Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №462/1515/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1515/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики від 13.08.2020 року з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 53 883,10 грн. та судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 13.08.2020 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого відповідачка отримала грошові у сумі 30 000,00 грн. та зобов`язалась повернути їх в порядку та строк, визначені договором, а саме до 13.08.2021 року щомісячними платежами у розмірі не менше 2 500,00 грн., що підтверджується відповідною розпискою. Однак, у встановлений договором строк відповідачка свої зобов`язання не виконала, отримані кошті не повернула. У зв`язку з наведеним, просить суд позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики у загальному розмірі 53 883,10 грн. грн., з яких 30 000,00 грн. основної заборгованості, 19 861,46 грн. інфляційних збитків та 4 021,64 грн. 3% річних.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачці встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Крім цього, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2026 року зобов`язано позивача надати суду оригінал розписки від 13.08.2020 року.

04.03.2026 року від позивача ОСОБА_1 на адресу суду надійшов оригінал розписки від 13.08.2020 року /а.с. 18-19/.

Відповідачка ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі повідомлялась належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за її зареєстрованим місцем проживання, яке повернулось до суду «вручено особисто 30.03.2026».

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників про відкриття провадження у справі, а надсилання листа рекомендованою поштою на фактичну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним чином здійсненим, оскільки подальше отримання кореспонденції адресатом не залежить від волі та контролю відправника, зокрема й суду.

Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 постановах Верховного Суду від 18.03.2021 року, у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява № 73193, хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, ст. 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів.

Крім цього, оскільки розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, то відомості про стан розгляду справи також знаходились у вільному доступі на офіційному сайті Судової влади України за вебадресою https://court.gov.ua/fair/.

Відповідачка у встановлений судом строк не надала суду відзив на позовну заяву, будь-яких заяв, клопотань від неї теж не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13.08.2020 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики (далі – Договір), за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність грошові кошти у сумі 30 000,00 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. та зареєстровано у реєстрі за № 702 /а.с. 6-6 зворот/.

Згідно п. 2 Договору позичальник зобов`язалась повернути одержані грошові кошти готівкою у строк до 13.08.2021 року без нарахування відсотків щомісячними платежами у розмірі не менше 2 500,00 грн.

За умовами п. 1 та п. 5 грошові кошти передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання Договору, що підтверджується відповідною розпискою, яка підтверджує безспірність заборгованості та встановлює прострочення виконання зобов`язання.

Зі змісту наданої суду розписки вбачається, що ОСОБА_2 отримала в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000,00 грн., які вона зобов`язалась повернути готівкою в строк до 13.08.2021 року /а.с. 7, 19/.

З урахуванням наведеного, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у розмірі 53 883,10 грн., що складається із: 30 000,00 грн. – заборгованість за позикою; 19 861,46 грн. – заборгованість за інфляційними втратами; 4 021,64 грн. – заборгованість за 3% річних.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Крім того, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом 18.01.2017 року у справі № 6-2789цс16.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Такий же висновок зробив Верховний Суд 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15 та 12.04.2017 року у справі № 6-487цс17.

При цьому суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений нею у постанові від 16.01.2019 року (справа № 464/3790/16-ц) про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду, зроблений ним у постанові від 31.01.2024 року у справі № 448/852/21 про те, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання саме боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей.

Суд також враховує висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема: від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18) та від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18),

Верховний Суд неодноразово зазначав, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Зі змісту договору та боргової розписки судом встановлено та не спростовано відповідачкою, що передача коштів за договором позики дійсно мала місце. При підписанні договору позики сторони погодились, що договір набуває чинності з моменту передачі коштів та, відповідно, його нотаріального посвідчення.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Свої зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 не виконала та в обумовлений договором строк до 13.08.2021 року і станом на теперішній час отримані кошти в повному обсязі не повернула.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладання, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Боргова розписка про отримання коштів підписана власноручно відповідачем, є документом, який виданий боржником кредитору, тобто позивачу, за договором позики, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №707/2606/16-ц.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за борговою розпискою укладено Договір позики від 13.08.2020 року, а отже сторони дійшли згоди щодо його істотних умов, а форма договору відповідає вимогам закону.

Враховуючи те, що на обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду належні та допустимі докази, довів обставини, на які посилався як на підставу позовних вимог, також довів укладення договору позики, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 30 000,00 грн. основної заборгованості.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Судом встановлено, що позичальник який скористався правом на стягнення боргу у гривні, має право на стягнення боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів відповідно до ст. 625 ЦК України.

Пунктом 7 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення грошових коштів за цим договором позичальником, останній зобов`язаний відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Згідно вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту позову позивач просив стягнути інфляційні втрати у розмірі 19 861,46 грн. та 4 021,64. грн 3% річних за період з 14.08.2021 року по 31.01.2026 року.

Разом з тим, суд вважає, що до даних правовідносин слід застосувати положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває на час розгляду справи.

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні висновки Верховним Судом підтримувалися неодноразово у інших постановах, зокрема від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, від 28.11.2024 у справі № 756/8788/22, від 07.04.2025 у справі № 751/2085/24, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 року у справі № 758/5318/23.

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що під час воєнного стану не сплачується неустойка (штраф, пеня) та інші платежі за прострочення сплати за кредитним договором та договором позики. В цій зазначено про те, на які договори та які випадки поширюється цей пункт. Зокрема, такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит. За вказаною нормою в такому випадку позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що проценти за порушення грошового зобов`язання, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Виходячи з цього, стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягає лише за період до 24.02.2022 року.

Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на прострочену заборгованість, встановивши відповідно до офіційних індексів інфляції за даними Державної служби статистики України за період прострочення з 14.08.2021 року до 24.02.2022 року, встановив, що вірно розрахований розмір інфляційні за заявлений період становить 1 854,00 грн. (у серпні 2021 року, індекс інфляції склав 99,8 % (коефіцієнт 0,998), у вересні 2021 року, індекс інфляції склав 101,2% (коефіцієнт 1,012), у жовтні 2021 року індекс інфляції склав 100, 9% (коефіцієнт 1,009), у листопаді 2021 року індекс інфляції склав 100,8% (коефіцієнт 1,008), у грудні 2021 року індекс інфляції склав 100,6% (коефіцієнт 1,006) , у січні 2022 року індекс інфляції склав 101,3% (коефіцієнт 1,013), у лютому 2022 року індекс інфляції склав 101,6% (коефіцієнт 1,016).

Слід звернути увагу, що за серпень 2021 року (з 14.08.2021 року по 31.08.2021 року), тобто за 18 календарних днів із 31, судом застосовано частковий коефіцієнт інфляції 0,9988, а за лютий 2022 року (з 01.02.2022 року по 24.02.2022 року), тобто за 24 календарні дні із 28, застосовано частковий коефіцієнт інфляції 1,0136.

Відтак, загальний коефіцієнт інфляції за весь період становить 1,0618 (0,9988 х 1,0489 х1,0136), а отже інфляційні втрати за період прострочення з 14.08.2021 року до 24.02.2022 року склали 1 854,00 грн.

Щодо нарахування 3% річних, то у даному випадку загальна кількість днів прострочення з 14.08.2021 року до 24.02.2022 року становить 195 календарних днів, а отже, сума трьох процентів річних, що підлягає стягненню за вказаний період становить 480,83 грн. (30 000,00 грн х 3,000%/100% х 195/365), у зв`язку з чим вказана вимога має бути задоволена частково. За період з 24.02.2022 року по 31.01.2026 року включно вимоги щодо стягнення штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Відповідачкою, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, наведений розрахунок не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано. Також відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення нею заборгованості за спірним договором позики та спростування доводів позивача про наявність заборгованості саме у такому розмірі.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість в сумі 32 334,83 грн., що включає в себе заборгованість за договором позики в сумі 30 000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 854,00 грн. та 3% річних у розмірі 480,83 грн. за період з 14.08.2021 року по 24.02.2022 року.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 1 331,20 грн. судового збору /а.с. 12/.

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 32 334,83 грн., а тому судовий збір у пропорційному розмірі – 798,72 грн. потрібно покласти на відповідачку.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. ст. 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).

Зазначене узгоджується також із висновками Великої плати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19, від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20, від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 925/457/23.

Позовна заява, подана до суду особисто позивачем ОСОБА_1 . В позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Так, у зв`язку із зверненням до суду за захистом своїх прав та інтересів позивач поніс витрати орієнтовна сума таких витрат становить 3 500,00 грн., на підтвердження чого надано Акт № 2/26 надання професійної правничої допомоги та її оплату до Договору № 26/01/26-2 про надання правничої допомоги від 26.01.2026 року. Водночас, копію зазначеного договору до матеріалів справи позивачем не надано, як і не подано належних доказів, які б підтверджували фактичну оплату правничої допомоги або виникнення обов`язку щодо її оплати, оскільки сам по собі акт надання послуг не дає можливості встановити погоджений сторонами обсяг правничої допомоги, її вартість та умови оплати, а відтак не є достатнім доказом понесення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 671/1957/20.

Разом з тим, позивачем не подано суду жодних доказів на підтвердження розміру витрат, які позивач сплатив або має сплатити, у сумі 3 500,00 гривень, їх складу, а відтак вимога про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265,274,279,280-281 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором розписки у розмірі 32 334 (тридцять дві тисячі триста тридцять чотири) гривні 83 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 798 (сімсот дев`яносто вісім) гривень 72 копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Постигач О. Б.