Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №541/3403/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/3403/25 Номер провадження 22-ц/814/2177/26Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2026 року, ухвалене суддею Морозовською О. А., повний текст рішення складено – дата не вказана

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И В:

28.08.2025 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просила суд розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований 06.09.2018 у відділі РАЦС по м. Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, про що 06.09.2018 складено відповідний актовий запис №255.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони 06.09.2008 уклали шлюб, який був зареєстрований у відділі РАЦС по м. Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавській області, про що 06.09.2008 складено відповідний актовий запис №255. Від цього шлюбу у сторін троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після реєстрації шлюбу сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося через психологічну несумісність та різні погляди на шлюб та сім`ю, що у кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин та того, що кожен з подружжя жив окремим життям та своїми інтересами. На даний момент сім`я фактично припинила своє існування, шлюб носить формальний характер, тому подальше збереження шлюбу буде суперечити інтересам обох з подружжя. На даний час спору щодо місця проживання неповнолітніх дітей немає, вони після розірвання шлюбу продовжуватимуть проживати з позивачем. Змінювати своє прізвище на дошлюбне після розірвання шлюбу, як передбачено ст. 113 СК України, позивач не вважає за потрібне.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2025 року клопотання ОСОБА_1 - задоволено. Надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення подружжя терміном три місяці. Зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу до 30.12.2025 (а.с. 24).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 06.09.2008 відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, актовий запис №255 - розірвано.

Після розірвання шлюбу позивачу залишено прізвище « ОСОБА_7 ».

Шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сімейне життя між сторонами погіршилося через психологічну несумісність та різні погляди на шлюб та сім`ю, що у кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин та того, що кожен з подружжя жив окремим життям та своїми інтересами. На даний момент сім`я фактично припинила своє існування, шлюб носить формальний характер. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе, оскільки це суперечило б інтересам сторін. Позивач не бажає продовжувати подружні стосунки з відповідачем.Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, а надання судом першої інстанції сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення не дало результату, позов підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу в умовах першої неявки відповідача у справі. ОСОБА_1 не з`явився у судове засідання 30.01.2026, оскільки напередодні ввечері 29.01.2026 найменшу дитину ОСОБА_8 , 2019 р.н., було госпіталізовано до дитячого відділення з правосторонньою пневмонією і відповідач 30.01.2026 перебував з дитиною у дитячому відділенні КНП «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» Миргородської міської ради. Після надання сторонам строку на примирення, продовжували проживати разом і на день ухвалення судового рішення проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , в спільному домоволодінні, що було збудовано в період шлюбу. Сторони вели спільне господарство, виховували і утримували спільних дітей, турбувалися один про одного, несли витрати по оплаті спільних потреб сім`ї. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Позивач судом першої інстанції не допитувалася. Судом першої інстанції не застосовано норму матеріального права, яку необхідно застосувати до правовідносин, що склалися, а саме ч.1 ст. 112 СК України, за вимогами якої суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що сторони більше 17 років проживали однією сім`єю, наявність трьох малолітніх дітей. Таким чином, збереження шлюбу не суперечить особистим інтересам відповідача, інтересам трьох дітей та і власним інтересам позивача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2008, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, про що 06.09.2008 складено актовий запис №255, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 (а.с. 3).

Від шлюбу сторони мають спільних трьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6, 7, 8).

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

За ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до положень частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до положень статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 113 Сімейного Кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки позивач заявила клопотання про залишення їй після розірвання шлюбу прізвища чоловіка « ОСОБА_7 », суд вважає за необхідне після розірвання шлюбу залишити прізвище позивачу « ОСОБА_7 ».

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 Сімейного Кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного позову є розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований 06.09.2018 у відділі РАЦС по м. Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, про що 06.09.2018 складено відповідний актовий запис №255.

Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання його права вимагати розірвання шлюбу.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

При цьому, Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Згідно з частиною 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, тобто надання строку для примирення сторін, є правом, а не обов`язком суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.11.2018 у справі №761/33261/16-ц (провадження №61-33349св18) викладено висновок щодо застосування статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_9 з 06.09.2008 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , зареєстроване та видане відділом РАЦС по м. Миргороду Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області 06.09.2008 (а.с. 3).

Від вказаного шлюбу сторони мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6-8).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сімейне життя між сторонами погіршилося через психологічну несумісність та різні погляди на шлюб та сім`ю, що у кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин та того, що кожен з подружжя жив окремим життям та своїми інтересами. На даний момент сім`я фактично припинила своє існування, шлюб носить формальний характер. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе, оскільки це суперечило б інтересам сторін. Позивач не бажає продовжувати подружні стосунки з відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу в умовах першої неявки відповідача у справі, то ці доводи спростовуються матеріалами справи, оскільки не може вважатися першою неявкою ОСОБА_1 у судове засідання 30.01.2026, так як відповідач ОСОБА_7 був присутній у судових засіданнях суду першої інстанції 30.09.2025 та 30.12.2025 (а.с. 23, 28) та був належним чином повідомленим про судове засідання призначене на 30.01.2026 (а.с. 30).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вжив необхідних та достатніх заходів для збереження сім`ї, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що збереження шлюбу можливе і його збереження не буде суперечити інтересам позивача та спільним дітям сторін.

Крім того, ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.09.2025 надано подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк на примирення тривалістю три місяці (а.с. 24).

Колегія суддів зазначає, що з моменту звернення позивача з даним позовом (28.08.2025) до моменту постановлення даного судового рішення (30.01.2026) сторони мали достатньо часу для примирення, однак такого не відбулося, сторони не примирилися.

З огляду на те, що сімейне життя між сторонами погіршилося, що призвело до фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин та того, що кожен з подружжя жив окремим життям та своїми інтересами, тому відмова у розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Доводи апеляційної скарги про те, що у сторін є троє малолітніх дітей, то ці доводи колегія суддів відхиляє, оскільки сам факт наявності спільних дітей у сторін не може бути перешкодою для ОСОБА_2 в її законному праві на звернення до суду з цим позовом.

Також колегія суддів зауважує, що з моменту надходження справи до апеляційного суду (20.02.2026) сторони мали достатньо часу для відновлення подружнього життя та збереження шлюбу, проте сторони не примирилися.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання шлюбу між подружжям, відповідає вимогам закону та ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 травня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов