Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №705/1683/24 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1683/24

2/705/219/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Гудзенко В.Л.

при секретарі Музичук Л.В.

за участю представника відповідача- адвоката Кравченко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що поданий адвокатом Кецкалом Валерієм Васильовичем до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та застосування наслідків недійсних правочинів,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Кецкало В.В., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та застосування наслідків недійсних правочинів.

В позовній заяві зазначено, що з відповідачем ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з 17.07.1991, який було розірвано заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03.11.2021. За час перебування у шлюбі сторонами було набуте спільне майно, в тому числі і дві земельні ділянки, зокрема: земельна ділянка площею 1,1238 га, яка розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1290, яка придбавалась сторонами на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 травня 2017 року та земельна ділянка площею 1,3 га, яка розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1296, яка придбавалась сторонами на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 липня 2017 року. 09.09.2021 позивачка ОСОБА_1 звернулась до Уманського міськрайонного суду із позовом про поділ спільного майна, набутого під час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 . Рішенням Уманського міськрайонного суду від 22 березня 2023 року (справа № 705/3957/21), яке залишено в силі Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, було здійснено поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їх спільного майна та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину описаних вище земельних ділянок. Тобто суд визнав, що зазначені земельні ділянки перебували у спільній власності подружжя з моменту їх придбання та реєстрації прав на них за відповідачем ОСОБА_2 .. 09.11.2021, відповідач ОСОБА_2 самовільно, без будь якої згоди на це іншого співвласника - ОСОБА_1 , уклав із своєю сестрою, ОСОБА_3 , два Договори оренди цих земельних ділянок. Зокрема, між ними було укладено Договір оренди землі № 1 від 09.11.2021, за яким у користування ОСОБА_3 строком на 49 років перейшла земельна ділянка площею 1,3 га, яка розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1296 та Договір оренди землі № 2 від 09.11.2021, за яким в користування ОСОБА_3 строком на 49 років перейшла земельна ділянка площею 1,1238 га, яка розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1290. Оскільки право власності позивачки є порушеним, так як вона неправомірно позбавлена права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю частиною нерухомого майна, тому вона вимушена звернутися до суду та просить визнати недійсними Договори оренди землі № 1 та № 2 від 09.11.2021 укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасувати їх державну реєстрацію.

03.04.2024 ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області заяву представника позивача -адвоката Кецкала В.В. про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та іншим особам вчиняти будь-які дії та ухвалювати рішення щодо відчуження, передачі (в тому числі в суборенду чи надання будь-яких інших прав на розпорядження) нерухомого майна: земельної ділянки площею 1,1238 га, яка розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1290; земельної ділянки площею 1,3 га, яка розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1296, - до вирішення даного спору по суті.

10.05.2024 на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов, в якому вона позовні вимоги не визнала та вважала їх необґрунтованими, вказувала, що вона є неналежним відповідачем у справі, оскільки на момент укладення договорів оренди земельних ділянок їй не було відомо про те, що ОСОБА_1 була співвласницею спірних земельних ділянок, і відповідно своїми діями не могла порушити її права.

17.05.2024 на адресу суду від представника позивача-адвоката Кецкало В.В. надійшла відповідь на відзив, в якій він вказував, що відповідач ОСОБА_3 помилково дійшла висновку про те, що вона у справі повинна мати процесуальний статус учасника справи, не як відповідач, а як третя особа. У позові ставиться питання про визнання недійсним правочинів, а саме укладених договорів оренди, в яких ОСОБА_3 є стороною (орендарем) у справі, що виключає її статус, як третьої особи.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кецкало В.В. в судове засідання не з`явилися, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, позовну заяву підтримав та просив її задовольнити, з урахуванням обставин, що викладені у позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, довірив свої інтереси в суді представляти адвокату Кравченко І.Ю.

Адвокат Кравченко І.Ю. в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Вказувала, що на момент укладення договорів оренди, було відсутнє будь-яке рішення щодо цих земельних ділянок. Позивач знала, що земельними ділянками користується відповідач. Зазначила, що поданий позов є неналежним способом захисту. Крім того, якщо і визнавати правочин недійсним, то лише в частині, так як відповідач має право на частину і тоді буде порушено його право. Що стосується судових витрат, то адвокат заперечувала проти задоволення їх в повному обсязі, оскільки представник позивача в жодному засіданні участі не брав, справа не значної складності, тому заявлена сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною.

Відповідач ОСОБА_3 будучи повідомленою належним чином про день та час розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, причини неявки суд не повідомила.

Суд, вислухавши думку представника відповідача, врахувавши процесуальну позицію учасників розгляду справи, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 13 ЦПК України визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Судом було встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 03.11.2021 рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

09.11.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі № 1, на підставі якого ОСОБА_2 передав в оренду ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,3 га, яка розташована в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1296.

09.11.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі № 2, на підставі якого ОСОБА_2 передав в оренду ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,1238 га, яка розташована в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1290.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 293714377 від 05.01.2022, у приватній власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 1,3 га, яка розташована в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1296. Відповідно до актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права, 07.12.2021 було зареєстровано договір оренди землі, укладений 09.11.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 293712034 від 05.01.2022, у приватній власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 1,1238 га, яка розташована в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1290. Відповідно до актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права, 30.11.2021 було зареєстровано договір оренди землі, укладений 09.11.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

22 березня 2023 року рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні задоволено. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині спільно набутого майна подружжя, у тому числі по 1/2 частині земельної ділянки площею 1,1238 га, яка розташована в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1290 та 1/2 частині земельної ділянки площею 1,3 га, яка розташована в адміністративних межах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1296.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89)).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою статті 319 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пп.2 ч.1 ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( в редакції станом на 2021 рік) державній реєстрації прав підлягають право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі.

Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частинами 1 та 3 статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 14 ЗУ "Про оренду землі" (у редакції на момент укладення договорів оренди) було визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

За частиною п`ятою статті 6 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедури укладення, вимоги та припинення договору оренди землі врегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.2,3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/504/17 від 21.11.2018.

Судом встановлено, що на момент укладення договорів оренди землі (09.11.2021) рішення про розірвання шлюбу не вступило в законну силу, оскільки винесене Уманським міскрайонним судом Черкаської області 03.11.2021.

Відповідно до ст.114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Разом з тим, у 2023 рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області було вирішено питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя та виділення конкретних часток кожному зі співвласників.

Отже, суд доходить висновку про те, що обов`язковою умовою для укладення правочинів, спрямованих на розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, є отримання згоди від другого із співвласників на укладення такого правочину. Відсутність імперативної згоди від другого з співвласників є підставою для визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зазначила, що «згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16.

Спірні договори оренди було укладено 09.11.2021 між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем (орендарем) ОСОБА_3 .. Позивач в позові посилається на те, що орендар ОСОБА_3 є сестрою ОСОБА_2 , тому вона мала бути обізнана про те, що він перебував у шлюбі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу та 03.11.2021 рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано та 09.09.2021 ОСОБА_1 було подано позов про поділ майна подружжя.

Отже, на момент укладення договорів оренди між сторонами вже існував судовий спір щодо припинення шлюбних відносин, що свідчить про фактичне припинення сімейних відносин та наявність конфлікту між подружжям, та винесено судове рішення про розірвання шлюбу, яке не вступило в законну силу.

Суд зазначає, що відповідач, повинен був діяти добросовісно та розумно, утримуючись від вчинення правочинів щодо спільного майна подружжя без згоди іншого співвласника, зокрема з урахуванням можливого поділу такого майна.

Суд доходить висновку, що такі дії відповідача ОСОБА_2 не можуть розцінюватися як добросовісні, оскільки він, діючи всупереч інтересам іншого співвласника, фактично розпорядився спільним майном без належної згоди позивачки, усвідомлюючи наявність спору та можливість порушення її прав. Доказів, що позивач надавала згоду на укладення договору оренди суду не надано.

Таким чином, укладення договорів оренди в умовах наявного судового спору між подружжям свідчить про недобросовісну поведінку відповідача, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам добросовісності, розумності та справедливості, та є підставою для відповідної правової оцінки такого правочину.

Крім того, суд враховує, що другий відповідач (орендар), як сторона правочину, повинна була проявити належну обачність при укладенні договорів, зокрема з`ясувати правовий режим майна та обсяг повноважень особи, яка передає його в оренду. Укладення договору щодо майна, яке за своїм характером може належати до спільної сумісної власності подружжя, обумовлює необхідність перевірки наявності згоди іншого з подружжя.

Разом з тим, навіть незалежно від ступеня обізнаності орендаря, відсутність згоди іншого співвласника на розпорядження спільним майном свідчить про відсутність у відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності (повноважень) для укладення такого правочину.

При цьому, нормами пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Положення частини 2 статті 13 ЦК України передбачають обов`язок особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 по справі № 688/2908/16-ц дійшла висновку про те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Оскільки укладення договорів оренди земельних ділянок між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушує права та законні інтереси позивача на користування та розпорядження частиною земельної ділянки шляхом передання її в оренду іншій особі, то ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання недійсним договору оренди № 1 від 09.11.2021; договору оренди № 2 від 09.11.2021 та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав оренди на земельну ділянку за відповідачем, що забезпечить реальне відновлення порушених прав.

Що стосується витрат на правничу допомогу.

Учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями ст. 59 Конституції України.

Представник позивача просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12.09.2019, у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08.06.2021у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду даної справи позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 15.03.2024; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 15.03.2024; акт виконаних робіт від 15.03.2024; копію ордера на надання правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

В зв`язку з вищевикладеним, враховуючи характер спірних правовідносин, складність справи та обсяг наданої правничої допомоги, зокрема, кількість поданих позивачем процесуальних документів та об`єктивно необхідний адвокату час для їх підготовки, та те що адвокат не брав участь в судових засіданнях під час розгляду справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір витрат на правову допомогу 20000 грн є неспівмірним зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом роботи.

З огляду на конкретні обставини справи, враховуючи задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, а також керуючись критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений при подачі позову.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , що поданий адвокатом Кецкалом Валерієм Васильовичем до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та застосування наслідків недійсних правочинів- задовольнити.

Визнати недійсним Договір оренди землі № 1 від 09.11.2021 (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 45572882), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за яким в оренду перейшла земельна ділянка площею 1,3 га, що розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1296 та скасувати рішення державного реєстратора Косолапа В.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62187622 від 10.12.2021.

Визнати недійсним Договір оренди землі № 2 від 09.11.2021 (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 45429043), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за яким в оренду перейшла земельна ділянка площею 1,1238 га, що розташована в адмінмежах Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області, призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124385300:02:000:1290 та скасувати рішення державного реєстратора Мельник М.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62023916 від 03.12.2021.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн та судовий збір у розмірі 3028 грн.

Заходи забезпечення позову, застосовані 03.04.2024 ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області, після набрання рішенням законної сили - скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 06 травня 2026 року.

Суддя Валентина Леонідівна Гудзенко