Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №344/5899/16-ц — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/5899/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/442/26

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Римарука Юрія Ігоровича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2025 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Антоняка Т.М., у м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 29 грудня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції у Івано-Франківській області, Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання прилюдних торгів і свідоцтва про право власності недійсними,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції у Івано-Франківській області, ПАТ «Банк Золоті ворота» про визнання прилюдних торгів і свідоцтва про право власності недійсними, покликаючись на те, що 16 липня 2013 року державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції Євчуком М.В. складено акт про передачу стягувачу нереалізованого майна на прилюдних торгах у рахунок погашення боргу, згідно з виконавчим листом № 2-1721, виданого 04.01.2010 року Івано-Франківським міським судом, за ціною 557 460,00 грн. На підставі вищенаведеного акту 29.07.2013 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. посвідчено свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване за ПАТ «Банк Золоті Ворота» у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 29.07.2013 року. Присвоєно реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 118348026101.

Позивачка вважає, що прилюдні торги, що передували передачі майна Банку, саму передачу майна та свідоцтво про право власності від 29.07.2013 року необхідно визнати недійсними. Зазначає, що право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , вона набула 05.07.2005 року, про свідчить копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.07.2005 року. З часу набуття згаданої квартири у власність по даний час вона постійно проживає там, не змінюючи місця свого проживання. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась її дочка ОСОБА_3 , яка з часу народження та по даний час проживає разом з нею за місцем її реєстрації, а саме: АДРЕСА_3 . Частиною 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Однак такого дозволу, як до проведення прилюдних торгів Орган опіки та піклування не надавав.

Як вказувала позивачка, обставинами, що перешкоджали проведенню прилюдних торгів, є відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, наявність прав інших осіб на майно, відсутність дійсного висновку (звіту) про оцінку майна. Зазначені обставини є істотними, без усунення яких проведення прилюдних торгів є неможливим. Однак, незважаючи на вище перелічені обставини ПП «Спеціалізоване підприємство юстиція» не оголосило перерви у проведенні прилюдних торгів.

Позивачка просила визнати недійсними прилюдні торги по реалізації чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_4 від 13.05.2013 року; визнати недійсним акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 16.07.2013 року, складений державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Євчуком М.В., затверджений начальником відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції; визнати недійсним свідоцтво від 29.07.2013 року про реєстрацію права власності за ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» квартири АДРЕСА_4 ; застосувати до даних правовідносин наслідки недійсності правочину.

З урахуванням збільшення позовних вимог (заява від 09.10.2023) позивачка просила, крім вищевказаних позовних вимог, також витребувати належну їй 1/2 квартири загальною площею 85,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 у ТОВ «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс», як останнього набувача нерухомого майна; судові витрати покласти на відповідачів.

Івано-Франківський міський суд рішенням від 18 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції у Івано-Франківській області, ПАТ «Банк Золоті ворота», ТОВ «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання прилюдних торгів і свідоцтва про право власності недійсними відмовив.

Не погоджуючись з таким рішення представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Римарук Ю.І. подав апеляційну скаргу, вважає, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд безпідставно зробив висновки, що при проведенні прилюдних торгів з реалізації арештованого майна відсутні порушення, оскільки у рішенні суду від 18.12.2025 року проаналізовано норми саме Порядку від 29.09.2016 року, який не застосовується до правовідносин, які виникли до набрання чинності вказаного акту. Позивач оспорювала прилюдні торги по реалізації нерухомого майна, що відбулись 13.05.2013 року. Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. За загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19.

Відповідно до п. 4.5.9. Інструкції у редакції від 24.12.2012 (чинній на момент проведення торгів 13.05.2013 р.), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Також згідно із абз. 1 п. 23 Методики у редакції від 16.12.2011 (чинній на момент проведення торгів 13.05.2013 р.) висновок про вартість майна, складений для цілей приватизації майна шляхом викупу або продажу конкурентними способами (для договору купівлі-продажу, оголошення умов продажу, у тому числі повторного продажу), дійсний протягом шестимісячного строку від дати його затвердження. Крім того, на момент проведення прилюдних торгів був чинний закон України «Про виконавче провадження № 606-XIV від 21.04.1999 (у редакції від 18.01.2013 р.) Відповідно до ч. 2 ст. 58 вказаного Закону, у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов`язані з призначенням суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем. Згідно із ч. 5 цієї статті, звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. У даній справі прилюдні торги відбулись 13.05.2013 із використанням звіту про оцінку майна від 29.05.2012 року.

Враховуючи вищевказане, зазначає, що відсутність дозволу органу опіки та піклування, відсутність чинного на момент проведення торгів висновку про вартість майна є порушеннями чинної на той час процедури проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Не погоджується також із твердженням суду про те, що відповідно до рішень Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі 0907/2-7804/2011 за позовом ПАТ «Банк «Золоті ворота» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі Органу опіки та піклування про виселення інтереси дитини ОСОБА_3 на момент розгляду справи вже були захищені, оскільки із вказаним позовом зверталось саме ПАТ «Банк «Золоті ворота» як власник майна на момент звернення до суду. Однак на даний час власником нерухомого майна є ТОВ «ФК «Піфагор-Фінанс», що дає підстави припускати високу ймовірність звернення цього товариства до суду із подібним позовом.

Окрім цього, не підлягають врахуванню висновки суду про те, що ОСОБА_3 на даний час є повнолітньою особою, оскільки ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою 10.05.2016 року, отже на момент звернення до суду ОСОБА_3 була малолітньою. Зміна віку дитини протягом тривалого розгляду справи у суді першої інстанції не є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

Таким чином, просить рішення Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 у повному обсязі.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс» подав відзив на апеляційну скаргу, яку вважає необґрунтованою та безпідставною, а її зміст таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Вказує, що як установив суд першої інстанції, апелянтка є фінансовим та майновим поручителем за Договором № 02/22ф про надання споживчого кредиту від 19.09.2006 року, що був укладений між АТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_2 (позичальник) і відповідає перед АТ «Банк Золоті Ворота» усім своїм майном, у тому числі 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 . 29.10.2010 року було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1721 від 28.01.2010 року на виконання рішення Івано-Франківського міського суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 . У межах виконавчого провадження 16 липня 2013 року державним виконавцем Євчуком М. В. складено Акт про передачу стягувачу нереалізованого майна (кв. АДРЕСА_1 ) на прилюдних торгах в рахунок погашення боргу. На підставі Акту, приватним нотаріусом Угрин Л.А. 29.07.2013 року посвідчено Свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру за ПАТ «Золоті ворота» та внесено відповідні відомості про право власності на об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав.

17 жовтня 2019 року відбувся електронний аукціон № UA-EA-2019-09-24-000008-b з реалізації активів ПАТ «Банк «Золоті Ворота», переможцем стало ТОВ «ФК «Піфагор-Фінанс», що підтверджується протоколом електронного аукціону. На виконання вказаного протоколу 13 листопада 2019 року, між ПАТ «Банк Золоті ворота» та ТОВ «ФК «Піфагор-Фінанс» було укладено договір купівлі-продажу квартири.

Таким чином, враховуючи, що право власності на вищевказану квартиру було набуто в результаті відкритих електронних торгів ТОВ «ФК «Піфагор-Фінанс» є новим власником нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . Вказує, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (стаття 388 ЦК України).

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у справі за № 6-1981цс16 від 12 жовтня 2016 року, предметом доказування у даних справах є факт недійсності звіту про оцінку майна та факт порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює торги. Факт недійсності звіту про оцінку майна не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Таким чином, твердження апелянтки є безпідставними та необґрунтованими.

Також вказує, що апелянтка зазначає про відсутність дозволу органу опіки та піклування, що є порушеннями чинної на той час процедури проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, а також, що власником нерухомого майна є ТОВ «ФК «Піфагор-Фінанс», що дає підстави припускати високу ймовірність звернення до суду з позовом про виселення. Представник відповідача зазначає, що у даній справі судом першої інстанції було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Відповідно до пояснень представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 04.03.2025, які наявні в матеріалах справи, було проведено 21.02.2025 року обстеження умов проживання ОСОБА_3 , 2006 року народження, за адресою АДРЕСА_3 . Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та, відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_3 досягла 18 річного віку, втратила статус малолітньої та неповнолітньої дитини у відповідності до ст. 6 Сімейного кодексу України.

Крім того, у поясненнях від 04.03.2025 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради стверджує, що Службу у справах дітей вже залучали для надання висновку щодо можливості виселення малолітньої ОСОБА_3 , 2006 року народження, із спірного житла у судовій справі за № 344/627/14-д. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05.11.2015 року №622 затверджено висновок, відповідно до якого виселення зі спірного житла ОСОБА_3 , є таким що не відповідає інтересам дитини. Однак, у матеріалах справи містяться копії рішень Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Апеляційного суду Івано-Франківської області по справі 0907/2-7804/2011, де за позовом ПАТ «Банк «Золоті Ворота» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , за участі Органу опіки та піклування, про виселення, згідно з яких інтереси дитини, на момент розгляду справи, вже були захищені та не є предметом розгляду даної справи. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 досягла 18 річного віку та втратила статус малолітньої дитини, а також безпідставність та надуманість тверджень апелянта про ймовірність звернення до суду з позовом про виселення відповідача, що не підтверджено будь-якими доказами, твердження апелянтки є хибними.

Враховуючи, що апеляційна скарга не містить об`єктивних доводів та обґрунтувань, а її зміст не підтверджено належними та допустимим доказами, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2025 року є необґрунтованою.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Позивачка ОСОБА_1 , відповідачі Відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції у Івано-Франківській області, Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс», треті особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача адвоката Римарука Ю.І., який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення представника ТОВ «ФК «Піфагор-Фінанс» - адвоката Хоменка Є.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд установив, що позивачка ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 (одну другу частки) квартири АДРЕСА_2 , 05.07.2005 року, що вбачається з копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.07.2005 року (а.с. 22, т. 1).

19 вересня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком «Золоті Ворота» та ОСОБА_2 було укладено Договір № 02/22ф про надання споживчого кредиту.

19.09.2006 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та АТ «Банк «Золоті ворота» уклали Договір іпотеки, за умовами якого на виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 02/22ф від 19.09.2006 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка як вказано в п. 1.2. договору іпотеки, належить іпотекодавцям на праві 1/2 частки на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради від 29.06.2005 на підставі розпорядження міського голови від 14.06.2005 (а.с. 51-53, т. 1).

Позивачка є фінансовим та майновим поручителем за Договором № 02/22ф про надання споживчого кредиту від 19.09.2006 року, що був укладений між АТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_2 (позичальник) і відповідає перед АТ «Банк Золоті Ворота» усім своїм майном, у т.ч. 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 (а.с. 50, 51-53, т. 1).

29.10.2010 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1721 від 28.01.2010 на виконання рішення Івано-Франківського міського суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 (а.с. 9, т. 1).

Відповідно до копії постанови державного виконавця від 08.02.2010 накладено арешт на все майно, що належить та ОСОБА_1 (а.с. 18, т. 1).

У межах виконавчого провадження 16 липня 2013 року державним виконавцем Євчуком М. В. складено Акт про передачу стягувачу нереалізованого майна (кв. АДРЕСА_1 ) на прилюдних торгах в рахунок погашення боргу (а.с. 10, т. 1).

На підставі вказаного Акту приватним нотаріусом Угрин Л.А. 29.07.2013 року посвідчено Свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру за ПАТ «Золоті ворота», останнє зареєструвало право власності на об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав (а.с. 11, т. 1).

17 жовтня 2019 року відбувся електронний аукціон № UA-EA-2019-09-24-000008-b з реалізації активів Публічного акціонерного товариства «Банк «Золоті Ворота», переможцем якого стало товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс», що підтверджується протоколом електронного аукціону (а.с. 202, т.1).

13 листопада 2019 року між ПАТ «Банк Золоті ворота» (Продавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс» (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Калінчук І.В. за № 1689 (а.с. 199-200, т. 1).

ТОВ «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс», на виконання протоколу електронного аукціону № UA-EA-2019-09-24-000008-b від 17.10.2019, було сплачено суму, визначену вищевказаним протоколом, а саме 867312 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 06.11.2019 (а.с. 152, т. 2).

Відповідно до Акту про передання права власності на куплене нерухоме майно від 13.11.2019, ПАТ «Банк Золоті ворота» (Продавець) було передано ТОВ «Фінансова компанія «Піфагор-Фінанс» (Покупець) права власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 201, т. 1).

Як слідує з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , яка була зареєстрована та проживала за вказаною адресою (а.с. 23, 24, т. 1).

У матеріалах справи містяться копії рішень Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі 0907/2-7804/2011 (а.с. 145-149, 150-154, т. 1), за позовом ПАТ «Банк «Золоті ворота» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі Органу опіки та піклування про виселення, згідно яких інтереси дитини ОСОБА_3 , на момент розгляду справи, вже були захищені.

Суд першої інстанції, беручи до уваги всі встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, належність, оцінивши докази, дійшов висновку, що якщо права дитини і були порушеними, то саме діями позивачки, яка, укладаючи Договір іпотеки, розуміла негативні наслідки і, порушуючи умови кредитного договору, сприяла настанню негативних наслідків для дитини, тому у задоволенні позову відмовив.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, дійшла такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка вказувала на те, що торги з реалізації спірного майна відбулися з грубим порушенням порядку його проведення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16та від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Відповідно до правових висновків, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №465/650/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі №522/10127/14-ц правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, тобто правочин.

Враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, установлених частиною першою статті 215 ЦК України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі №6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі №6-2677цс16 головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Тобто для визнання судом прилюдних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (ст.ст.203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Колегія суддів зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин такі врегульовувались Законом України «Про виконавче провадження» № 606-ХIV від 21.04.1999,Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого від 27.10.1999 № 68/5, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої № 512/5 від 02.04.2012.

Посилання апелянта на неправильне застосування судом норм Порядку від 29.09.2016 року не може бути підставою для скасування рішення. Посилання суду на акт, який не діяв на момент виникнення спірних правовідносин, не свідчить про неправильність висновків суду по суті спору, якщо ці висновки відповідають нормам законодавства, чинного на момент проведення прилюдних торгів. Суд першої інстанції фактично оцінив відсутність істотних порушень процедури реалізації майна, і цей висновок узгоджується із загальними засадами щодо виконавчого провадження, незалежно від посилання суду на нормативний акт, який набрав законної сили пізніше.

Твердження апелянта про необхідність обов`язкового отримання дозволу органу опіки та піклування не є підставою для визнання торгів недійсними. Сам факт наявності у неповнолітньої особи права користування майном не свідчить про порушення її прав у разі реалізації майна в межах виконавчого провадження.

Стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду про звернення стягнення, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, в якому право користування належить малолітній дитині, не потрібно. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду та проведенні прилюдних торгів.

Вказана позиція викладена також і в постановах Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі №761/4494/13-ц; постановою Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі №367/2506/15-ц, від 08 грудня 2021 року по справі № 336/4883/20.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14 (провадження № 6-2940ц15). Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (п.п. 88-90).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства апеляційний суд доходить висновку, що апелянтом не доведено, яким саме чином відсутність такого дозволу призвела до порушення прав дитини чи вплинула на результат торгів. Крім того, участь органу опіки та піклування у попередніх судових справах щодо цього майна свідчить про те, що інтереси дитини вже були предметом судового контролю та належним чином враховані.

Крім того апеляційний суд зазначає, що реалізація іпотечного майна у справі здійснювалася на підставі Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Мін`юсту № 68/5 від 27.10.1999 (діяло до 18 січня 2016 року), яке не містило прямого обов`язку виконавця у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подавати копію дозволу органу опіки та піклування.

Доводи апелянта про те, що на момент продажу майна на прилюдних торгах строк дійсності звіту про оцінку майна, підписаного суб`єктом оціночної діяльності закінчився, не є безумовною підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало автоматичної недійсності результатів торгів у разі спливу строку дії звіту про оцінку. Апелянт не довів, що вартість майна була визначена неправильно, що майно було реалізоване за явно заниженою ціною, а реалізувати його можна було за вищою ціною, або що це істотно вплинуло на результати торгів і порушило права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) зазначено, що «на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об`єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Однак у вказаній справі на час проведення прилюдних торгів строк дії оцінки майна закінчився. Повторна оцінка майна не проводилася. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, - а саме частини п`ятої статті 58 Закону № 606-XIV, пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Разом з тим, для визнання торгів недійсними з підстави закінчення строку дії оцінки майна необхідно, щоб такі порушення порядку одночасно порушували права чи законні інтереси особи, яка оскаржує торги. З огляду на норми частини першої статті 16 ЦК України проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги. Саме такі висновки є сталими та містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року (провадження № 6-1749цс15), від 29 червня 2016 року (провадження № 6-370цс16), від 06 липня 2016 року (провадження № 6-3174цс15), від 12 жовтня 2016 року (справа № 369/5994/14-ц), а також від 29 листопада 2017 року (справа № 668/5633/14-ц), неодноразово підтримані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, в тому числі й постановах від 25 квітня 2018 року (провадження № 61-8527св18), від 27 лютого 2019 року (провадження № 61-11800св18), а також від 12 вересня 2018 року(провадження № 61-22798св18), і Велика Палата Верховного Суду підстав для відступу від вказаних висновків не вбачає.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення вимог закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Доводи щодо зміни власника майна та припущення про можливе звернення нового власника до суду з позовом про виселення є припущенням та не стосується предмета доказування у даній справі. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із фактичних обставин, встановлених на момент розгляду справи, а не з можливих майбутніх подій, які можуть і не настати.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскаржене рішення у повній мірі відповідає таким вимогам.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права відповідно до ст. 375 ЦПК України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Римарука Юрія Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складений 06 травня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Луганська