Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №695/3347/24 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3347/24

номер провадження 2/695/163/26

27 квітня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря – Оніщенко Н.В.

представника позивача – адвоката Сизька Б.Б.,

представника відповідача – адвоката Гриньковського С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Сільвер Фуд» про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01,06.2023 року у справі №695/1742/21 про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сизько Б.Б. звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до приватного підприємства «Сільвер Фуд» про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2023 року у справі №695/1742/21 про поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.10.2011 року позивачка була прийнята на роботу робітницею пастового цеху ПП «Сільвер Фуд». 04.10.2018 року її було звільнено з роботи на підставі п. 8 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення позивачка оскаржила в судовому порядку, і 26.03.2019 року судом було ухвалено рішення про скасування наказу про звільнення, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 27.06.2019 року наказом ПП «Сільвер Фуд» № 29-к позивачка знову була звільнена з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивачка повторно оскаржила до суду вказане звільнення, і 01.06.2023 року Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області ухвалив рішення, яким визнав незаконним та скасував вказаний наказ про звільнення, поновив її на посаді майстра виробництва ПП «Сільвер Фуд» та стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 198 880 грн 60 коп., допустивши рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах місячного платежу до негайного виконання. ПП «Сільвер Фуд» оскаржувало вказане рішення в апеляційному та касаційному порядку, однак за результатами перегляду судовими інстанціями рішення суду першої інстанції було залишене без змін. Станом на день звернення до суду з цим позовом відповідач вказане рішення суду не виконав, позивачку на попередній роботі у порядку, встановленому чинним законодавством, не поновив. За таких обставин позивачка звернулася до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 02.06.2023 року по день ухвалення рішення у цій справі. Середній заробіток за час затримки виконання судового рішення позивачка просить обчислювати виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передували первинному звільненню з посади (за серпень-вересень 2018 року), відповідно до яких середньоденна заробітна плата становить 199,88 грн., що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Ухвалою судді від 09.09.2024 відкрито провадження по даній справі, розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відповідачу роз`яснено право на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзив у встановлений судом строк не надав, однак у жовтні 2025 надав до суду письмові пояснення, у яких просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи свою позицію тим, що позивачка з червня 2019 року фактично перебуває за межами України та працевлаштована у Республіці Польща, що, на думку відповідача, унеможливлює її фактичне поновлення на роботі та виключає наявність вимушеного прогулу з вини підприємства. Крім того, представник відповідача вказав на безпідставність вимог через наявність інших судових рішень про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за різні періоди, що, за його переконанням, свідчить про намір здійснення подвійного стягнення та зловживання процесуальними правами. Також у додаткових письмових поясненнях, які отримані судом 29.01.2026 представник відповідача зазначив, що підприємство ще у червні 2019 року видавало наказ про поновлення позивачки на роботі, а оригінали поштових конвертів про його направлення наразі відсутні, оскільки ймовірно залишилися у колишнього представника компанії. Крім того, сторона відповідача наголосила, що ОСОБА_2 з 2019 року систематично виїжджала та наразі перебуває за межами України під час дії воєнного стану, що, на їхню думку, свідчить про відсутність наміру повертатися до роботи та виключає вину підприємства у невиконанні судового рішення.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Сизько Б.Б. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Доводи відповідача вважає безпідставними, оскільки посилання на події 2019 року не стосуються предмета даного спору. Наголосив, що рішенням суду від 01.06.2023 року, яке набрало законної сили, на відповідача покладено обов`язок поновити позивачку на роботі. Оскільки це рішення досі не виконане, наявні всі правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки його виконання, а інші обставини не мають значення для вирішення справи.

Представник відповідача - Гриньковський С.П. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відсутність вини підприємства. Зазначив, що відповідач позбавлений реальної можливості виконати судове рішення через перебування позивачки за кордоном, про що вона сама заявляла ще у 2022 році. Також вказав, що на адресу позивачки раніше направлявся наказ про поновлення на роботі від 25.06.2019 року, проте оригінали поштових конвертів та докази його відправлення у підприємства відсутні.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2023 року у справі № 695/1742/21, яке набрало законної сили, було задоволено позов ОСОБА_1 до ПП «Сільвер Фуд». Вказаним судовим рішенням визнано незаконним та скасовано наказ ПП «Сільвер Фуд» від 27.06.2019 року № 29-к про звільнення позивачки з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, поновлено її на посаді майстра виробництва ПП «Сільвер Фуд» та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Скасовуючи наказ № 29-к від 27.06.2019 року та поновлюючи позивачку на роботі, суд у справі № 695/1742/21 встановив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним лише тоді, коли роботодавцем не просто видано наказ про поновлення, а й фактично забезпечено працівнику доступ до роботи та можливість виконання своїх обов`язків, про що працівник має бути належним чином обізнаний. Судом було констатовано, що ПП «Сільвер Фуд» не надало жодних належних доказів (наприклад, направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення) на підтвердження того, що ОСОБА_1 була взагалі обізнана про видачу наказу про її поновлення від 25.06.2019 року № 27-к. Не знаючи про факт поновлення, позивачка не мала обов`язку перебувати на робочому місці, а тому її звільнення за прогул через два дні після поновлення (27.06.2019 року) визнано судом протиправним, безпідставним та здійсненим з вини роботодавця.

Законність та обґрунтованість вищевказаного рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2023 року у справі № 695/1742/21 була предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Постановою Черкаського апеляційного суду від 12.09.2023 року апеляційну скаргу ПП «Сільвер Фуд» було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку - без змін.

Колегія суддів апеляційного суду чітко зазначила, що для вчинення такого дисциплінарного правопорушення як прогул працівник має бути обізнаний про умови праці, а саме про те, де протягом якого часу та які саме трудові обов`язки він виконує. Суд апеляційної інстанції констатував, що ПП «Сільвер Фуд» не надало жодних доказів того, що позивачка достеменно знала про початок своєї роботи згідно з наказом від 25.06.2019 року № 27-к, оскільки з його змістом її ознайомлено не було. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивачкою були порушені умови трудового договору, оскільки про факт поновлення на роботі її ніхто не повідомив.

Також колегія суддів визнала безпідставними апеляційні доводи відповідача про те, що позивачка у період з 21.06.2019 року по 28.11.2019 року (і надалі з 28.12.2019 року) залишала територію України. Суд апеляційної інстанції наголосив, що сам по собі факт перебування особи за кордоном не свідчить про існування об`єктивних перешкод для роботодавця у належному сповіщенні особи та не усуває його обов`язку поінформувати працівника про поновлення на роботі. Крім того, апеляційний суд підтвердив, що відсутність вимог самого працівника про допуск до робочого місця не звільняє роботодавця від виконання його законодавчих обов`язків.

З огляду на викладене, висновки Черкаського апеляційного суду мають преюдиційне значення для даної справи в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Крім того, вказане вище рішення суду першої інстанції від 01.06.2023 у справі №695/1742/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра виробництва Приватного підприємства «Сільвер Фуд» та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості, і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст. 129-1 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Саме на таке розуміння необхідності виконання рішення суду вказував також Черкаський апеляційний суд у справі №695/93/20 від 07.06.2023 у спорі між тими ж сторонами, який виник через невиконання ПП «Сільвер Фуд» рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2019 року у справі № 695/3661/18 про поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі, тобто з інших підстав.

Згідно з принципом змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України) та обов`язком доказування (ст. 81 ЦПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів (ст. 89 ЦПК України).

Разом із тим із досліджених матеріалів справи судом встановлено, що останні не містять жодних доказів виконання відповідачем ПП «Сільвер Фуд» рішення суду від 01.06.2023 у справі №695/742/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра виробництва Приватного підприємства «Сільвер Фуд» та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу, яке було допущено до негайного виконання.

Доводи представника відповідача про наявність наказу про поновлення позивачки на роботі від 25.06.2019 року № 27-к, направлення на її адресу повідомлення № 53, а також посилання на втрату оригіналів поштових конвертів колишнім представником підприємства, суд відхиляє як юридично неспроможні.

Зазначені обставини, документи та дії роботодавця вже були предметом правової оцінки Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області та Черкаського апеляційного суду у справі № 695/1742/21. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, констатовано повну відсутність належних та допустимих доказів обізнаності ОСОБА_1 про її поновлення у 2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, посилання відповідача на події 2019 року є недопустимими, свідчать про свідоме спотворення встановлених судом фактичних обставин та спрямовані на заперечення судового рішення, що набрав законної сили. Посилання підприємства на втрату доказів чи недбалість колишнього представника не можуть слугувати підставою для обмеження гарантованих законом трудових прав позивачки.

Твердження представника відповідача про те, що перебування ОСОБА_1 за межами України в умовах воєнного стану звільняє підприємство від відповідальності або зумовлює об`єктивну неможливість виконання судового рішення, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Обов`язок добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі виникає у роботодавця відразу після його оголошення в судовому засіданні - у даному випадку з 02.06.2023 року. Належним виконанням вказаного обов`язку є видання розпорядчого акту (наказу) про поновлення працівника на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки.

Вказані дії є одностороннім розпорядчим актом роботодавця, спрямованим на ліквідацію допущеного правопорушення, і не потребують обов`язкової фізичної присутності працівника на підприємстві чи в країні в момент його видання. Роботодавець зобов`язаний вчинити цю дію, після чого повідомити працівника про поновлення шляхом направлення копії наказу за відомою адресою місця проживання або за допомогою засобів електронного зв`язку.

Суд констатує, що з 02.06.2023 року і до дня розгляду цієї справи відповідач не надав жодного доказу видання нового наказу на виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2023 року у справі № 695/1742/21. Факт виїзду особи за межі України під час дії воєнного стану не позбавляє її права на працю та захист від незаконного звільнення, а роботодавця - не звільняє від обов`язку виконувати законні судові акти.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо видання ним наказу № 96 від 08.09.2023 року, яким нібито скасовано попередні накази про звільнення та одночасно припинено трудові відносини з ОСОБА_1 за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). Припинення трудового договору за ініціативою працівника (ст. 38 КЗпП України) є актом його виключного волевиявлення. В ході судового розгляду представник ОСОБА_1 вказував, що жодних заяв про звільнення за власним бажанням на адресу відповідача позивач не направляла та не подавала, а про існування наказу № 96 їм стало відомо вперше. Видання наказу про припинення трудових відносин за ст. 38 КЗпП України на підставі заяви позивача від жовтня 2018 року, тобто майже через п`ять років після її написання явно не відповідає волі працівника. Крім того, з точки зору системного аналізу трудового законодавства, неможливо звільнити працівника, який станом на момент видання такого наказу фактично та юридично не був поновлений на посаді у встановленому законом порядку. Наказ № 96 від 08.09.2023 року не тільки не спростовує факт затримки виконання судового рішення про поновлення, а навпаки — є доказом триваючого невиконання судового рішення від 01.06.2023 року, оскільки замість відновлення становища, яке існувало до порушення права, роботодавець своїм наказом вчинив прямо протилежну дію. При цьому відповідач так і не виконав вказане рішення суду від 01.06.2023 по справі №695/1742/21. Відтак, вказаний наказ не має юридичного значення для предмету даного спору.

Посилання представника відповідача на наявність інших судових справ між тими самими сторонами (№ 695/3661/18, № 695/93/20, № 695/1742/21, № 695/3388/24) як на ознаку зловживання позивачкою своїми процесуальними правами та спробу «подвійного стягнення» середнього заробітку, суд відхиляє з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що кожне з перелічених проваджень має самостійний предмет розгляду, стосується різних часових періодів та виникло з відмінних правових підстав:

Справа № 695/3661/18 охоплює період вимушеного прогулу до березня 2019 року.

Справа № 695/1742/21 стосується оскарження наказу про звільнення від 27.06.2019 року і завершується датою ухвалення рішення суду - 01.06.2023 року.

Посилання на справу № 695/3388/24 є безпідставним, оскільки відповідний судовий акт скасовано в апеляційному порядку.

Щодо справи № 695/93/20, у якій рішенням суду стягнуто середній заробіток по 07.06.2023 року, то предметом її розгляду була затримка виконання рішення суду від 26.03.2019 року.

Натомість, предметом розгляду даної справи є затримка виконання іншого (нового) судового рішення - від 01.06.2023 року у справі № 695/1742/21, яке підлягало негайному виконанню.

Обставина того, що відповідач тривалий час (роками) паралельно не виконував два різних судових рішення про поновлення позивачки на роботі (від 2019 року та від 2023 року), внаслідок чого відбулося часткове накладення календарних періодів невиконання, не може бути підставою для звільнення роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України. Відповідальність за вказаною нормою виникає окремо за кожним фактом невиконання конкретного судового рішення, оскільки право позивачки на поновлення на роботі було повторно підтверджено судом після чергового незаконного звільнення.

Жодного факту подвійного стягнення за один і той самий період в межах ідентичних за підставою зобов`язань судом не встановлено.

Платіжні інструкції, які надані відповідачем про перерахування на користь позивача коштів у рамках виконання вказаних судових рішень зазначені вище обставини не спростовують та свідчать лише про виплати з боку відповідача на користь позивача, які стали наслідком неналежного виконання відповідачем законодавства про працю.

Підсумовуючи вище наведене суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Незаконність звільнення ОСОБА_1 встановлена судовими рішеннями у справі №695/1742/21, яке набрало законної сили, а отже доказуванню не підлягає. Встановивши, що ОСОБА_1 звільнена без законної підстави та поновлена на роботі за рішенням суду, відповідач мав би вчини відповідні дії з поновлення працівника на роботі та виплати середньої заробітної плати, чого не зробив. Жодних доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Суд встановив, що рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2023 про поновлення позивачки на посаді майстра виробництва ПП «Сільвер Фуд» було допущено до негайного виконання, та мало бути виконано 02.06.2023. Отже, саме з цієї дати у відповідача виник обов`язок негайно виконати судове рішення в повному обсязі, видавши відповідні накази та допустивши позивачку до роботи. Незважаючи на це, відповідач не виконав рішення суду щодо поновлення на посаді, що підтверджується відсутністю наказу про поновлення.

Оскільки відповідач не видав наказу про поновлення позивачки на посаді та не забезпечив їй фактичний доступ до роботи, затримка виконання судового рішення триває з 02.06.2023 року по день ухвалення рішення суду.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21.07.2020 у справі № 810/1313/13-а (провадження № К/9901/11957/18), затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17 та ін.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 суд використовує дані про заробітну плату позивача, які були наведені у рішенні суду від 01.06.2023 року по справі №695/1742/21, відповідно до якого розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 становить 199,88 грн.

У зв`язку з введенням та дією в Україні воєнного стану, вказана справа розглядалася більше одного року, але не з вини позивача, тому суд приймає рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто з 02.06.2023 року (наступний день після ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді) по день ухвалення цього судового рішення, тобто 27.04.2026.

Таким чином при визначенні суми середнього заробітку за затримку виконання рішення, суд виходить з наступного розрахунку: 757 (кількість робочих днів прострочення виконання рішення) х 199,88 грн. (середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню, який був встановлений судовим рішенням від 01.06.2023 у справі №695/1742/21) = 151 309,16 грн.

Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Вказаний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.

Невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після видачі роботодавцем зазначеного наказу незалежно від тривалості затримки його видачі. Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день поновлення його на роботі.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2021 року в справі № 205/1543/23 та від 02 липня 2025 року у справі № 761/44002/23.

У постанові від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005 Верховний Суд наголосив на тому, що бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Встановлено, що на дату звернення до суду із позовом (05.09.2024) відповідачем не було виконано рішення суду у частині поновлення позивачки на посаді майстра виробництва. Дане правопорушення є триваючим. До моменту фактичного поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини не виникають. Відтак, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає повному задоволенню.

Оскільки відповідач був звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі, який був станом на дату подання позову, тобто 1211 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 141, 263, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Сільвер Фуд» про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2023 року у справі №695/1742/21 про поновлення на роботі – задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Сільвер Фуд» (код ЄДРПОУ 25585332) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2023 у справі № 695/1742/21 про поновлення позивача на попередній роботі в сумі 151 309 (сто п`ятдесят одна тисяча триста дев`ять) гривень 16 коп. без вирахування податків і обов`язкових платежів, що мають справлятися при виплаті коштів.

Стягнути з Приватного підприємства «Сільвер Фуд» на користь держави кошти по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 04 травня 2026 року.

Суддя : Середа Л.В.