Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №165/1233/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №165/1233/25

Провадження №2/333/893/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06 травня 2026 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого – судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу №165/1233/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа – Виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки та піклування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, третя особа – Виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки та піклування, в якому просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 18.10.2002 року по 03.07.2024 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від шлюби у них двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через оголошення воєнного стану вони сім`єю виїхали з окупованого м.Мелітополя і у травні 2023 року переїхали до м.Нововолинська Волинської області. Але згодом відповідачка повернулася додому, щоб доглядати за своїми рідними, а діти залишилися з ним. Через деякий час вона повідомила, що в сім`ю не повернеться і попросила розлучення. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є студенткою і перебуває на його утриманні. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у дев`ятому класі Нововолинського ліцею №6. Позивач працевлаштований на посаді майстра електромашинного цеху на ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з 17.09.2024 року. 18.11.2024 року Нововолинським міським судом Волинської області винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, проте аліменти вона не сплачує, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментах. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком позивачу необхідно з метою захисту прав та інтересів дитини, а також своїх прав та інтересів, як батька, що самостійно виховує та утримує дитину. Метою звернення позивача до суду із даним позовом слугує отримання соціальні допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, додаткової відпустки, мати можливість виїхати з дітьми закордон, отримати квартиру. Оформлювати відстрочку йому непотрібно, оскільки він заброньований на роботі.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2026 року підготовче провадження по цивільній справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідачка, будучи повідомленою судом належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явилася і не повідомила суд про причини неявки, відзиву чи будь-яких інших заяв та клопотань до суду не надавала. Оскільки суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленої належним чином, відповідно до вимог ч.4 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Представник третьої особи – Виконавчого комітету Нововолинської міської ради як органу опіки та піклування у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином.

Суд, заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.07.2024 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. ОСОБА_2 надала суду заяву про розгляд справи без її участі, не заперечувала проти розірвання шлюбу (а.с.30-32).

Від шлюби сторони мають двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21), і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 10.02.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).

ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18) і навчається у Нововолинському ліцеї №6 Нововолинської міської ради Волинської області (а.с.20).

Згідно з довідкою, виданою головою АОСББ «Граніт-НВ» 07.11.2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 і має членів сім`ї: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Довідка видана згідно з обліком довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб (а.с.27).

На підставі інформації за період з 24.02.2022 року по 03.12.2025 року, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, встановлено, що 08.06.2022 року ОСОБА_2 виїхала за межі України, 11.06.2022 року ОСОБА_2 в`їхала на територію України, 20.06.2022 року – виїхала за межі України, 25.06.2022 року – в`їхала на територію України, 04.08.2023 – виїхала за межі України, 31.10.2023 року – в`їхала на територію України (а.с.102).

Відповідно до довідки від 10.03.2025 року №013, виданої ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», ОСОБА_1 працює на посаді майстра електромашинного цеху ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з 17.09.2024 року (а.с.10, 11).

На підставі довідки від 16.01.2025 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 і станом на 16.01.2025 року правила військового обліку не порушував (а.с.9).

Згідно з витягом з Резерв + ОСОБА_1 має бронювання, відстрочка до 26.11.2026 року (а.с.117).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 07.09.2023 року, проведеного начальником служби у справах дітей і головним спеціалістом служби у справах дітей, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . З`ясовано, що батько самостійно здійснює догляд за дітьми, оскільки їхня мати ОСОБА_2 з початку серпня 2023 року перебуває на тимчасово окуповані території (а.с.28).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 12.02.2025 року, проведеного начальником служби у справах дітей і головним спеціалістом служби у справах дітей, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . З`ясовано, що батько, ОСОБА_1 , з матір`ю дітей, ОСОБА_2 розлучений. Зі слів ОСОБА_1 , мати залишилася проживати на окупованій території (а.с.29).

18.11.2024 року Нововолинським міським судом Волинської області винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 (а.с.33).

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів (а.с.34).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу – батька, який самостійно виховує дитину, з метою отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, додаткової відпустки і квартири, а також можливості виїхати з дитиною за кордон.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Конвенція в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 Сімейного кодексу України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У частині четвертій статті 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України).

Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 Сімейного кодексу України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Позивач просить установити факт самостійного виховання і утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Факт самостійного виховання та утримання дитини як юридичний факт може бути встановлений судом лише за наявності обставин, які свідчать про істотне, тривале, свідоме та фактичне самоусунення іншого з батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, що має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

Докази, долучені до матеріалів справи свідчать лише про проживання дитини разом з батьком і участь останнього у вихованні дитини, проте не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини. Доказів, які б свідчили про повну, тривалу, умисну відмову матері від виконання своїх батьківських обов`язків, матеріали справи не містять, а позивачем таких доказів суду не подано.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно сина, а також відсутні інші докази, що відповідачка не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Аналіз статей 141, 150, 157, 155 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання одного з них від дитини, а також визначення місця проживання дитини не припиняє та не обмежує обсягу батьківських прав і обов`язків іншого з батьків, який продовжує бути зобов`язаним брати участь у вихованні дитини, її утриманні, розвитку та навчанні.

Сам по собі факт проживання дитини з батьком та здійснення ним щоденного догляду не може вважатися безумовним підтвердженням самостійного виховання, оскільки закон не ототожнює фізичне проживання дитини з одним із батьків із припиненням чи істотним обмеженням батьківських прав іншого з батьків.

Утримання та виховання дітей батьком є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

При цьому суд враховує, що встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітнього сина впливає на права та законні інтереси ОСОБА_2 , як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як позбавлення батьківських прав та інше.

Крім того, звернення із позовною заявою про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини в цій справі необхідне позивачу для створення преюдиційного рішення для вирішення, зокрема соціальних питань, що є неприпустимим з огляду на характер спірних правовідносин.

Верховний Суд в постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 вказав, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Утримання та виховання дітей батьком є законним його обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

Відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Як вбачається із поданого позивачем позову, наданих в судовому засіданні пояснень, між позивачем та відповідачкою відсутній спір щодо виховання та утримання дитини, її місце проживання. Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги не є вимогами саме до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволені позову судові витрати по справі залишаються за позивачем.

Керуючись Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст.7, 15, 141, 150-155, 157 Сімейного кодексу України, ст.ст.2, 4, 10-13, 77-80, 223, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа – Виконавчий комітет Нововолинської міської ради як орган опіки та піклування, – відмовити повністю.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 06 травня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков