Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №285/6021/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №285/6021/25 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу №285/6021/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" - адвоката Гурського Германа Юрійовича

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Літвин О.О. у м. Звягелі,

встановив:

У жовтні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кошельок" (далі - ТОВ "Кошельок") звернулось до суду із позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кошельок" заборгованість за кредитним договором №3326616100-572219 від 05.01.2022 в розмірі 17544,31 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 6907,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 10637,31 грн; сплаченого судового збору - 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 10000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 05.01.2022 між ТОВ "Кошельок" та ОСОБА_1 відповідно до ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", було укладено договір про надання коштів у позику №3326616100-572219, підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором 3630, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 10000,00 грн строком на 29 днів та зобов`язалася його повернути і сплатити проценти за користування кредитом. Строк кредитування було продовжено на 90 днів до 03.05.2022 за ставкою 2,2 % на добу. Оскільки відповідачка не повернула грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, у неї виникла заборгованість, яка становить 17544,31 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 6907,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 10637,31 грн.

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 22 січня 2026 року позов задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кошельок" заборгованість за договором №3326616100-572219 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, від 05.01.2022 в сумі 10097,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1394,00 грн та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.?В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ "Кошельок" - адвокат Гурський Г.Ю. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення прийнято із порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Кредитний договір укладено сторонами в електронній формі з дотриманням вимог статей 205, 207, 639, 1054, 1055 ЦК України та Закону України "Про електронну комерцію", а тому він прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, і є належною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків сторін. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач пройшов процедуру ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця із використанням персональних даних, створив особистий кабінет, подав заявку на отримання кредиту, отримав одноразовий ідентифікатор та підписав договір, після чого кредитні кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої зазначені самим відповідачем.

З огляду на алгоритм укладення договору, без вчинення відповідачем зазначених послідовних дій укладення договору та перерахування коштів було б неможливим, що свідчить про наявність його вільного волевиявлення на укладення правочину. Відповідач не надав жодних доказів того, що договір укладено без його волі, із використанням його персональних даних третіми особами або що він не мав доступу до телефону чи банківської картки, які використовувались при укладенні договору. Так само відсутні докази визнання договору недійсним або припинення його дії, що свідчить про чинність правочину та обов`язковість його умов для сторін відповідно до статті 204 ЦК України.

Умовами договору передбачено, що у разі неповернення кредиту протягом визначеного лояльного періоду строк користування кредитом продовжується на підставі відкладальної обставини до 119 днів, із застосуванням іншої процентної ставки після спливу первісного строку. Такий механізм прямо погоджений сторонами договору та відповідає положенням статті 212 ЦК України щодо відкладальних обставин.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання у межах лояльного періоду та продовжив користуватися кредитними коштами, строк користування кредитом було подовжено на погоджених умовах, а нарахування процентів за цей період є правомірним і таким, що відповідає умовам договору. Висновок суду першої інстанції про неясність умов договору щодо строку кредитування та застосування правила contra proferentem є безпідставним, оскільки сторони чітко погодили як первісний строк користування кредитом, так і порядок його продовження у разі настання визначеної обставини.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо подовження строку кредитування та фактично проігнорував умови договору, що призвело до неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то такі витрати підтверджені належними доказами, є співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та підлягають відшкодуванню, оскільки клопотання про їх зменшення іншою стороною не заявлялось.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст.3 ЦПК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Частина 3 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).

Судом під час розгляду справи встановлено, що 05.01.2022 ТОВ "Кошельок" (кредитодавець) сформовано договір про надання коштів у позику №3326616100-572219 (а.с.13зв.-18).

Відповідно до умов зазначеного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту становить 10000,00 грн (п.1.1. договору; проценти за користування кредитом: 3300,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,10 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.3.2. договору); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.3.3 договору).

Згідно п.2.1. договору, кредит надається строком на 29 днів, далі - "Лояльний період", початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Відповідно до п.3.6. договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом, а саме зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду; з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п.п.3.7., 3.8. договору).

Відповідно до п. 9.1. договору, договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов`язків за цим договором (п.9.2. договору).

Згідно з п.9.4 договору невід`ємною частиною договору є "Правила надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ "Кошельок"". Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких знаходиться на сайті кредитодавця: https://koshelok.net.

За умовами п.9.5. Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України "Про електронну комерцію".

Розділ "Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін" містить дані позичальника ОСОБА_1 із зазначенням її персональних даних, номеру телефону та електронної пошти.

Додатком № 1 до договору № 3326616100-572219 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту є графік розрахунків від 05.01.2022.

Відповідно до графіку розрахунків (додаток № 1 до договору), позичальник в строк до 02.02.2022 повинен був сплатити кредит у загальному розмірі 23190,00 грн, що складається з суми кредиту 10000,00 грн, суми процентів за користування кредитом 13190,00 грн (а.с.18зв.-19).

Повідомленням ТОВ "ТАС ЛІНК" підтверджено про зарахування коштів в сумі 10000,00 гривень 05.01.2022 14:01:56 на картку НОМЕР_1 згідно договору кредиту № 3326616100-572219 (а.с.20).

Листом №43355/80 від 09.10.2025, акціонерне товариство "Таскомбанк" підтвердило про зарахування коштів в сумі 10000,00 грн 05.01.2022 через систему на картку № НОМЕР_1 (а.с.21).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем за договором №3326616100-572219 від 05.01.2022 з 05.01.2022 по 03.05.2022 становить 17544,31 грн, що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 6907,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 10637,31 грн (а.с.33-35).

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений між сторонами в електронній формі, вони обумовили усі істотні умови, як то розмір кредиту та суму відсотків, що підлягають сплаті за користування кредитними коштами, строк дії договору, тощо. При цьому, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Відповідач самостійно обрала кредитну пропозицію, свідомо погодилася з її умовами, підтвердила акцепт умов шляхом вчинення передбачених електронних дій та отримала грошові кошти і користувалася ними. Отже, зобов`язання щодо повернення кредиту виникло у результаті свідомого волевиявлення відповідача.

Суд першої інстанції погодився із заборгованістю за сумою кредиту в розмірі 6907,00 грн та процентами за користування позикою лише в межах погодженого сторонами строку кредитування (29 днів), тобто строку, на який були надані кошти за ставкою 1,10 %, що становить 3190 грн.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст.3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, відповідно до ч.ч.1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII), згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч.4, 5 ст.11 Закону № 675-VIII).

Згідно з ч.6 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.8 ст.11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.8 ст.11 Закону № 675-VIII) .

Положеннями ст.12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 № 851-IV (далі - Закон № 851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст.8 Закону № 851-IV юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1056-1ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовною заявою, позивач посилався на те, що 05.01.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ "Кошельок" було укладено договір №3326616100-572219 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

До позовної заяви позивачем було додано: копію паспорта споживчого кредиту до договору №3326616100-572219 від 05.01.2022, у реквізитах якого не вбачається одноразового електронного підпису, одноразового ідентифікатора; копію договору від 05.01.2022 з графіком розрахунків, у якому не встановлено електронного підпису одноразовим ідентифікатором; копію детального розрахунку заборгованості за договором №3326616100-572219 від 05.01.2022 , з якого вбачається, що було видано кредит 10000,00 грн, нараховано проценти за період з 05.01.2022 по 03.05.2022 у розмірі 10637,31 грн; копію правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ "Кошельок", які також не підписані відповідачем.

Також із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинила певну сукупність дій, спрямовану на отримання позики від ТОВ "Кошельок", а саме, зареєструвалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, надала таку пропозицію, отримала повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ "Кошельок") із одноразовим ідентифікатором, та прийняла пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора.

Посилання в позовній заяві про те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор "3630" - шляхом направлення для підписання кредитного договору №3326616100-572219 від 05.01.2022 на номер телефону відповідача електронного повідомлення, колегія суддів вважає непідтвердженими належними і допустимими доказами, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин про те, що відповідачу видавався одноразовий ідентифікатор для підписання договору позики.

Сам факт надання одноразового ідентифікатора не доводить факту акцепту договору відповідачем, якщо немає підтвердження його використання.

Введення особистої інформації є лише попередньою дією, необхідною для створення технічної можливості формування пропозиції (оферти), але не свідчить про прийняття цієї пропозиції.

Жодних доказів такого прийняття - у вигляді підписання одноразовим ідентифікатором, електронним повідомленням чи іншими передбаченими законом діями - позивач не надав.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем документи (договір про надання позики, паспорт споживчого кредиту та графік розрахунків) містять належні докази їх підписання відповідачкою ОСОБА_1 .

Крім того, в матеріалах справи наявний лист акціонерного товариства "Укрсиббанк" від 13.11.2025 № 31-4-01/07-4211-БТ, яким суду першої інстанції направлено виписку по вказаній банківській платіжній картці відповідача з 04.01.2022 по 06.01.2022 зі змісту якої не встановлено перерахування 05.01.2022 відповідачці ОСОБА_1 кредиту в розмірі 10000,00 грн.

З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення договору №3326616100-572219 від 05.01.2022 та, відповідно, погодження його умов, як і не містять доказів отримання саме ОСОБА_1 кредитних коштів та їх використання останньою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №3326616100-572219 від 05.01.2022 в розмірі 10097,00 грн.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у позові, з наведених підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" - адвоката Гурського Германа Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич