Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №282/1367/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 282/1367/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшла цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 501344052 від 29.07.2021 у розмірі 46 634 грн. 02 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29.07.2021 року між ним та відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями через інтернет-сервіс було укладено кредитний договір № 501344052, який за своєю правовою природою є договором приєднання, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у сумі 30 000,00 грн строком на 60 місяців зі сплатою 45,00 % річних. Позивач вказує, що договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а також що відповідач була належним чином ідентифікована та ознайомлена з усіма істотними умовами кредитування, включаючи графік платежів і паспорт споживчого кредиту. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти, однак відповідач порушила умови договору, своєчасно та в повному обсязі кредит і проценти не сплачувала, унаслідок чого утворилась заборгованість станом на час звернення до суду у розмірі 46 634 грн 02 коп., яка складається з 29 252 грн 50 коп. заборгованості за тілом кредиту та 17 381 грн 52 коп. заборгованості за нарахованими процентами. У зв`язку з наведеним позивач просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також понесені судові витрати.

Представник відповідача адвокат Семенюк М.О. подала до суду клопотання про долучення доказів, у якому заперечує проти заявленого позивачем розміру заборгованості. Зазначає, що після виникнення прострочення нею було здійснено часткове погашення кредитної заборгованості, зокрема 13.11.2025 сплачено 3 000 грн., а 17.03.2026 - 10 000 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. У зв`язку з цим відповідач вважає, що фактичний розмір заборгованості є меншим та становить 33 634 грн. 02 коп. Крім того, на підтвердження правильності реквізитів для здійснення платежів відповідач надала скріншот переписки з працівниками банку у месенджері «Telegram», у якій їй було повідомлено рахунок для погашення заборгованості. З огляду на наведене відповідач просить суд врахувати здійснені платежі та долучити подані докази до матеріалів справи.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

До Рівненського міського суду Рівненської області за підсудністю з Рівненського районного суду Рівненської області надійшли матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 січня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. (а.с. 60-61)

Позивач в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, щодо заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином.

Відповідач заперечує проти розміру заявленої позивачем заборгованості, посилаючись на часткове її погашення, а саме сплату 3 000 грн. 13.11.2025 та 10 000 грн. 17.03.2026, у зв`язку з чим вважає, що залишок боргу становить 33 634 грн 02 коп. На підтвердження цього подала платіжні інструкції, а також скріншот переписки з представниками банку щодо реквізитів для оплати, та просить суд врахувати зазначені докази при вирішенні справи. (а.с. 78-84)

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов частково підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що 29.07.2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 501344052 в електронній формі шляхом акцепту відповідачем публічної пропозиції банку через інформаційно-телекомунікаційну систему. Укладення договору підтверджується офертою на укладення угоди, акцептом пропозиції, паспортом споживчого кредиту, додатком № 1 із графіком платежів та розрахунком сукупної вартості кредиту, а також даними щодо застосування відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором. (а.с. 7-11)

Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 30 000,00 грн. строком на 60 місяців зі сплатою 45,00 % річних, із зобов`язанням здійснювати щомісячне погашення заборгованості відповідно до встановленого графіка. Банк свої зобов`язання за договором виконав, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Разом з тим, відповідач належним чином умови кредитного договору не виконувала, у зв`язку з чим станом на момент звернення позивача до суду утворилась заборгованість у загальному розмірі 46 634 грн 02 коп., що підтверджується поданим позивачем розрахунком заборгованості, який містить деталізацію суми основного боргу та нарахованих процентів.

Водночас судом встановлено, що після подання позову відповідач частково погасила заборгованість, а саме 13.11.2025 сплатила 3 000 грн., та 17.03.2026 року - 10 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями № 0.0.4804426954.1 та № 0.0.4623831322.1. (а.с. 80-81) Вказані докази є належними та допустимими, їх достовірність позивачем не спростована.

З урахуванням здійснених платежів загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем підлягає зменшенню на 13 000 грн. та становить 33 634 грн 02 коп.

Крім того, відповідач надала скріншот переписки з представниками банку у месенджері «Telegram» щодо реквізитів для здійснення платежів, який суд оцінює у сукупності з іншими доказами як підтвердження факту здійснення оплат за відповідними реквізитами. (а.с. 82-83)

Таким чином, досліджені судом докази у їх сукупності підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, порушення нею зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, а також часткове погашення заборгованості після звернення позивача до суду.

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Проаналізувавши вищевказані положення законодавства суд вважає, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як підтверджується матеріалами справи відповідач уклала Договір № 501344052 від 29.07.2021 за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти.

З урахуванням умов договору, заборгованість за кредитним договором становить 46 634 грн. 02 коп., що складається з заборгованості за тілом кредиту – 29 252 грн. 50 коп. та заборгованості за відсотками – 17 381 грн. 52 коп.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості за таким договором є доведеними та підтверджуються належними і допустимими доказами, поданими позивачем.

Разом з тим, суд враховує доводи відповідача щодо часткового погашення заборгованості після звернення позивача до суду. Надані відповідачем платіжні інструкції від 13.11.2025 року на суму 3 000 грн та від 17.03.2026 року на суму 10 000 грн є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ЦПК України, їх зміст узгоджується з іншими матеріалами справи та не спростований позивачем.

Суд зазначає, що відповідно до принципу змагальності сторін та розподілу обов`язку доказування, саме на позивача покладено обов`язок довести обґрунтованість заявлених вимог у повному обсязі. Водночас позивачем не надано доказів, які б спростовували факт здійснення відповідачем вказаних платежів або свідчили про їх неврахування при визначенні остаточного розміру заборгованості.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір заборгованості підлягає коригуванню з урахуванням фактично здійснених відповідачем платежів у загальному розмірі 13 000 грн.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, вимоги чинного законодавства, а також надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 501344052 від 29.07.2021 року у розмірі 33 634 грн 02 коп., що є залишком непогашеної заборгованості після здійснених відповідачем оплат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

У зв`язку з висновком суду про часткове задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 747 грн. 11 коп. судового збору (33634,02*2422,40/46634,02).

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 (справа № 905/1795/18) та від 08.04.2020 (справа № 922/2685/19), відповідно до яких судне зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною. Враховуючи зазначене суд вважає, що співмірним розміром відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу є сума 2 000 грн. 00 коп., яка є доведеною, документально обґрунтованою та такою, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг юриста із складністю справи та виконаних юридичних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт, за умови часткового задоволення позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн. що співмірно із часткою задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за Кредитним договором № 501344052 від 29.07.2021 у розмірі 33 634 (тридцять три тисячі шістсот тридцять чотири) гривні 02 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 747 (одна тисяча сімсот сорок сім) гривень 11 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати пов`язані з наданням правової допомоги в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач – Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складене та підписане 06 травня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА