Вирок від 05 травня 2026 р. у справі №168/35/26 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/35/26

Провадження № 1-кп/168/43/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року Старовижівський районний суд Волинської області у складі

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Стара Вижівка в залі суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до ЄДРДР 03.11.2025 року за № 1202530570000416, про обвинувачення

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Ниці, Старовижівського району, Волинської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, студента Луцького національно технічного університету, не одруженого, не працює, не судимого,

за ч.3 ст.289 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 в період часу з 21:00 год 02.11.2025 до 22:00 год 02.11.2025, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перебував поряд із огородженою територією домогосподарства ОСОБА_7 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього раптово виник умисел на незаконне заволодіння належним ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , транспортним засобом (автомобілем) марки «RENAULT MASTER», р.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2017 року випуску, який знаходився на огородженій території домогосподарства ОСОБА_7 , розташованого за вказаною адресою. Реалізуючи свій умисел, діючи умисно, з корисливих мотивів, розуміючи та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, скориставшись тим, що його злочинні дії не помічені сторонніми особами, ОСОБА_4 переліз через паркан та проник на територію домогосподарства ОСОБА_7 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Відчинивши незачинені дверцята, проник до салону автомобіля марки «RENAULT MASTER», р.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2017 року випуску, де за допомогою залишеного власником ключа, завів двигун та виїхав з території домогосподарства ОСОБА_7 . Таким чином, ОСОБА_4 незаконно заволодів належним ОСОБА_8 автомобілем марки «RENAULT MASTER», р.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2017 року випуску, вартість якого становить 722096,00 (сімсот двадцять дві тисячі дев`яносто шість гривень 00 копійок), що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У судовому засіданні ОСОБА_4 дав показання про те, що 02.11.2025 р. вечері відпочивав з друзями в сусідньому селі, поблизу с.Дубечне. Вони вжили невелику кількість алкоголю, але алкоголь був неякісний, тому він сп`янів, погано себе почував, додому з друзями не поїхав, а залишився там. Гуляючи по селу, він побачив на одному подвір`ї мікроавтобус. Таким подібним автомобілем він колись їздив, а зараз подібний транспортний засіб є в батька. Тому він, мабуть, подумав, що це його автомобіль, і вирішив поїхати цим авто додому, оскільки було вже пізно і не було чим їхати. Ключ від авто був в замку запалювання. Наміру викрадати не мав, хотів тільки доїхати додому. Лише приїхавши додому, він зрозумів, що накоїв. Пам`ятав, що автомобіль узяв в районі с. Дубечне. Розбудив маму і сестру, та попросив їх допомоги йому знайти власника, щоб повернути автомобіль. Разом вони стали шукати в автомобілі які небуть документи, щоб з`ясувати хто власник автомобіля. Знайшли багато товарно-транспортних накладних з номерами телефонів, але ніхто на дзвінки не відповідав, або не туди потрапляли. Сестра через знайомих в с.Дубечне дізналась хто б міг бути власником автомобіля, знайшла номер телефону. Оскільки він був розгублений, через що не зміг би особисто розповісти про подію, навіть сформулювати свої пояснення, то саме сестра зателефонувала до власниці автомобіля і повідомила про те, що автомобіль знаходиться в них вдома. Сказала, що є пошкодження, але запевнила, що вони відшкодують всю шкоду повністю. Власник автомобіля навіть не здогадувалась, що її автомобіль викрадений, дізналась про це від його сестри, тоді вийшла на вулицю і побачила, що дійсно автомобіля немає. І лише після цього власник автомобіля повідомила поліцію. Згодом приїхали поліцейські до нього додому. Його в той момент не було вдома, він пішов спати до баби, бо був розгублений, а зранку повернувся і сказав, що їде в поліцію. Разом з сестрою та мамою поїхали в поліцію, де він розповів про всі обставини вчиненого. Сприяв слідству, брав участь в слідчому експерименті, в ході чого розповів обставини справи, що дало змогу не витрачати час на розслідування, давав показання, не ухилявся від слідства. Не розуміє як зміг вчинити таке. Мабуть, будучи в стані сп`яніння, подумав, що це його автомобіль. Шкоду потерпілій відшкодували його батьки, він є студентом і особисто не має такої фінансової можливості. Згідно з ухвалою слідчого судді йому заборонено було спілкуватись з потерпілою, тому він не особисто, а через маму, попросив вибачення в потерпілої. Потерпіла не має претензій до нього, про що написала розписку. У вчиненому розкаюється, просить його суворо не карати.

Окрім визнавальних показань вина ОСОБА_4 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підтверджується такими доказами:

- показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що її брат ОСОБА_4 ввечері повернувся додому схвильований і розгублений, сказав, що угнав автомобіль і попросив її допомогти йому знайти власників цього автомобіля, щоб зв`язатись з ними і повернути їм автомобіль. Вона погодилась і разом з братом стали шукати в автомобілі будь-які документи, з яких можна встановити власників. Вона через знайомих знайшла номер телефону матері власниці автомобіля, зателефонувала і повідомила, що автомобіль викрав її брат, пригнав додому, де автомобіль і знаходиться. Домовилась з власницею автомобіля про те, що остання повідомить поліцію. Коли приїхали працівники поліції, то брат вже пішов до бабусі, а вона все їм розповіла і автомобіль вилучили. Брат повернувся додому пізніше. Її сім`я відшкодувала збитки власниці автомобіля, яка претензій не має;

- показаннями потерпілої ОСОБА_8 про те, що їй зателефонувала сестра обвинуваченого і повідомила про викрадення автомобіля, вона дала телефон мами, оскільки автомобіль був в користуванні мами. Автомобіль отримав незначні пошкодження, але майнова шкода відшкодована повністю, автомобіль відремонтували. Претензій до обвинуваченого не має, просить його суворо не карати.

Надані суду докази є належним та допустимими, узгоджуються між собою.

Відомості про вказане кримінальне правопорушення внесені до ЄДРДР за № 1202530570000416 від 03.11.2025 року, визначено групи слідчих та прокурорів.

Таким чином, суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, а саме: незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного з проникненням в інше сховище, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування збитків.

Сторона захисту звертає увагу, що за встановлених обставин справи, обвинувачений ОСОБА_4 міг би бути взагалі звільнений від кримінальної відповідальності, але таке звільнення не можливе лише з огляду на вартість викраденого транспортного засобу. Тому, в сукупності з іншими обставинами справи, просить врахувати і цей факт як додаткову пом`якшуючу відповідальність ОСОБА_4 обставину, та призначити покарання із застосуванням ст. 69, ст. 75 КК України.

Обираючи вид і розмір покарання, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення, призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, 67 КК), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2021 року (провадження № 51-536кмо20).

За змістом ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання й видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначенні покарання.

Санкцією ч.3 ст.289 КК України, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Приписи ст.69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі №712/4384/20, однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень ст.69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 27.04.2021 (справа № 712/4384/20, провадження №51-548км21).

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, оскільки самостійно та добровільно розповів про обставини скоєного, і саме вказана позиція обвинуваченого забезпечила виконання таких завдань кримінального провадження як швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд, крім того негативні наслідки від вчиненого відсутні, транспортний засіб повернуто, претензій в потерпілої немає, потерпіла просить не карати суворо обвинуваченого. Також суд враховує обставини справи та особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, не притягався до кримінальної відповідальності, на обліку в психіатра та нарколога не перебуває, є студентом, його молодий вік, наявність обтяжуючої та наявність пом`якшуючих покарання обставин, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, те, що він не порушував умов запобіжного заходу, а тому суд приходить до висновку, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, і призначення обвинуваченому мінімального покарання в межах санкції ч.3 ст.289 КК України є несправедливо суворим, а відтак, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна.

Беручи до уваги поведінку обвинуваченого під час розгляду судом кримінального провадження, відсутність даних, які б свідчили про небезпеку для суспільства, наявність міцних родинних зв`язків, його поведінку після вчинення злочинних дій, позитивну характеристику, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та про його звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, але за умови контролю за його поведінкою.

Суд вважає за необхідне встановити обвинуваченому іспитовий строк тривалістю три роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1, ч. 4 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Таке покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним і пропорційним.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Витрати на проведення експертиз необхідно покласти на обвинуваченого відповідно до ст. 124 КПК.

Арешт, накладений на майно ухвалою від 06.11.2025 слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області (і частково скасований ухвалою слідчого судді цього ж суду від 24.11.2025 р.) в порядку вирішення долі речових доказів необхідно скасувати.

Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбуття покарання період з моменту його затримання до звільнення з – під варти, а саме: з 03.11.2025 по 04.11.2025 р.

Строк дії запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання закінчився 25.04.2026 року. З огляду на належну процесуальну поведінку обвинуваченого суд не вбачає підстав для застосовування до ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст. 371, 374, 615 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, та призначити йому покарання за ч.3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді п`яти позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю три роки.

На підставі ч.1 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі період перебування під вартою з 03.11.2025 по 04.11.2025 р.

Речові докази:

- змив з поверхні ричага коробки передач автомобіля марки «RENAULT MASTER», р.н.з. НОМЕР_1 , який поміщено до паперового конверту №NPU-0370727; - змив з поверхні керма автомобіля марки «RENAULT MASTER», р.н.з. НОМЕР_1 , який поміщено до паперового конверту №NPU-0370728; - відбитки пальців рук з керма автомобіля, які поміщено до паперового конверту №PSP2135806, що зберігаються в камері зберігання речових доказів ВП №2 (сел. Ратне) Ковельського РУП – знищити;

- автомобіль марки «RENAULT MASTER», р.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова, НОМЕР_2 , - залишити в власності ОСОБА_8 ;

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави процесуальні витрати:

-за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи документів – 1337 (тисячу триста тридцять сім) грн. 10 коп (висновок експерта №СЕ-19/103-25/14799-АВ від 15.11.2025);

-за проведення судової дактилоскопічної експертизи документів – 2674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) грн 20 коп. (висновок експерта №СЕ-19/103-25/16004-Д від 16.12.2025).

Арешт на майно, накладений ухвалою від 06.11.2025 слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області – скасувати в порядку вирішення долі речових доказів.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Волинського апеляційного суду через Старовижівський районний суд Волинської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору, учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1