Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №938/295/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 938/295/26

Провадження № 22-ц/4808/827/26

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Кузнєцова В.В.,

з участю представника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Верховинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту батьківства, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Верховинського районного суду від 10 березня 2026 року під головуванням судді Бучинського А.Б. у селищі Верховина,

в с т а н о в и в:

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до суду першої інстанції про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме того що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Голови Верховинського району Івано-Франківської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його батьком. Просив зобов`язати Верховинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зобов`язати внести відповідні зміни в актовий запис про його народження.

Ухвалою Верховинського районного суду від 10 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 в порядку окремого провадження.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного та передчасного висновку щодо існування спору про право на спадкування, так як іншого позасудового порядку встановлення факту батьківства не існує, а тому вказаний факт можливо вирішити лише у судовому порядку та в окремому провадженні. Заявник не порушує спадкові права й обов`язки інших осіб, а саме своїх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Апелянт вважає, що встановлення факту батьківства у позовному провадженні є не релевантним способом захисту, так як заявник буде позивачем, а його діти будуть відповідачами, що зумовлює штучний спір між батьком та дітьми якого насправді не існує.

Будь-яких інших доказів існування реального спору, в тому числі щодо спадкоємців, а саме дітьми заявника або будь-якої іншою особою чи установою, матеріали справи не містять.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, не встановив чи є між заявником та його дітьми реальний спір, а не вірогідний спір.

Вважає, що на стадії відкриття провадження не вбачається протиріч між учасниками щодо їхніх прав та обов`язків, що вимагають судового розгляду в порядку позовного провадження, а тому ухвала суду про відмову у відкриті провадження підлягає скасування, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник ОСОБА_1 адвокат Камочкіна А.Ю., яка приймала участь у справі в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримала з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2 і представник Верховинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19.

Критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.

З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства вбачається, що підставою для звернення до суду про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нього в порядку окремого провадження, є те, що від встановлення цього факту залежить сплата державного мита від вартості оціненого майна під час прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом, які є онуками померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , що є обтяжливим для них.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції вказав, що встановлення факту батьківства в цьому випадку стосується спадкових прав інших осіб, а не спадкових прав самого заявника ОСОБА_1 , що суперечить підставам та умовам окремого провадження.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов хибного та передчасного висновку щодо існування спору про право на спадкування є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

Доводи апелянта, що заявник не порушує спадкові права і обов`язки інших осіб, є необґрунтованими та спростовуються висновками суду першої інстанції з якими погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

В свою чергу згідно п. 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що встановлення факту батьківства у цій справі стосується спадкових прав інших осіб, а саме дітей заявника, які є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а встановлення такого факту може вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують її законності і обґрунтованості. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Верховинського районного суду від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 07 травня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин