Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №466/7743/24 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7743/24

Провадження № 2/466/233/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Свірідової В.В.

при секретарі Солиган М.Р.

з участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Вовчак А.В.

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Горбай Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку квартири з виплатою компенсації вартості частки квартири,-

встановив:

23.07.2024 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Галайський О.В. звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 первісно належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 25.03.1997р., частки яких у подальшому були визначені рішенням суду по 1/4 за кожним. У подальшому позивач набув у власність 3/4 частки спірної квартири на підставі договорів дарування та судового рішення, тоді як відповідачці належить 1/4 частка.

Представник позивача зазначає, що відповідачка тривалий час у квартирі не проживає, участі в її утриманні не бере, постійно перебуває за кордоном, де має сім`ю, і не має наміру повертатися в Україну. За таких обставин співвласність є формальною та створює перешкоди позивачу у повноцінному здійсненні права власності.

Крім того, відповідно до висновку судової експертизи, виділ у натурі 1/4 частки квартири є неможливим, а її ринкова вартість визначена у відповідному розмірі. Відсутність відповідачки та її непроживання у квартирі підтверджується відповідними актами.

З огляду на те, що спірна квартира є неподільною річчю, частка відповідачки становить 1/4, є незначною та не відповідає площі окремої кімнати, спільне володіння і користування квартирою є неможливим. При цьому припинення права власності відповідачки на вказану частку не завдасть істотної шкоди її інтересам, зважаючи на тривале не проживання у квартирі та відсутність фактичного користування нею.

Відтак просив припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 з виплатою їй компенсації вартості 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за рахунок коштів внесених позивачем не депозитний рахунок суду.

В подальшому представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, просив припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 з виплатою їй компенсації вартості 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за рахунок коштів внесених позивачем не депозитний рахунок суду та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .(а.с.108-113)

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 23.07.2024 матеріали передано судді Донченко Ю.В.(а.с.40).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова Донченко Ю.В. від 14.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено до судового розгляду в загальному позовному провадження, призначено підготовче засідання (а.с.43).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2024 року справа передана для розгляду судді Свірідовій В.В.( а.с.56).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 02.12.2024р. прийнято до розгляду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку квартири з виплатою компенсації вартості частки квартири, та призначено підготовче засідання (а.с.57).

20.03.2025р. адвокат Горбай Р.С. в інтересах відповідачки ОСОБА_2 подав письмові пояснення, зазначає, що відповідачка заперечує проти позову, посилаючись на те, що її частка у розмірі 1/4 становить 16,17 кв.м., що співмірно з площею ізольованих кімнат у квартирі, а тому не може вважатися незначною. Вона не має іншого власного житла ні в Україні, ні в Державі Ізраїль (де наразі орендує помешкання), тому примусове припинення права власності завдасть їй істотної шкоди та порушить конституційне право на житло, її проживання за кордоном є вимушеним та тимчасовим, оскільки вона має намір повернутися до м. Львова на постійне проживання після завершення бойових дій. Позивачем не доведено неможливості спільного користування квартирою, оскільки конфліктні ситуації не зафіксовані, а відсутність доступу відповідачки до житла зумовлена одноосібною зміною замків позивачем. Окрім того, відповідачка не перешкоджає у використанні спірної квартири позивачу.

Відтак, у позові просить відмовити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вовчак А.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позові, просив їх задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Горбай Р.С. заперечив проти задоволення позову та просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що заявлені вимоги порушують конституційне право на житло відповідачки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, пояснення, оцінивши доводи сторін, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України). Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

За змістом статей 316, 317, 392 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

При цьому підстави набуття права власності врегульовано статтею 328 ЦК України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 25.03.1997р.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 03.10.2018р. у справі №466/6245/18 було визначено частку по 1/4 за кожним з співвласником (а.с.201-202).

ОСОБА_1 є власником 3/4 квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою №372485895.

1/4 частки позивач набув на підставі Договору дарування 1/4 частки квартири від 18.01.2024р. від ОСОБА_3 (а.с.191-193).

Ще 1/4 частки позивач набув на підставі Договору дарування 1/4 частки квартири від 12.08.2019р. від ОСОБА_4 (а.с.195-198).

1/4 частки позивач набув на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 03.10.2018р. у справі №466/6245/18.

Власником 1/4 даної квартири є сестра позивача, відповідач по справі ОСОБА_6 .

Згідно відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №161517 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано чотири особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 (а.с.221).

За змістом ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

За змістом ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За змістом ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Отже, за домовленістю співвласників, той із співвласників, який бажає виділу, але у разі неможливості такого виділу, має право на отримання від інших співвласників компенсації вартості його частки.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачці належить 1/4 частка квартири, що в натурі становить 16,17 кв.м. загальної площі.

Згідно висновку експерта №9-24 від 17.05.2024р. з посиланням на п.3.5 «Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном», який визначає критерії поділу (виділу) квартири, за невідповідності даним критеріям виділ неможливим.

На 1/4 ідеальну частку припадає розмір корисної площі квартири, що є недостатнім для облаштування однокімнатної квартири згідно вимог п.5.19 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення».

Квартира розташована на дев`ятому поверсі багатоквартирного житлового будинку тому за конструктивними та об`ємно-планувальними рішеннями неможливо облаштувати окремий вихід на сходову клітку або прибудинкову територію, тому провести виділ 1/4 частки з квартири неможливо.

Отже, за критерієм розміру корисної площі, що припадає на частку співвласника провести реальний виділ 1/4 частки є неможливим.

Представник позивача обґрунтовує вимоги незначністю частки відповідача, проте судом встановлено, що відповідачці належить 1/4 частка квартири, що в абсолютному вимірі становить 16,17 кв.м. загальної площі. З огляду на технічні характеристики об`єкта, дана площа є більшою за розмір ізольованих кімнат у даній квартирі (7,2 кв.м. та 15,3 кв.м.). Таким чином, частка відповідача є вагомою, дозволяє фактичне користування житловим приміщенням і не може бути визнана незначною в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України.

Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Як вбачається з матерілів справи, позивачем (платник ОСОБА_8 ). внесено на депозитний рахунок ТУ Державної судової адміністрації у Львівськй області оплату, як гарантія виплати компенсації за вартість 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 в сумі 173 487,00 грн. та 390 000,00грн., а всього 563 487,00грн. (а.с.223-224).

Аналіз положень ст.365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 13 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Про зазначене йдеться у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №908/1754/17.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в абз.3, 4 п.6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вбачається, що розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Крім того, в окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов`язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов`язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо.

При цьому, як зазначається в постанові Верховного Суду України від 15.07.2016 у справі №6-1599ц16, тягар доказування, що частка відповідача є незначною і вона не може бути виділені в натурі, несе позивач.

Згідно висновку експерта №9-24 від 17.05.2024р. за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, вартість 1/4 частки від ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи, 17.05.2024р. становить 563 487,00грн. без ПДВ (а.с.156-185).

Так, частка відповідачки у розмірі 1/4 є незначною та не може бути виділена в натурі. Згідно з висновком судової експертизи, виділ такої частки є технічно неможливим, оскільки площа, що припадає на неї, є недостатньою для утворення ізольованого житлового приміщення відповідно до вимог будівельних норм, а конструктивні особливості квартири (зокрема її розташування у багатоквартирному будинку) унеможливлюють облаштування окремого входу.

Позивачеві належить 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , квартира є неподільною, відсутність відповідачки унеможливлює реалізацію повноважень власника, частка відповідачки в розмірі 1/4 частки є незначною, її виділ є неможливим.

Однак, суд погоджується з доводами відповідача, що така частка, враховуючи наявність у квартирі ізольованих кімнат площею 7.2 кв.м. та 15.3 кв.м., не може вважатися незначною.

Таким чином, частка відповідача є вагомою, дозволяє фактичне користування житловим приміщенням і не може бути визнана незначною в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України.

Щодо неможливості спільного користування про яке зазначає позивач, то ним не надано належних доказів неможливості спільного користування житлом. Навпаки, встановлено, що позивач одноосібно замінив замки у квартирі, чим фактично позбавив відповідачку доступу до майна та можливості ним користуватися. Окрім того, сам позивач не проживає в спірній кватирі, оскільки на даний час проживає за межам України, відтак не піклується квартирою, фактично довів її до непридатного для проживання стану.

Тимчасове перебування відповідача за кордоном не свідчить про втрату нею інтересу до житла або неможливість проживання в ньому у майбутньому.

Відповідно до положень ст.41 Конституції України та частини 1 ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.321 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права, зокрема право користування.

Згідно частини 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З урахуванням встановлених обставин і відповідних ним правовідносин, суд вважає, що позивачем не доведено, не надано доказів, що припинення права власності відповідачки на 1/4 частку у спірній квартирі, не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 та не буде непропорційним втручанням у право власності відповідача.

Та обставина, що відповідачка не проживає у спірній квартирі, постійно проживає за кордоном, має власну сім`ю, чоловіка та дітей, не впливає на висновки суду про неможливість припинення права власності на її частку у спірній квартирі, оскільки 1/4 частину квартири не можна вважати незначною.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»), втручання у право власності має бути пропорційним. У даній справі позивач не довів наявності суспільного інтересу або крайньої необхідності, яка б виправдовувала примусове позбавлення відповідача її майна. Правовий режим спільної часткової власності передбачає врахування інтересів усіх учасників, а не лише того, хто володіє більшою часткою.

Оскільки частка відповідача не є незначною, а її примусове припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, яка не має іншого житла в Україні, суд вважає, що правові підстави для застосування ст. 365 ЦК України відсутні.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги позивача щодо припинення права власності відповідача на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 з виплатою компенсації вартості частки квартири,то похідна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на зазначену вище частку, належну відповідачу, до заадоволення не підлягає.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, кошти, внесені на депозитний рахунок як гарантія виплати компенсації за частку у майні, мають цільове призначення. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, правова підстава для утримання цих коштів на рахунку ТУ ДСА чи їх перерахування відповідачу відсутня. Враховуючи, що право власності на ці кошти належить позивачу, вони підлягають поверненню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 319, 321, 365 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 353, 354,355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 з виплатою компенсації вартості частки квартири та визнання за позивачем права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 - відмовити.

Грошові кошти, внесені позивачем на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, як гарантія виплати компенсації за частку у майні, в сумі 563 487,00грн. — повернути позивачу ОСОБА_1 (платник ОСОБА_8 ) у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду- якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та проголошення рішення 07.05.2026р.

Суддя В. В. Свірідова