,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу удаваними та нікчемними, скасування їх та державної реєстрації прав власності.

06 березня 2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо купівлі-продажу майна та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, передавати майно відповідачеві, виконувати щодо нього інші зобов`язання, здійснювати реєстрацію чи перереєстрацію неналежних осіб, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вказаних житлового будинку та земельної ділянки.

Заява обґрунтована ризиком втрати предмета спору до ухвалення рішення та ускладненням виконання можливого судового рішення. На це, на думку заявника, вказують порушення ідентифікації покупця нерухомості, відсутність фактичних розрахунків і акта приймання-передачі, ознаки фальсифікації нотаріальних дій і розбіжності у підписах, а також наявність кримінального провадження, боргових зобов`язань і правопорушень відповідача. У сукупності ці обставини свідчать про реальну загрозу відчуження спірного майна, невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист прав позивачки.

Також заявниця вказувала на те, що відповідач не проживає за місцем реєстрації, виїхав за межі України, та має наміри позбавити позивачку права користування житлом.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 09 березня 2026 року у забезпеченні позову за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо купівлі-продажу майна та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, передавати майно відповідачеві, виконувати щодо нього інші зобов`язання, здійснювати реєстрацію чи перереєстрацію неналежних осіб, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вказаних житлового будинку та земельної ділянки – відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою.

У провадженні суду перебуває справа за позовом заявниці про визнання договорів купівлі-продажу від 14.04.2017 удаваними та нікчемними, скасування державної реєстрації права власності, предметом спору в якій є житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . З метою недопущення відчуження спірного майна подано заяву про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції фактично зазначив, що позивач не довів вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на відчуження майна. Однак такий підхід суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої достатньо обґрунтованого припущення ризику утруднення або неможливості виконання рішення суду, а не доведеного факту вчинення таких дій.

Суд не врахував очевидний ризик відчуження майна, оскільки спірне майно зареєстроване за відповідачем, що дає йому можливість у будь-який момент відчужити майно, здійснити перереєстрацію, передати його третім особам. Цей факт створює реальний ризик утруднення виконання рішення суду.

Також суд не дав належної оцінки обставинам щодо наявності кримінального провадження, відсутності фактичних розрахунків, боргові зобов`язання відповідача та невстановлене місце його перебування, що свідчать про ризик недобросовісної поведінки відповідача та ризик відчуження майна.

Суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову, не врахував, що матеріали справи підтверджують існування спору, а надані документи щодо отримання відповідачем Витягу щодо реєстрації в ЄРРМ- існування у відповідача, як в одноособового власника можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись будинком. Вважає, що припущення позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову є достатньо мотивованими. Обґрунтованими є доводи про співмірність заявлених вимог і вартості будинку.

Просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову та застосувати заходи забезпечення позову, а саме заборонити вчиняти певні дії щодо купівлі-продажу зазначеного майна та земельної ділянки адресою: АДРЕСА_1 , та заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання, здійснювати реєстрацію чи перереєстрацію неналежних осіб, зокрема, представнику - адвокату Дяківу Д. І., та органам державної реєстрації прав та нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вказаного об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,1 га., яка знаходиться на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2625810100:04:032:0174, для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також заборонити державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації правочинів відносно цього об`єкта.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявниці, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним. Видами такого забезпечення є, зокрема, заборона вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20)).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед не може бути визначено результат розгляду справи по суті спору.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі № 755/15345/17-ц та від 21 квітня 2022 року у справі №592/7729/18.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Даючи оцінку доводам заявниці щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що позивачка в обґрунтування заяви здебільшого посилається на обставини які, на її думку, свідчать про порушення під час укладення спірних договорів, а відтак таким доводам суд надає оцінку під час ухвалення рішення по суті справи, а не під час вирішення заяви про забезпечення позову.

Встановлено також, що ОСОБА_1 уже зверталася із заявою про забезпечення позову у цій справі, у якій просила вжити аналогічні заходи забезпечення позову тим, про застосування яких заявила у справі що переглядається.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 30 вересня 2025 року, залишеною без зміни постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10.11.2025, у задоволенні заяви відмовлено.

Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову, зазначивши що посилання ОСОБА_1 на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Звертаючись повторно із аналогічною заявою про забезпечення позову, заявниця не навела обставин про вчинення відповідачем будь-яких дій щодо нерухомого майна, які б давали підстави для висновку, що існує ризик невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тисменицького районного суду від 09 березня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: Є. Є. Мальцева

В. М. Луганська