Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №727/12129/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/12129/25

Провадження № 2/727/86/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді Гавалешка П.С.,

за участі секретаря судового засідання Бринзили Б.В.,

представника позивача Байцара І.Б.,

представників відповідача Гальчук О.М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про поновлення на роботі,

УСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Чернівці звернувся позивач з позовом до Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про поновлення на роботі.

В обґрунтуванні уточнених позовних вимог посилається на те, що позивач ОСОБА_1 є атестованим судово-медичним експертом, що підтверджується кваліфікаційним свідоцтвом №0018. Термін дії кваліфікаційного свідоцтва ОСОБА_1 встановлено до 27.11.2028.

Позивач працював на посаді лікаря судово-медичного експерта в Державній спеціалізованій установі «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» з 1999 року і був звільнений наказом відповідача від 26.08.2025 №10-зв у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України).

Вважає наказ відповідача від 26.08.2025 №10-зв про звільнення позивача незаконним з викладених нижче підстав.

Позивач дійсно визнаний особою з інвалідністю 3 групи тимчасово, терміном на 1 рік.

Разом з тим, у Витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №4/25/1247/В від 06.08.2025 та Рекомендаціях, що є підставами наказу про звільнення, відсутній медичний висновок про неможливість продовження роботи позивача на посаді лікаря судово-медичного експерта, чи що ця робота йому протипоказана за станом здоров`я.

Так, згідно пунктів 17.1.8 і 17.1.9 Витягу інвалідність позивачу встановлена тимчасово до 01.08.2026. Відповідно до п.17.1.10 Витягу причиною інвалідності є поранення (контузія), одержана під час захисту Батьківщини.

Як вбачається з розділу 17.2 Витягу (пункти 17.2.1 - 17.2.6), позивач не втратив професійну працездатність навіть частково, тому може продовжувати роботу на займаній посаді.

Звертає увагу, що ні у Витязі, ані у Рекомендаціях немає висновку ні про неможливість продовження роботи позивача на займаній посаді, ані про те, що вказана робота протипоказана йому за станом здоров`я, а також не надано рекомендацій щодо умов праці, які йому підходять за станом здоров`я. А, отже, виконувана робота на посаді лікаря судово-медичного експерта позивачу не протипоказана.

Ні у Витязі, ані в Рекомендаціях немає також жодних вимог щодо спеціального облаштування робочого місця позивача. Тому спеціально облаштовувати його робоче місце не потрібно, він може продовжувати роботу у звичних умовах.

Таким чином, вказані вище документи, які були підставою звільнення, не містять заборони чи обмеження щодо роботи позивача на займаній посаді.

Також відсутні обставини, які свідчили б про неналежне виконання позивачем своїх трудових обов`язків внаслідок стану здоров`я.

Кваліфікаційні та інші вимоги для посади лікаря судово-медичного експерта визначено розділом 18 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 «Охорона здоров`я», затвердженим наказом МОЗ від 29.03.2002 №117. Даний нормативний акт не містить жодних спеціальних вимог чи обмежень для зайняття даної посади за станом здоров`я.

Відповідно до Переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи або оточуючих, затвердженого постановою КМУ від 10.05.2022 №577, для медичних працівників закладів охорони здоров`я протипоказаними є лише тяжкі психічні розлади. Разом з тим, згідно пункту 16 Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи вбачається, що у позивача відсутні тяжкі психічні розлади, мають місце лише «помірні хворобливі прояви», причому тимчасового характеру. А, отже, у позивача відсутні медичні психіатричні протипоказання для продовження роботи на посаді.

Відповідно до Переліку категорій осіб, які для виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану психічного здоров`я підлягають періодичному психіатричному огляду, затвердженому наказом МОЗ від 26.01.2024 №139, позивач як медичний працівник закладу охорони здоров`я повинен проходити психіатричний огляд один раз на п`ять років.

На виконання вимог законодавства позивач пройшов психіатричний огляд 18.08.2025, тобто вже після встановлення йому інвалідності (яка була встановлена 06.08.2025). Тому при проходженні цього огляду були враховані усі документи та об`єктивні дані, що стосуються його захворювання та встановлення інвалідності. За результатами пройденого психіатричного огляду позивачу видана Довідка про проходження психіатричного огляду, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин від 18.08.2025 №3489, відповідно до якої відсутні психіатричні, у тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказання для виконання трудових обов`язків медичного працівника.

Відповідно до Медичної довідки №205354 від 18.08.2025, лікар судово-медичний експерт ОСОБА_1 пройшов періодичний медогляд відповідно до Переліку шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов`язкові попередні (періодичні) медичні огляди працівників, та Переліку робіт, для виконання яких є обов`язковими попередній (періодичні) огляди працівників, та визнаний придатним для роботи за професією лікаря. Дана довідка дійсна до 10.08.2026.

Як вбачається з пункту 2 Особистої медичної книжки ОСОБА_1 серії 2ААБ №946310, відсутні протипоказання для виконання обов?язків лікаря-експерта. Відповідно до пункту 3 дата наступного медичного огляду - 08.08.2026.

Жодними іншими нормативно-правовими актами не встановлено обмежень чи протипоказань для роботи на займаній позивачем посаді за медичними чи психіатричними критеріями.

Звертає увагу, що відповідач звільнив позивача фактично лише з тих підстав, що йому була встановлена інвалідність у зв`язку з психіатричним розладом. Проте звільнення з роботи особи з інвалідністю 3 групи без відповідних медичних протипоказань не допускається.

З відповіді відповідача №1627 від 16.09.2025 на адвокатський запит позивачу вперше стало відомо, що одночасно із звільненням його з роботи експертно-кваліфікаційна комісія відповідача 26.08.2025 прийняла рішення №4, яким анулювала свідоцтво №0018 лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_1 .

Як вбачається з рішення експертно-кваліфікаційної комісії відповідача №4 від 26.08.2025, єдиною підставою його прийняття є наказ №10-зв від 26.08.2025, тобто наказ про звільнення позивача з роботи. У тексті даного рішення не зазначена жодна причина чи підстава його прийняття. Таким чином, свідоцтво позивача було анульовано лише у зв`язку з його звільненням з роботи.

Як вбачається із змісту рішення ЕКК, подання керівника позивача не вносилося, жодних документів щодо допущення позивачем порушень не подавалося і не розглядалося. Такі документи також не вказані як додатки до оскаржуваного рішення. А, отже, оскаржуване рішення необґрунтоване.

Згідно довідки про середню заробітну плату від 15.09.2025 (додається) заробітна плата позивача за останні два повні календарні місяці роботи (червень і липень 2025) становить 12758,67 грн., при фактично відпрацьованих за цей період 12 робочих днів. Тоді середньоденна заробітна плата становить: 12758,67 : 12 = 1063,22 грн.

Незаконними діями відповідача позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у нервовому стресі та моральних стражданнях через втрату роботи і заробітку, втраті нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладання додаткових зусиль для захисту своїх порушених прав. Позивач оцінює розмір завданої моральної шкоди у 7000 грн.

На підставі вищевикладеного просить суд визнати протиправним звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.40 КЗпП України та скасувати наказ Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 26.08.2025 №10-зв. Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря судово-медичного експерта Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» з моменту незаконного звільнення. Визнати протиправним та скасувати рішення експертно-кваліфікаційної комісії Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» №4 від 26.08.2025 про анулювання кваліфікаційного свідоцтва ОСОБА_1 . Стягнути з Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за кожен день вимушеного прогулу - з моменту незаконного звільнення до моменту поновлення на роботі, з розрахунку його середньоденної заробітної плати 1063,22 грн. Стягнути з Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у сумі 7000 грн. Всі судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.09.2025 відкрито загальне позовне провадження по справі.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, в якому зазначено, що Наказом по бюро від 28.02.2022 №4-заг § 1 на підставі статті 119 К3пП України та у зв`язку з призовом військовозобов`язаних до лав Збройних Сил України на час воєнного стану, ОСОБА_1 увільнений тимчасово від своїх службових обов`язків із збереженням середньомісячної зарплати з 01.03.2022.

Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії №618/171 від 26.11.2024 солдату ОСОБА_1 проведено медичний огляд позаштатною ВЛК з правами госпітальної військово-лікарської комісії при ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» 26.11.2024 — на підставі статті 17а графи ІІ Розкладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Потребує звільнення від виконання службових обов`язків на строк, необхідний для оформлення та затвердження свідоцтва про хворобу, але не більше 30 календарних днів. Має потребу в І (одному) супроводжуючому.

На підставі свідоцтва про хворобу №618/171 перебував на обстеженні та лікуванні.

ОСОБА_1 отримав посвідчення військової частини НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 03.10.2024.

На підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 МО України від 05.03.2025 №64 солдат ОСОБА_1 , бойовий медик 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 24.02.2025 №40-РС у відставку за пунктом «б» за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців вважати таким, що 05.03.2025 справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В розділі VI військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 07.05.2022 штамп «Взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 11.03.2025» та штамп «Знято з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 11.03.2025».

Наказом по бюро від 17.03.2025 №15-заг § 1, у зв`язку із звільненням з військової служби у відставку за станом здоров`я ОСОБА_1 приступив до роботи лікарем судово-медичним експертом відділу судово-медичної експертизи трупів ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» 17.03.2025.

З моменту виходу на роботу 17.03.2025 ОСОБА_1 перебував на лікарняному (інформація на підставі даних електронного реєстру лікарняних Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області).

07.08.2025 ОСОБА_1 особисто надав до Бюро наступний перелік документів, які є доказами, що підтверджують обставину факту наявності у Позивача стійкого психіатричного розладу хвороб, підтвердженого встановленим діагнозом який став підставою втрати працездатності та присвоєння групи інвалідності, а також вжиття реабілітаційних заходів.

25.08.2025, відбулося засідання міжвідомчої групи Бюро у складі начальника ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» - з розгляду питання щодо неможливості виконання лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_1 ,службових обов`язків, в тому числі підготовки судово-криміналістичних та інших висновків за станом здоров`я підтвердженим виставленим діагнозом психіатричного розладу хвороб, втратою працездатності за наслідками чого присвоєною групою інвалідності та необхідністю вжиття реабілітаційних заходів, що підтвердженого Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за №4/25/1247/B від 06.08.2025 ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» та Рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю за №4/25/1247/1 від 06.08.2025 ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» - в присутності лікаря судово-медичного експерта відділу судово-медичних експертиз трупів ОСОБА_1 , адвоката Наталії Михайлівни Кутровської, як представника ОСОБА_1 .

Під час засідання 25.08.2025, комісією роз`яснено, ОСОБА_1 положення дії Закону України «Про судову медичну експертизу», положення Постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 р. № 577, якою затверджено «Перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи або оточуючих», положення Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1449 «Порядок розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників) у зв`язку з виявленням невідповідності працівника займаній посаді за станом здоров`я за наявності в нього права на призначення дострокової пенсії за віком», та положення норм статті частини 2 статті 40 Кодексу Законів про працю України та Закону України від 15.03.2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

В обґрунтуванні Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 4/25/1247/В від 06.08.2025 ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» зазначено, що в Позивача, ОСОБА_1 , наявний психічний розлад, який вказує на помірні хворобливі прояви, які призводять до обмеження здатності до контролю своєї поведінки, трудової діяльності, спілкування помірного ступеню.

Відповідно до підпункту 5.4.4.3 пункту 5 Рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю номер витягу 4/25/1247/Р ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» Позивачу, ОСОБА_1 визначено загальні обмеження в професійній діяльності, що можуть значно вплинути на погіршення здоров`я та рекомендовано пунктом 5.4.4.2 звернутися до центру зайнятості або онлайн для отримання безкоштовних послуг з профорієнтації, перенавчання тощо.

Обставини вказані вище підтверджують, той факт, що Наказ від 26.08.2025 № 10-зв § 1 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря судово-медичного експерта згідно вимог пункту частини 2 статті 40 Кодексів Законів про працю України, виданий ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», як роботодавцем на підставі підтверджених матеріальних доказів, виявлення невідповідності ОСОБА_1 , як працівника займаній посаді за станом здоров`я.

Щодо анулювання свідоцтва №0018 про присвоєння кваліфікації судового експерта з правом проведення судово-медичної експертизи за спеціальністю судово-медична експертиза.

Відповідно до абзацу 6 пункту 13 Розділу III Порядку видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, його дубліката, переоформлення та анулювання свідоцтва: затвердженого Наказом від 20.07.2018 №1361: «Свідоцтво підлягає анулюванню у разі звільнення працівника з Установи».

Анулювання Свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта відповідно до приписів пункту 13 Порядку від 20.07.2018 №1361, є прямим безпосереднім наслідком прийнятого Наказу від 26.08.2025 №10-зв § 1 звільнення з роботи у зв`язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, з підстав п.2 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 , як лікаря судово-медичний експерт відділу судово-медичної експертизи трупів ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи».

Твердження Позивача, що «незаконними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у нервовому стресі та моральних стражданнях через втрату роботи і заробітку, втраті нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладання додаткових зусиль для захисту своїх порушених прав», є неналежними, необґрунтованими та не підтвердженими жодними доказами.

Просить суд відмовити в задоволенні позову.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач неодноразово заявляє, що позивач за станом здоров`я не може забезпечити реалізацію експертною установою своїх функцій, проте свої заяви не обґрунтовує жодними належними доказами.

Відповідач також стверджує, що допущення до роботи судово-медичного експерта, який за станом здоров`я не може належно виконувати обов`язки та реалізовувати завдання установи, є порушенням норм Закону України «Про судово-медичну експертизу». Проте не вказує, які саме норми вказаного закону порушуються і в чому саме полягає таке порушення. Звертає увагу, що жодні норми Закону України «Про судово-медичну експертизу» не містять заборони позивачу виконувати посадові обов`язки на займаній посаді з урахуванням його стану здоров`я та діагнозу.

Наголошує, що відповідачем не подано жодного належного і допустимого доказу, який би підтверджував, що позивачу за станом здоров`я протипоказана робота на займаній посаді чи що він не може її належно виконувати. А оскільки такі докази відсутні, то звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України є незаконним.

Відповідач у відзиві правильно вказує, що відповідно до підпункту 9 пункту 2 «Переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи або оточуючих», затвердженого постановою КМУ від 10.05.2022 №577, робота медичних працівників закладів охорони здоров`я має медичні психіатричні протипоказання у разі наявності тяжких психічних розладів.

При цьому відповідач у відзиві визнає, що в обґрунтуванні рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи позивача №4/25/1247/В від 06.08.2025 ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» зазначено, що у позивача наявний психічний розлад, який відноситься до помірних хворобливих проявів, а не до тяжких.

Цим самим відповідач у відзиві зробив висновок про відсутність у позивача медичних психіатричних протипоказань для роботи на займаній посаді, адже у нього відсутні тяжкі психічні розлади, наявні лише помірні хворобливі прояви.

В цій частині відзиву відповідач фактично визнав незаконність звільнення позивача.

Наголошує, що відсутність у розділі 17.2 Витягу обмежень чи протипоказань у трудовій чи професійній сфері є належним і достатнім доказом того, що у позивача як у особи з інвалідністю такі протипоказання і обмеження відсутні.

Позивач дійсно визнаний особою з інвалідністю 3 групи тимчасово, до серпня 2026 року, і має помірні психічні хворобливі прояви тимчасового характеру. Проте відсутній медичний висновок про те, що позивач за станом здоров`я має протипоказання для роботи на посаді лікаря судово-медичного експерта.

Більше того, в матеріалах справи наявні медичні довідки, видані після визнання позивача особою з інвалідністю, відповідно до яких він пройшов психіатричний огляд та не має протипоказань для роботи на займаній посаді.

Відповідач обґрунтовував звільнення тим, що у нього не було в наявності жодних посад, на які позивач міг би бути працевлаштований, і з цих підстав не пропонував позивачу перед звільненням жодну іншу посаду.

Проте перевіркою встановлено, що на момент звільнення позивача, тобто на 26.08.2025, в ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» були вакантними посади.

За наслідками проведеної перевірки Південно-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці 02.10.2025 видано ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 припис № П3/ЧВ/11012/024392/П про усунення виявлених порушень законодавства про працю.

Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що 07.08.2025 ОСОБА_1 особисто надав до відділу кадрів бюро наступний перелік документів, які є доказами, що підтверджують обставину факту наявності у Позивача стійкого психіатричного розладу хвороб, підтвердженого встановленим діагнозом, який став підставою втрати працездатності та присвоєння групи інвалідності, а також вжиття реабілітаційних заходів: Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за №4/25/1247/В від 06.08.2025 ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня», Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю за № 4/25/12471 від 06.08.2025 ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня».

Засіданням комісії 25.08.2025, на підставі норм діючого законодавства та враховуючи факт підтвердження ОСОБА_1 , як працівником бюро особисто представленою документацію наявність у нього виставленого діагнозом психіатричного розладу хвороб, що стало наслідком втратою працездатності та за наслідками чого присвоєною групою інвалідності та необхідності вжиття реабілітаційних заходів, що підтвердженого Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за №4/25/1247/В від 06.08.2025 ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» та Рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю за № 4/25/1247/1 від 06.08.2025 наявну групу інвалідності, ОСОБА_1 було: повідомлено про виявлення його невідповідності до виконання обов`язків на посаді: «лікаря судово-медичного експерта» за станом здоров`я; повідомлено про наявність вакантних інших немедичних посад, проте ОСОБА_1 , особисто відмовився від усіх озвучених пропозицій.

Просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

28.01.2026 підготовче провадження по справі було закрито та призначено її розгляд по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак в попередньому судовому засіданні надав пояснення аналогічні позовній заяві, відповіді на відзив, підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є атестованим судово-медичним експертом, що підтверджується кваліфікаційним свідоцтвом №0018. Термін дії кваліфікаційного свідоцтва ОСОБА_1 встановлено до 27.11.2028.

Наказом по бюро від 17.03.2025 №15-заг § 1, у зв`язку із звільненням з військової служби у відставку за станом здоров`я ОСОБА_1 приступив до роботи лікарем судово-медичним експертом відділу судово-медичної експертизи трупів ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» 17.03.2025.

Позивач працював на посаді лікаря судово-медичного експерта в Державній спеціалізованій установі «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» з 1999 року і був звільнений наказом відповідача від 26.08.2025 №10-зв у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України).

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Підставами звільнення в наказі роботодавця зазначено наступні документи: 1) Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №4/25/1247/В від 06.08.2025; 2) Рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, номер витягу 4/25/1247/1. 3) Документ під назвою «Відмова ОСОБА_1 від подальшого вирішення працевлаштування за іншою спеціальністю в іншій установі, у зв`язку із відсутністю вакантних посад в ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи».

Так, згідно пунктів 17.1.8 і 17.1.9 Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №4/25/1247/В від 06.08.2025 інвалідність позивачу встановлена тимчасово до 01.08.2026 Відповідно до п.17.1.10 Витягу причиною інвалідності є поранення (контузія, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди.

Як вбачається з розділу 17.2 Витягу (пункти 17.2.1 - 17.2.6), позивач не втратив професійну працездатність навіть частково.

У пункті 17.1.7 Витягу вказано основний діагноз: F43.1, супутні діагнози: І67.2 – Церебральний атеросклероз, І11.9 – Гіпертензива (гіпертонічна) хвороба серця без (застійної) серцевої недостатності, І25.8 –інші форми хронічної ішемічної хвороби серця.

На виконання вимог законодавства позивач пройшов психіатричний огляд 18.08.2025, тобто вже після встановлення йому інвалідності (яка була встановлена 06.08.2025). Тому при проходженні цього огляду були враховані усі документи та об`єктивні дані, що стосуються його захворювання та встановлення інвалідності. За результатами пройденого психіатричного огляду позивачу видана Довідка про проходження психіатричного огляду, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин від 18.08.2025 №3489, відповідно до якої відсутні психіатричні, у тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказання для виконання трудових обов`язків медичного працівника.

Відповідно до Медичної довідки №205354 від 18.08.2025, лікар судово-медичний експерт ОСОБА_1 пройшов періодичний медогляд відповідно до Переліку шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов`язкові попередні (періодичні) медичні огляди працівників, та Переліку робіт, для виконання яких є обов`язковими попередній (періодичні) огляди працівників, та визнаний придатним для роботи за професією лікаря. Дана довідка дійсна до 10.08.2026.

26.08.2025 прийнято рішення № 4, яким анулювано свідоцтво №0018 лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_1 .

Як вбачається з рішення експертно-кваліфікаційної комісії відповідача №4 від 26.08.2025, єдиною підставою його прийняття є наказ №10-зв від 26.08.2025, тобто наказ про звільнення позивача з роботи.

За результатами проведеної перевірки Південно-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці 02.10.2025 складено акт №ПЗ/ЧB/11012/024392, яким встановлено порушення роботодавцем вимог ч.2 ст.40 КЗпП України, згідно якої звільнення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо не можна перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Перевіркою було встановлено наявність на момент звільнення позивача вакантних посад, жодна з яких не була запропонована позивачу. Контролюючий орган зробив висновок про порушення вимог ч.2 ст.40 КЗпП України при звільненні позивача.

У зв`язку з виявленими порушеннями при звільненні позивача за наслідками проведеної перевірки Південно-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці 02.10.2025 складено на начальника ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Бачинського В.Т. протокол про адміністративне правопорушення №П3/ЧВ/11012/024392/П/ПТ за ч.1 ст.41 КУпАП.

У вказаному протоколі контролюючий орган встановив порушення при звільненні з роботи позивача. Зокрема, у протоколі зазначено, що відповідно до вимог ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо не можна перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Перевіркою було встановлено наявність на момент звільнення позивача вакантних посад, жодна з яких не була запропонована позивачу. Контролюючий орган зробив висновок про порушення вимог ч.2 ст.40 КЗпП України при звільненні позивача.

За наслідками проведеної перевірки Південно-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці 02.10.2025 видано ДСУ «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_2 припис № П3/ЧВ/11012/024392/П про додержання норм законодавства про працю.

Судом досліджено історію хвороби та амбулаторну картку позивача ОСОБА_1 .

Згідно постанови Чернівецького районного суду м. Чернівці від 20.11.2025 по справі № 725/9265/25, встановлено, що згідно акту в ході перевірки встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 , адміністрацією установи було порушено вимоги ч.2 ст.40 КЗпП України в частині невжиття заходів щодо переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, суд може визнати правильним припинення трудового договору у тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.172 КЗпП України, у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63 КЗпП України).

Спеціальним законодавчим актом, який регулює в тому числі трудові права осіб з інвалідністю є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ст. 2, 3 вказаного Закону, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється. Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ст.5 Закону, порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

Згідно зі ст.17 Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка незаборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст.25 Закону, підприємства, установи та організації, фізичні особи, які використовують найману працю, створюють безпечні і не шкідливі для здоров`я умови праці, вживають заходів до запобігання інвалідності та відновлення працездатності осіб з інвалідністю. У разі працевлаштування особам з інвалідністю забезпечують розумне пристосування робочих місць.

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вищевикладені норми чинного законодавства, в своїх сукупності, свідчать, що законність звільнення у цій категорії справ повинен довести роботодавець.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров`я працівника, зобов`язаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 08 серпня 2018 року в справі № 725/1303/17; від 20 грудня 2018 року в справі № 521/17982/16-ц; від 25 листопада 2020 року у справі № 621/704/17; від 08 липня 2022 року у справі № 466/4558/20, від 18.05.2023 року в справі № 177/1120/21.

Судова практика з даного приводу є сталою і змін не зазнавала.

В Постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року в справі № 523/8055/16-ц зазначено, що підґрунтям для звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки, або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії. Інші медичні документи, що свідчать про неможливість виконувати роботу за станом здоров`я, без установлення групи інвалідності, зумовлені стійким порушенням функцій організму, не можуть бути підставою для звільнення за пунктом другим статті 40 КЗпП України.

Судом встановлено, що у Витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №4/25/1247/В від 06.08.2025 та Рекомендаціях, що є підставами наказу про звільнення, відсутній медичний висновок про неможливість продовження роботи позивача на посаді лікаря судово-медичного експерта, чи що ця робота йому протипоказана за станом здоров`я. Так, згідно пунктів 17.1.8 і 17.1.9 Витягу інвалідність позивачу встановлена тимчасово до 01.08.2026.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що за встановлених судом обставин, звільнення ОСОБА_1 було передчасним, без встановлення дійсної його можливості (чи не можливості) за станом здоров`я виконувати роботу за посадою лікаря судово-медичного експерта, оскільки відповідні медичні висновки про неможливість позивача за станом здоров`я виконувати роботу саме за посадою лікаря судово-медичного експерта у матеріалах справи відсутні, відповідач таких доказів не надав, тобто законної підстави для звільнення позивача не довів.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Відповідний правовий висновок сформульовано в постановах ВС від 26.08.2020 по справі N 501/2316/15-ц, від 16.02.2022 у справі № 359/5752/20.

Беручи до уваги викладене, суд вважає за необхідне скасувати наказ Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 26.08.2025 №10-зв. Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря судово-медичного експерта Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» з моменту незаконного звільнення, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу по дату ухвалення рішення по справі.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час.

З конструкції цієї норми слідує, що питання поновлення працівника на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідних вимог, вирішується судами за наслідками вирішення питання про задоволення основних вимог - про визнання звільнення незаконним.

Відповідно до підпункту «л» пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок), цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

За змістом абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) та від 01березня 2023року у справі № 130/3550/21 зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу(за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Згідно довідки про середню заробітну плату від 15.09.2025 заробітна плата позивача за останні два повні календарні місяці роботи (червень і липень 2025) становить 12758,67 грн., при фактично відпрацьованих за цей період 12 робочих днів. Тоді середньоденна заробітна плата становить: 12758,67 : 12 = 1063,22 грн.

За таких обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з дня наступного за днем звільнення з 27.08.2025 по 07.05.2026 (день винесення рішення суду) включно дорівнює 193506 грн. 04 коп.

Відповідно до вимог ст.430 ЦПК України, рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Як вбачається з рішення експертно-кваліфікаційної комісії відповідача №4 від 26.08.2025, єдиною підставою його прийняття є наказ №10-зв від 26.08.2025, тобто наказ про звільнення позивача з роботи. У тексті даного рішення не зазначена жодна причина чи підстава його прийняття. Таким чином, свідоцтво позивача було анульовано лише у зв`язку з його звільненням з роботи.

Правовідносини щодо позбавлення судового експерта кваліфікації регулюються Порядком позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних експертів працівникам установ, в яких проводяться судово-медичні експертизи, що затверджений наказом МОЗ від 20.07.2018 №1361 та зареєстрований в Мінюсті 22.10.2018 за № 1193/32645. Проте у даному Порядку відсутня така підстава анулювання свідоцтва, як звільнення судового експерта з роботи.

Згідно п.3 Порядку підставою для розгляду питань в експертно-консультативній комісії щодо позбавлення працівника установи кваліфікації судового експерта і кваліфікаційного класу судово-медичного експерта, є подання його безпосереднього керівника стосовно результатів перевірки інформації про порушення судовим експертом вимог законодавства України про судову експертизу та/або нормативно-правових актів щодо проведення судово-медичної експертизи.

Разом з тим, позивач не допускав жодних порушень вказаних нормативно-правових актів, відсутні результати перевірки інформації про такі порушення і його керівник не вносив комісії жодного подання з даного приводу. А, отже, правових підстав для розгляду даного питання на ЕКК не було.

Згідно п.9 Порядку за наслідками розгляду питання щодо позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційного класу судово-медичного експерта, ЕКК приймає одне з таких рішень: позбавлення кваліфікації судового експерта; позбавлення кваліфікаційного класу судово-медичного експерта; не позбавляти судового експерта кваліфікації судового експерта та/або не позбавляти кваліфікаційного класу судово-медичного експерта.

Разом з тим, в даному випадку відповідачем прийнято рішення про анулювання свідоцтва, що не входить до повноважень та компетенції ЕКК. Як вбачається з п.14 Порядку, анулювання свідоцтва є наслідком прийняття ЕКК рішення щодо позбавлення судового експерта кваліфікації. Таким чином, резолютивна частина рішення не відповідає закону та виходить за межі компетенції відповідача.

Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відсутня визначена п.11 Порядку інформація, а саме: відсутні документи, які розглядалися на комісії, відсутні результати перевірки інформації про порушення, відсутній факт будь-яких порушень, відсутні мотиви і правові підстави прийняття рішення.

За таких підстав оскаржуване рішення експертно-кваліфікаційної комісії відповідача №4 від 26.08.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивач, звернувшись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 7000 гривень.

Вимоги обґрунтовує тим, що його було незаконно звільнено з роботи, внаслідок чого порушено трудові права.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Підставою для відшкодування моральної шкоди за ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст.3, 4, 11, 31 ЦПК України).

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Саме тому розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого й не повинен призводити до його збагачення.

Судом було встановлено факт неправомірного звільнення позивача. Вказана обставина безумовно завдала позивачу моральних страждань та емоційних переживань, вимагаючи від нього вжиття певних заходів для відновлення порушеного права.

Оскільки позивач зазнав у зв`язку із протиправними діями відповідача душевних страждань, що свідчить про причинно-наслідковий зв`язок між такими неправомірними діями відповідача та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок винесення відповідачем незаконного наказу про його звільнення.

Визначаючи суму відшкодування моральної шкоди, суд, виходить із засад розумності та справедливості, враховує ступінь вини відповідача, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, час і зусилля, необхідні для відновлення його прав, глибину та обсяг душевних страждань.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню, завдана внаслідок порушення трудових прав, моральна шкода у розмірі 7000 гривень, що відповідатиме засадам розумності та справедливості.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, згідно вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі п.1, 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4667,46 грн.

Керуючись ст.12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про поновлення на роботі задовольнити.

Визнати протиправним звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України та скасувати наказ Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 26.08.2025 №10-зв.

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря судово-медичного експерта Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» з моменту незаконного звільнення.

Визнати протиправним та скасувати рішення експертно-кваліфікаційної комісії Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» №4 від 26.08.2025 про анулювання кваліфікаційного свідоцтва ОСОБА_1 .

Стягнути з Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з дня наступного за днем звільнення з 27.08.2025 по 07.05.2026 (день винесення рішення суду) включно в розмірі 193 506 гривень 04 копійок з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у сумі 7 000 грн.

Стягнути з Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь держави судовий збір у розмірі 4667 грн. 46 коп.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення з Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя П.С. Гавалешко