Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №283/1660/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/1660/25 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 62 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.

з участю секретаря

судового засідання Кучер А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у місті Житомирі цивільну справу № 283/1660/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_1 , про усунення від права на отримання грошового забезпечення,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сівач Ірини Анатоліївни на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Тимошенка А.О. у місті Малині,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що вона та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , який перебуваючи на військовій службі вважається зниклим безвісти за особливих обставин з 24 квітня 2024 року. Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, починаючи з 1998 року по 2015 року, що відобразилось у систематичному ухиленні від сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , просила із застосуванням положень ст. 1224 ЦК України, усунути відповідача ОСОБА_2 від права на отримування грошового забезпечення сина ОСОБА_3 .

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням адвокат Сівач І.А. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат зазначила, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене без повного дослідження обставин справи. Надану відповідачем довідку від 23 липня 2025 року вважає недостатнім та неналежним доказом на підтвердження його заперечень. Вважає, що зібраними у справі доказами підтверджено ухилення ОСОБА_2 від утримання сина, а покази допитаних у судовому свідків цього не спростовують. Закон України № 3995-ІХ, на норми якого посилався суд першої інстанції щодо можливості укладення особистого розпорядження ОСОБА_3 , на час його зникнення безвісти прийнятий не був. Представник скаржника вказала, що судом першої інстанції не враховано ініціювання відповідачем справи про оголошення сина ОСОБА_3 померлим, не залучивши при цьому його матір (позивача у даній справі), що на її думку, спрямоване на отримання матеріального зиску.

20 квітня 2026 року адвокат Майданик А.О. в інтересах ОСОБА_2 надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, на обґрунтування якого зазначив, що позивачем не доведено ухилення відповідача від утримання свого сина. Вказав, що ОСОБА_2 завжди допомагав сину як матеріально, так і морально. Наявність заборгованості по аліментах не вважає ухиленням від утримання сина. Зауважив, що ОСОБА_1 ніколи не зверталась до суду із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав. Рішення суду першої інстанції від 09 лютого 2026 року вважає законним та обґрунтованим. На підставі викладеного просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Від третьої особи Військової частини НОМЕР_1 15 квітня 2026 року до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача - адвоката Сівач І.А., відповідача ОСОБА_2 , його представника - адвоката Майданика А.О., вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач є батьками сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 8).

Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, сформованим Малинським районним відділом державної виконавчої служби, відповідач повинен був сплачувати на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки своїх доходів, але аліменти не сплачував, за період з березня 1998 року по січень 2015 року допустив заборгованість у розмірі 83 624,36 грн (т. 1 а.с. 9-14).

За змістом довідки про нараховану заробітну плату та утримані аліменти відповідач з вересня 2000 року по грудень 2001 року працював у КП «Папірбуд» і йому була нарахована заробітна плата в розмірі 3 209,39 грн, з якою у відповідача відраховані аліменти в розмірі 947,23 грн (т. 1 а.с. 131).

Згідно листа Малинського управління Коростенської філії Житомирського обласного центру зайнятості № 0652OUT-2405-25 від 24 листопада 2025 року відповідач ОСОБА_2 перебував на обліку з 20 грудня 2004 року. Статус безробітного надано з 27 грудня 2004 року. Допомога по безробіттю не призначалась. З 28 січня 2005 року припинено реєстрацію у зв`язку з невідвідуванням центру зайнятості (т. 1 а.с. 223).

У судовому засіданні в суді першої інстанції допитувались свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підтвердили, що відповідач надавав матеріальну допомогу своєму сину, придбаваючи йому одяг та надаючи йому грошові кошти під час навчання, підтримував матеріально свого сина під час несення ним військової служби.

Відповідно до сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1544 від 26 квітня 2024 року солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помічник гранатометника військової частини НОМЕР_1 , 24.04.2024 року зник безвісти при виконанні завдань по недопущенню просування противника поблизу населеного пункту Красногорівка Донецької області (т. 1 а.с. 15).

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що нормативно-правові акти, які регулюють відносини щодо виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовця, а саме: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанова Кабінету Міністрів України № 884 від 30 листопада 2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» не передбачають відмову у виплаті грошового забезпечення батькам, які ухилялись від утримання військовослужбовця, а норми абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК України не можуть бути застосовані у даній справі за аналогією. Разом з тим вважав, що позивач не довела факт ухилення відповідача від утримання свого сина.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком у зв`язку з наступним.

Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як правильно вказано судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні правовідносини у даному спорі врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30 листопада 2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до положень ч.6 ст.9 вказаного закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За положеннями цієї ж статті грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Порядок виплати грошового забезпечення встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30 листопада 2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» (далі - Порядок).

За змістом пункту 6 Порядку грошове забезпечення військовослужбовця не виплачується батькам військовослужбовців, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені.

Згідно з приписами СК України правовий статус батьків включає сукупність прав і обов`язків, заснованих на факті споріднення з дитиною, а не спільного проживання з нею, як хибно вважає позивачка. Належне здійснення особою батьківських обов`язків як передумова наявності батьківських прав презюмується, доки протилежне не буде встановлено у визначеному законом порядку. Такий підхід є однією з необхідних у демократичному суспільстві юридичних гарантій захисту особистих немайнових прав людини як від свавільного втручання держави, так і від зловживань з боку третіх осіб.

Юридичним наслідком ухилення батька чи матері від їхніх обов`язків з виховання дитини є покладення на них згідно з частиною четвертою статті 155 СК України передбаченої законом відповідальності аж до позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Проте факт такого ухилення має бути доведеним у межах визначеної законом судової процедури, регламентованої статтями 164 і 165 СК України та відповідними приписами ЦПК України.

Лише позбавлення особою батьківських прав згідно з частиною першою статті 166 СК України має наслідком втрату цією особою всіх прав, заснованих на спорідненості з дитиною (аналогічний наслідок передбачав також чинний до 1 січня 2004 року припис частини першої статті 74 Кодексу про шлюб та сім`ю України).

Отже, за наявності визначених в СК України (чи у Кодексі про шлюб та сім`ю України) підстав, позивачка могла вжити заходи для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. В іншому разі вона не може претендувати на те, щоб мати одноособове право на отримання грошового забезпечення передбаченого статтею 9 Закону №2011-ХІІ, оскільки такі права належать обом батьками з огляду на їх правовий статус, заснований на спорідненості з дитиною.

За відсутності рішення суду про позбавлення особи батьківських прав матір і батько згідно зі статтею 141 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мають рівні права й обов`язки щодо дитини, незалежно від перебування чи не перебування батьків у шлюбі та їх спільного чи окремого проживання. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 не був позбавлений батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , а тому мав правове становище батька останнього з усією сукупністю прав, заснованих на спорідненості зі своєю дитиною.

Отже, на переконання апеляційного суду, чинне законодавство України не передбачає можливості усунення матері чи батька військовослужбовця, який пропав безвісти від отримання гарантованої державою виплати грошового забезпечення, а ст. 2 Закону №2011-ХІІ встановлює, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). А до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

З урахуванням зазначеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що суд не може застосувати за аналогією абзац 2 частини 3 статті 1224 ЦК України відповідно до якого: «не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом», а також пункт 2 статті 164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до якого: «у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя», оскільки аналогія закону та аналогія права застосовуються у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором

Відтак, інститут усунення від права на спадкування, передбачений статтею 1224 ЦК України, не може бути застосований до правовідносин щодо усунення ОСОБА_2 від права на отримання грошового забезпечення сина військовослужбовця, який зник безвісти, тому встановлення обставин щодо ухилення чи не ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків у межах даного спору не тягне за собою юридичних наслідків, очікуваних позивачем при подачі вказаної позовної заяви.

Схожого висновку дійшла Велика Палата у постанові від 13 березня 2019 року у справі 331/6927/16-ц.

Інші доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

При вищевикладених обставинах, доводи скаржника є безпідставними. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегією апеляційного суду не встановлено передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або його зміни.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сівач Ірини Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Малинського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді О.М. Галацевич

В.А. Панкеєва

Повний текст постанови складено 06 травня 2026 року.