Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №345/3525/16-ц — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/3525/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/763/26

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Якиміва Р.В. у м.Калуш, повний текст рішення складено 02 лютого 2026 року, у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, який мотивований тим, що на підставі кредитного договору 240719-cred від 24.07.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5900,00 доларів США на споживчі цілі строком до 20.01.2010 року, зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. У забезпечення виконання боржником зобов`язань між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором, а поручитель відповідає по зобов`язаннях боржника в повному обсязі.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Однак відповідач порушив умови договору та не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, а тому має заборгованість в розмірі 12 364,97 доларів США.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.12.2009 року з відповідачів вже солідарно стягнуто 4932,95 доларів США. Різниця в сумі заборгованості становить 7432,02 доларів США.

Позивач просив стягнути з відповідача 7813,27 доларів США заборгованості за кредитним договором з урахуванням штрафів відповідно до умов Договору, а також судові витрати по справі.

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.01.2017 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»» на заборгованість за кредитним договором № 240719-CRED від 24.07.2008 року у розмірі 7813,27 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 202 519 гривень 86 копійок, а також 3037 гривень 80 копійок сплаченого судового збору.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.09.2025 заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.01.2017 по справі № 345/3525/16-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано.

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 30 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 240719-cred від 24.07.2008 відмовив.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник АТ КБ «Приватбанк» Рокетська С.В. безпосередньо до апеляційного суду через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу. Вважає, що воно прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції встановив пропуск позивачем строку позовної давності, у межах якого він може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушено права або інтересу, оскільки з даним позовом банк звернувся тільки 10.10.2016 року, в той час як такий строк почався 10.10.2009 року.

Однак представник апелянта вказує, що відповідачем вносились часткові погашення після винесення рішення суду від 09.12.2009 року, яке набуло законної сили 20.12.2009 року, про стягнення з відповідача 4932,95 доларів США, тобто в період з 20.12.2009 року по 04.04.2012 року , про що свідчить розрахунок заборгованості, графа погашення відсотків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

В порушення умов Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом або виконуючи зобов`язання частково, відповідач порушив зобов`язання за даним договором.

Отже, судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до помилкових висновків та неправильного вирішення справи.

Просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду від 30 січня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Стягнути судові витрати з відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_1 до апеляційного суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача – адвоката Рокетської С.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача – адвоката Губенко О.В., яка просила залишити рішення без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судом установлено, що 24.07.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір 240719-cred, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 5900,00 доларів США на споживчі цілі строком до 20.01.2010 року, та зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором..

Факт укладення вказаного договору відповідачем не заперечується.

Відповідно до доданого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором 240719-cred від 24.07.2008 року розмір боргу у відповідача станом на 25.09.2016 року виникла заборгованість в сумі 12364,97 доларів США, яка складається з наступного: 3119,19 доларів США – заборгованість за кредитом, 9245,78 доларів США – заборгованість по відсотках за користування кредитом, 9,65 доларів США – штраф (фіксована частина), 371,60 доларів США – штраф (процентна складова). Оскільки рішенням суду від 09.12.2009 було вирішено стягнути з відповідача 4932,95 доларів США, то сума заборгованості, яка підлягає стягненню, становить 7813,27 доларів США, що із врахування курсу валют НБУ станом на 25.09.2016 року становить 202 519,86 грн.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.12.2009 року, яке набуло законної сили 20.12.2009 року з відповідача солідарно з ОСОБА_2 стягнуто 4932,95 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд встановив, що позовна давність до основної вимоги про стягнення заборгованості за кредитом спливла, тому позовна давність спливла і до додаткових вимог про стягнення заборгованості за відсоткам за користування кредитом. Строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів почав свій перебіг з наступного дня набрання чинності вказаного рішення суду, тобто з 10.12.2009. Із даним позов позивач звернувся до суду у 10.10.2016. Тому на думку суду на момент звернення до суду з даним позовом 10.10.2016 позивач після 10.12.2014 пропустив строк позовної давності, який був сторонами встановлений у 5 років, і у межах якого він мав право звернутися до суду з вимогою про захист свого порушено права або інтересу.

Перевіривши матеріали справи з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися із таким висновком.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 626 та статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено законом або договором, або розірвання договору, сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 24.07.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір 240719-cred, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 5900,00 доларів США на споживчі цілі строком до 20.01.2010 року, та зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

У забезпечення виконання боржником зобов`язань між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором, а поручитель відповідає по зобов`язаннях боржника в повному обсязі.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.12.2009 року з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 стягнуто 4932,95 доларів США.

Отже наявність факту існування кредитних відносин між позивачем та відповідачем підтверджуються обставинами, встановленими раніше іншим судовим рішенням.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач порушив умови договору та не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, а тому заборгованість становила 12364,97 доларів США, але з урахуванням стягнутої рішенням суду від 09.12.2009 року з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми 4932,95 доларів США, різниця із врахуванням штрафів відповідно до умов Договору складає 7813,27 доларів США.

Суд виходив з того, що доказів повного погашення заборгованості за кредитним договором відповідач суду не надав, не спростовував проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, і тому нарахована сума заборгованості відповідає умовам Кредитного договору.

Проте, як вказав суд першої інстанції, кредитний договір між сторонами було укладено 24.07.2008 року. Термін погашення кредиту встановлений до 20.01.2010 року. Відповідно до п.5.7 Договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки, пені, штрафів за даним Договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.12.2009 року, яке набуло законної сили 20.12.2009 року з відповідачів вирішено стягнути 4932,95 доларів США, а тому різниця становить 7432,02 доларів США.

Отже, на думку суду строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафів почав свій перебіг з наступного дня набрання чинності вищевказаного рішення суду, тобто з 10.12.2009 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду у 10.10.2016 року. З огляду на наведене судом першої інстанції дійшов висновку, що на момент звернення до суду з даним позовом 10.10.2016 року, позивачем після 10.12.2014 року пропущено строк позовної давності, у межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого порушено права або інтересу.

Однак, як зазначено в правовому висновку, викладеному у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Суд першої інстанції встановив, що право АТ КБ «ПриватБанк» було порушено внаслідок неналежного виконання взятих на себе відповідачем зобов`язань щодо повернення кредитної заборгованості, а тому дійшов висновку, що підлягає встановленню тільки факт дотримання або пропуску пропущення строків звернення до суду.

З матеріалів справи колегія суддів встановила, що Банк, звернувшись у 2009 році до Калуського міськрайонного суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 240719-cred від 24.07.2008 р., реалізував своє право достроково вимагати заборгованість у повному обсязі, тобто відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки та комісії. Крім того, банком в 2009 році були стягнуті штрафи з боржників.

Відповідно до правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц), від 18 січня 2022 року (справа № 910/17048/17) якщо кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Відтак, на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення - змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке не виконано в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Якщо за судовим рішенням заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Такий правовий висновок неодноразово підтверджений рішеннями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у інших справах.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження N 14-10цс18), та неодноразово підтверджена рішеннями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у інших справах.

Апеляційний суд під час перегляду справи витребував з Калуського міськрайонного суді Івано-Франківської області матеріали цивільної справи №2-2422/2009 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Однак цивільна справа № 2-2422/2009 за 2009 рік за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором знищена в зв`язку із закінченням термінів зберігання на підставі «Переліку судових справ та документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, який затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 року № 1087 та схвалений протоколом засідання Центральної експертно-перевірної комісії Державної архівної служби України 27.07.2017 року № 3, вилучені для знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення» згідно акту від 17.03.2023 року № 1.

Відповідно, необхідно вважати, що банк звернувся у 2009 році до суду з позовом про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя у повному обсязі, чим змінив умови виконання зобов`язання. Представник позивача не спростувала такі обставини в апеляційному суді. Рішенням суду справі № 2-2422/2009 позов було задоволено, проте банк продовжував нараховувати передбачені кредитним договором відсотки та штрафи, і звернувся до суду з вимогами про стягнення з позичальника заборгованості за нарахованими відсотками після судового рішення до 2012 року та штрафів.

Отже, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості, яка складається з відсотків і штрафів, нарахованих після судового рішенням в іншій справі про стягнення повної суми заборгованості, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, рішення виконується: 23.05.2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» отримав дублікат виконавчого листа для виконання рішення про стягнення з відповідача заборгованості за даним кредитом; 29 червня 2011 року складений акт про передачу стягувачу боржником ОСОБА_1 автомобіля в рахунок погашення заборгованості; з розрахунку боргу, виконаного позивачем, також вбачається, що боржник погашав заборгованість вже після ухвалення рішення про стягнення всієї суми заборгованості і до квітня 2012 року.

Зважаючи на викладене, у задоволенні позову варто відмовити у зв`язку з тим, що заборгованість за кредитним договором 240719-cred від 24.07.2008 року, у тому числі за відсотками станом на момент подання позову у 2009 році, була уже стягнута з судовим рішенням у справі № 2-2422/2009, і після ухвалення рішення, яке виконувалося, банк втратив право нараховувати відсотки за користування кредитом.

Відповідно, колегія суддів зазначає, що у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості необхідно відмовити не внаслідок спливу позовної давності, а внаслідок необґрунтованості таких вимог (безпідставності матеріально-правових вимог), що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції, не перевірив під ставність нарахування заборгованості, мотивів подання позову в цілому, передчасно та помилково застосував строк позовної давності до вказаних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд зазначає, що загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з інших мотивів відмови у задоволенні позову.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 142 ЦПК України).

Відповідно до підпункту б, в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається серед іншого з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що апеляційними судом рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, хоча і з інших мотивів, то підстав для перерозподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 240719-cred від 24.07.2008 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 06 травня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Луганська