Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №645/1428/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/1428/26

Провадження № 2/645/1830/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м.Харкова у складі: Головуючого судді - Шарка О.П., при секретарі судових засідань - Мухіні В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд стягнути аліменти на його утримання у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та довічно.

В обґрунтування позову зазначив, що він є батьком відповідача ОСОБА_2 . Позивач є пенсіонером за віком, отримує пенсію довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням, у зв`язку з віком та станом здоров`я віг є непрацездатною особою у розумінні статті 202 Сімейного кодексу України. Крім того, має тяжкі хронічні захворювання, що підтверджується медичною документацією.Стан його здоров`я потребує систематичного стаціонарного та амбулаторного лікування, медичних обстежень, придбання лікарських засобів, що спричиняє значні та постійні витрати, які не покриваються розміром його пенсії. З 2007 року він перебуває на диспансерному обліку з діагнозом епілепсія. В грудні 2022 року йому зробили операцію по видаленню новоутворення (пухлини) в гортані, з подальшим постійним спостереженням у онколога. В 2023 році лікарями було поставлено питання про оформлення ІІІ групи

інвалідності. До того, через психічну хворобу їх іншого сина, ОСОБА_3 , визнали інвалідом ІІ групи, визнали його повністю недієздатним , а позивача визнали його опікуном.Також він мешкає разом з дружиною, ОСОБА_4 , яка є також пенсіонером за віком.

У судове засідання позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися заздалегідь і належним чином, представник позивача надала суду заяву з проханням розглянути справу у їх відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

У судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися заздалегідь і належним чином надав суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність, зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є рідним сином позивача ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 23.04.1984 року).

Згідно з пенсійним посвідченням НОМЕР_2 від 16.11.2001 року позивач значиться отримувачем пенсії за вислугою строку служби, ветеран військової служби .

Виходячи з наявності підстав для стягнення аліментів на утримання на утримання одного з непрацездатних батьків, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно з роз`ясненнями пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним.

Так, відповідно до постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц тлумачення ст. 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Слід зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків не залежить від їхнього матеріального стану, не пов`язується з їхньою працездатністю та можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Майновий стан дітей не впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов`язку утримувати матір, батька.

Отже, сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків.

Судом встановлено, що позивач значиться отримувачем пенсії за вислугою строку служби, є ветераном військової служби.

Разом із тим, не надав жодних доказів на підтвердження фактичного розміру отримуваних пенсійних виплат, чим не підтвердив що у нього недостатньо коштів для забезпечення нормального функціонування .

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження його скрутного матеріального становища, посилання позивача на те, що розмір отримуваної ним пенсії не дозволяє йому забезпечити собі необхідне лікування, існування його та сім`ї, а визначений розмір пенсії, який є вищим від прожиткового мінімуму, не забезпечує всіх потреб позивача, без надання доказів такої потреби, не може бути підставою для задоволення позову та визначення аліментів у будь-якому розмірі.

Відповідні докази щодо стану здоров`я, який потребує саме посиленого дороговартісного лікування та значних коштів, позивач суду не надав.

Крім того, з огляду на те, що в Україні діє програма «Доступні ліки» для зменшення фінансового навантаження на пацієнтів та збільшення доступності ліків, завдяки якій люди з хронічними захворюваннями мають змогу отримувати необхідні препарати безоплатно або з частковою доплатою, та оскільки позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він постійно купує дороговартісні ліки, суд вважає, що позивач не довів вказану обставину на підтвердження потреби в матеріальній допомозі.

Також позивач зазначає, що він є опікуном іншого сина ОСОБА_3 , який є інвалідом ІІ у зв`язку з чим також має отримувати відповідну пенсію. Доказів, що позивач потребує додаткової матеріальної допомоги у зв`язку опікою суду також не надано.

Посилання у позові на те, що утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов`язком їх повнолітніх дітей, суд відхиляє, оскільки сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов`язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.

Таким чином, не доведення належними та допустимими доказами факту потреби у матеріальній допомозі виключає можливість застосування ч. 1 ст. 202 СК України та покладення на відповідачів обов`язку утримувати свого батька.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене в сукупності, враховуючи надані позивачем суду докази з позиції їх належності та допустимості, не доведеність необхідності у матеріальній допомозі від повнолітнього сина. суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з огляду на залишення позову без задоволення судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 07 травня 2026 року.

Головуючий-суддя: