Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №522/221/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/221/26-Е

Провадження № 2/522/4667/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Навроцької Є.І.,

розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 01.01.2026 року через систему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 , який поданий адвокатом Погібко Олександром Олеговичем, до ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 87 100 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.12.2025 року ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2100 дол.США, які ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути позивачу до 06.01.2026 року. Станом на 07.01.2026 року ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 тільки 200 дол.США, таким чином загальна сума боргу становить 1900 дол.США.

Станом на 07.01.2026 року відсотки за договором позики складають 2500 грн. Також, ОСОБА_2 зобов`язана повернути позивачу проценти за користування чужими коштами в розмірі 2600 грн., на підставі частини першої статті 1048 ЦК України. Таким чином, загальна сума прострочення ОСОБА_2 зобов`язання перед ОСОБА_1 становить 87 100,00 грн.

Матеріали позову суддя отримала 09.01.2026 року.

Ухвалою суду від 12.01.2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

До суду 14.01.2026 року надійшла відповіді з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області №5188/970 від 13.01.2026 року щодо місця реєстрації відповідача, згідно якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою/знятою з реєстрації по м.Одесі та Одеській області не значиться.

Зазначену відповідь суддя отримала 15.01.2026 року.

Недоліки позову позивачем були усунуті 22.01.2026 року.

Заяву про усунення недоліків суддя отримала 23.01.2026 року.

Ухвалою суду від 30.01.2026 року у справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання на 09.03.2026 року.

До суду 09.03.2026 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Погібко О.О. надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить:

- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) у розмірі 1125 (одна тисяча сто двадцять п`ять) доларів США, що станом на 09 березня 2026 р. становить - 49 387,50 гривень;

- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму у розмірі 445,17 гривень у якості інфляційної заборгованості за період з 04.12.2025 р. по 09.03.2026 р.;

- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму у розмірі 389,68 гривень у якості 3% річних штрафних санкцій за період з 04.12.2025 р. по 09.03.2026 р.;

- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у справі у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень.

У зв`язку з відсутність відзиву судове засідання відкладено на 30.04.2026 року.

Про розгляд справи 30.04.2026 року сторони були повідомлені.

Відповідач ОСОБА_2 про час, дату та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, відзив та заяв по суті справи не надала.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст. 279 ЦПК України передбачено що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи повторне належне повідомлення учасників справи та вимоги ст.ст. 178, 279, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними у справі матеріалами, з ухваленням у справі заочного рішення.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складення судового рішення є 05.05.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, врегульовані нормами ЦК України про зобов`язання з повернення кредиту.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику- грошові кошти у розмірі 2 100 доларів США, які отримано відповідачем особисто 04.12.2025 року зі строком повернення до 06.01.2026 року, про що між сторонами укладено розписку від 04.12.2025 року.

Згідно розписки ОСОБА_2 зобов`язалась погашати борг кожну неділю тижня у сумах 350-400 дол.США, а саме:

1- 07.12.2025 року;

2-14.12.2025 року;

3-21.12.2025 року;

5-04.01.2026 року;

6-06.01.2026 року.

Сам факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання ним коштів і скріплює її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики. Договір позики підтверджує не тільки укладеність договору та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Наявність оригіналу договору позики у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно ст. 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів с документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку встановленому договором.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Як зазначає позивач, у встановлений сторонами строк відповідач суму позики не повернула.

Таким чином, позикодавець належним чином виконав взятий на себе обов`язок із передачі грошових коштів. Разом з тим, за відсутності доказів протилежного, судом встановлено невиконання відповідачем у повному обсязі обов`язку з повернення суми позики у встановлений сторонами строк.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

У даній справі у договорі позики зобов`язання виражене у валюті - доларах США, а грошовий еквівалент, тобто сума коштів у національній валюті України, не визначався.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказаним договором не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу в розмірі 1 125 доларів США за офіційним курсом НБУ не вбачається.

Саме до таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц.

Враховуючи відсутність доказів щодо належного виконання відповідачем взятого на себе обов`язку з повернення всієї суми позики, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення суми позики в розмірі 1 125 доларів США з ОСОБА_2 відповідно до розписки від 04.12.2025 року.

Щодо стягнення інфляційних збитків та 3% річних.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідност. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку розмір заборгованості по 3% річних за період з 04.12.2025 року по 09.03.2026 року становить389,68 грн.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, не погоджується з ним, оскільки розрахунок 3 % річних у розмірі 389,68 грн. здійснений у національній валюті, а не у іноземній валюті у якій надавалася позика-доларах США, всупереч законодавству, а тому дана вимога не підлягає задоволенню.

В частині стягнення з інфляційних втрат слід вказати, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті (гривні), а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Окрім цього, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 року у справі № 6-2667цс16.

Враховуючи, що ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому зазначена норма права та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню - буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Між тим, відповідно до наданого позивачем розрахунку інфляційних збитків за період з 04.12.2025 року по 09.03.2026 року інфляційні збитки нараховані у сумі 445,17 грн.

Проте враховуючи вищевикладене (законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти), суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача інфляційних збитків у національній валюті у розмірі 445,17 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивач ОСОБА_1 у заяві про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано лише Ордер на надання правничої допомоги серії ВН № 1462825 від 07.01.2026 року.

Між тим позовна заява не містить ані Договору про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Погібко О.О., ані Акту виконаних послуг.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає часткову задоволенню.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 526, 530, 612, 625, 640, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 10-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 04.12.2025 року у розмірі 1 125 (одна тисяча сто двадцять п`ять) доларів США 00 центів.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 05.05.2026 року.

Суддя Домусчі Л.В.