Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №274/7784/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №274/7784/25 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 274/7784/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Максимів Володимира Мироновича

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т. М. у м. Бердичеві,

встановив:

У листопаді 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" (далі - ТОВ "Новий колектор") звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №16.11.2020-100007998 від 16.11.2020 у розмірі 24000,00 грн та суму понесених позивачем судових витрат, що складається з судового збору у розмірі 2 422,40 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Споживчий Центр" (далі - TOB "Споживчий Центр"), правонаступником якого є TOB "Новий Колектор" та ОСОБА_1 16.11.2020 укладено кредитний договір (оферту) №16.11.2020-100007998 від 16.11.2020 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 8000,00 грн, що підтверджується чеком про електронний переказ коштів від 16.11.2020, з первинним строком користування 10 календарних днів з дати отримання за процентною ставкою "Економ"/"Стандарт". Ставка "Економ" - фіксована процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного та пролонгованого строків; ставка "Стандарт" - фіксована процентна ставка у розмірі 2,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується після/в період закінчення первинного та пролонгованого строків. Первинний період користування кредитом - 10 календарних днів з дати надання.

09.10.2024 між ТОВ "Споживчий Центр" та ТОВ "Новий Колектор" укладено договір факторингу СЦ-091024-14. На виконання умов договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №16.11.2020-100007998 від 16.11.2020 на залишок основної суми кредиту, відсотків нарахованих за користування кредитом та інших передбачених договором платежів боржником за яким є відповідач. Позивачем на фінансовий номер телефону відповідача, було направлено СМС-повідомлення про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором.

Станом на дату подання цієї позовної заяви позивач є єдиним належним кредитором за кредитним договором №16.11.2020-100007998 від 16.11.2020 укладеним між TOB "Споживчий Центр" та ОСОБА_1 . Кредитором виконано свої зобов`язання за договором у повному обсязі.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 29.10.2025 утворилась заборгованість у розмірі 24000,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 8000,00 грн та за відсотками - 16000 грн, чим порушуються права та інтереси позивача. Згідно виписки (довідка субконто) відповідачем не здійснено жодної оплати.

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 08 січня 2026 року позов ТОВ "Новий колектор" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Новий колектор" заборгованість за кредитним договором №16.11.2020-100007998 від 16.11.2020 у розмірі 24000,00 грн, з яких: основний борг - 8000,00 грн, проценти - 16000,00 грн; судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Максимів В.М. подав апеляційну скаргу.

Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просив рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та не надав оцінки доказам укладення та виконання договору № 16.11.2020-100007998 від 16.11.2020, а також правомірності та правильності нарахування заборгованості за ним. Відповідач категорично заперечує факт укладення договору, оскільки позивачем не надано жодного із таких доказів, зокрема, довідки від мобільного оператора про направлення SMS з ідентифікатором саме на номер телефону відповідача; підтвердження того, що саме відповідач отримав і використав цей ідентифікатор; доказів реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора; будь-якого документа, сформованого з використанням зазначеного ідентифікатора.

Долучені до матеріалів справи копії пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки на отримання кредиту та підтвердження укладення договору з відміткою про підписання паролем W9948 не можуть вважатися належними доказами, оскільки первісний кредитор не є мобільним оператором і не може достовірно підтвердити ні факт направлення саме такого ідентифікатора, ні факт його отримання відповідачем. Крім того, надані фотографії документів відповідача (паспорта, ідентифікаційного коду) не містять даних про час і місце їх створення, а тому також не можуть слугувати доказами укладення договору. Висновок суду першої інстанції про перерахування відповідачу 8000,00 грн на платіжну карту НОМЕР_1 згідно квитанції № 304614682, виданої FONDY, є передчасним і необґрунтованим. Оскільки, надана квитанція не відповідає вимогам до первинних документів, встановленим ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки не містить даних отримувача коштів; банківського рахунку отримувача; підтвердження належності картки НОМЕР_1 саме відповідачу; інших обов`язкових реквізитів первинного документа. Крім того, квитанція платіжного сервісу FONDY не є банківською випискою з особового рахунку клієнта відповідно до п.61 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою НБУ № 254.

Карта субконто, складена ТОВ "Споживчий центр", та довідка про розмір заборгованості, складена ТОВ "Новий колектор", також є лише похідними документами, а не первинними, і не можуть замінити банківську виписку як належний доказ.

Таким чином, позивачем не доведено ні факту укладення договору, ні факту реального перерахування коштів відповідачу, що є самостійною підставою для відмови у позові. Умовами договору чітко визначено строк кредитування - 10 днів, тобто до 25.11.2020. Після закінчення цього строку первісний кредитор не мав права нараховувати договірні проценти за ставками, визначеними договором. Матеріали справи не містять жодного доказу сплати відповідачем процентів за попередній строк користування кредитом, що свідчить про відсутність пролонгації. Отже, нарахування процентів за ставкою 2% або 2,5% на день поза межами початкового строку є безпідставним.

Крім того, зазначає, що відповідно до п.6 Перехідних і прикінцевих положень Закону України "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року і до закінчення зобов`язань за договорами, укладеними до 24.01.2024, споживач звільняється від відповідальності за таке прострочення. Нараховані за цей період проценти підлягають списанню кредитодавцем. Оскільки кредитний договір укладено у листопаді 2020 року, а проценти нараховувалися первісним кредитором у період дії вказаної норми, вони є безпідставно нарахованими і не підлягають стягненню. Навіть у разі визнання договору укладеним, до стягнення могла б підлягати лише сума процентів за 10 днів користування кредитом у розмірі 1600,00 грн. Стягнення 16000,00 грн процентів є незаконним.

Відповідач ОСОБА_1 з вересня 2019 року по 10.12.2025 проходив військову службу, що підтверджується: військовим квитком, довідкою форми 12 від 23.09.2025 № 3846, довідкою про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України від 03.12.2025 № 5109, довідкою про обставини травми від 25.02.2025 № 938 та посвідченням інваліда війни серії НОМЕР_2 від 05.02.2026.

Відповідно до ч.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що діяла з 2014 по 23.04.2021) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду проценти за користування кредитом не нараховуються.

Особливий період настав 18.03.2014 відповідно до Указу Президента України № 303/2014 і триває до теперішнього часу. Отже, на момент укладення договору (листопад 2020 року) та протягом усього строку нарахування процентів відповідач мав статус військовослужбовця, а тому кредитор не мав права нараховувати йому проценти за кредитом взагалі.

Таким чином, стягнення з відповідача 16000,00 грн процентів за кредитним договором є прямим порушенням норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців".

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року у відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

16 березня 2026 року представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На обґрунтування доводів відзиву зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства і усталеній практиці Верховного Суду. Кредитний договір укладено в електронній формі у повній відповідності до вимог чинного законодавства України про електронну комерцію, шляхом ознайомлення відповідача з офертою, подання заявки та надсилання підтвердження (акцепту) з використанням одноразового ідентифікатора W9948, надісланого SMS на номер 0986620378. Відповідач не заперечує факту належності йому цього номера телефону та не надав жодних доказів його втрати на момент укладення договору. Відповідно до ст.12 Закону "Про електронну комерцію" використання одноразового ідентифікатора є належним способом підписання електронного договору. Відповідач не спростував ці обставини належними доказами. Квитанція FONDY № 304614682 є належним доказом перерахування коштів, оскільки містить дату платежу, номер договору, дані платника та маску картки отримувача. Платіжну картку відповідач зазначав самостійно в системі кредитора. Використання платіжного сервісу FONDY не свідчить про невиконання зобов`язання кредитором. Загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними з огляду на строк кредитування та розмір кредиту.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.11.2020 ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферту) в електронній формі № 16.11.2020-100007998, шляхом підписання електронним підписом заявки, паспорту споживчого кредиту, пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (а.с.19-28).

Відповідно до заявки кредитного договору та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 16.11.2020-100007998 позичальнику надано кредит у розмірі 8000,00 грн, строком на 10 календарних днів. Ставка "Економ" - фіксована процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного та пролонгованого строків; ставка "Стандарт" - фіксована процентна ставка у розмірі 2,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується після/в період закінчення первинного та пролонгованого строків. Дата повернення кредиту 25.11.2020.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 890,24%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 24000,00 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 1600,00 грн.

16.11.2020 на картку отримувача НОМЕР_1 перераховано 8000,00 грн за договором № 16.11.2020-100007998, що стверджується квитанцією FONDY (а.с.34).

Між ТОВ "Споживчий Центр" та ТОВ "Новий Колектор" укладений договір факторингу від 09.10.2024 № СЦ-091024-14. Відповідно до п.5.1.1. зазначеного договору факторингу, фактор має право набувати право вимоги до боржника на всі суми, відступленій йому клієнтом згідно з цим договором (а.с.12-18)

На виконання умов договору укладено Перелік №1, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 16.11.2020-100007998 від 16.11.2020 на залишок основної суми кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким є ОСОБА_1 (а.с.29-33) .

Після підписання реєстру прав вимог до фактора перейшли всі права та обов`язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення договору факторингу.

Договір факторингу на вимогу сторін чи зацікавлених осіб не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст.204 ЦК України, не спростована.

Отже, відбулася зміна кредитора, а саме, ТОВ "Новий колектор" набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .

Задовольняючи повністю позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідач неналежно виконує свої обов`язки з повернення отриманого ним кредиту ні перед первісним кредитодавцем, ні перед новим, таке невиконання (неналежне виконання) є порушенням його зобов`язань у розумінні норм ЦК України.

Однак повністю з такими висновками суду погодитись неможливо виходячи з наступного.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 16.11.2020-100007998 від 16.11.2020, з якими він попередньо ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.

Крім того, відповідач розумів, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).

Прийнявши умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, у порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту в розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована.

Відповідно до пунктів 11.4., 11.6. пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий у користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні умов даного договору, вчиненні будь-яких операцій за ним. Позичальник зобов`язаний забезпечити/гарантувати неможливість для третіх осіб здійснити доступ та/або використати номер телефону, зазначений при реєстрації позичальника у інформаційній системі. Позичальник несе ризик та негативні наслідки втрати, незаконного володіння, технічного перехоплення інформації, тощо, вибуття з володіння мобільного телефону позичальника (зокрема, відповідної SIM-карти). Ризик і всю відповідальність за несанкціоноване використання номеру телефону несе виключно позичальник. Будь-яку особу, яка використала такі засоби, кредитор безумовно вважає позичальником, і не несе відповідальності, якщо це не відповідає дійсності (а.с.27).

Матеріали справи свідчать про те, що заявки, які є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), були підписані відповідачем двома способами, а саме: одноразовим ідентифікатором (W9948), надісланим смс-повідомленням на належний відповідачу фінансовий номер телефону НОМЕР_3 , та за допомогою аналогу власноручного підпису позичальника (факсимільного відтворення підпису).

Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_3 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин, зокрема не доведено, що вказана платіжна картка йому не належить або що кредитні кошти не були ним отримані.

Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).

Відповідно до довідки про розмір заборгованості за кредитним договором № 16.11.2020-100007998 від 16.11.2020, яка утворилась в період з 16.11.2020 по 29.10.2025, заборгованість по кредитному договору становить 24000,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 8000,00 грн та за відсотками - 16000 грн (а.с.35).

За пунктом 4.1. вказаного кредитного договору позичальник зобов`язується використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: а) повернення кредиту - до дати, вказаній у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) проценти за користування кредитом - до дати, вказаної у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти, або до останнього дня пролонгованого строку; в) неустойка, яка може бути нарахована кредитором за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитором вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Пунктом 8.1. передбачено, що цей договір набирає чинності з дати отримання кредитором у інформаційній системі кредитора від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитора на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитора.

Графік платежів: сума кредиту у розмірі: 8000,00 грн та проценти у розмірі: 1600,00 грн сплачуються до 25.11.2020.

Пролонгація строку користування кредитом здійснюється позичальником шляхом сплати ним процентів за весь попередній строк користування Кредитом, що надає право позичальнику повернути кредит в останній день пролонгованого строку зі сплатою процентів за цей пролонгований строк. Пролонгований строк дорівнює первинному строку та обраховується з дня сплати процентів, вказаних в цьому абзаці. Кількість пролонгацій не обмежена, однак, право на пролонгацію втрачається, якщо в результаті пролонгації загальна сума процентів за договором досягне 16000,00 грн.

Матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 16.11.2020 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 16.11.2020-100007998 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. Відповідач у передбачений договором 10-денний строк, тобто до 25.11.2020 заборгованість не повернув.

В позовній заяві представник акцентував увагу суду, що згідно виписки (довідка субконто) відповідачем не здійснено жодної оплати.

Доказів пролонгації строку користування кредитом матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в розмірі 8000,00 грн та не може погодитися з розміром нарахованих процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором № 16.11.2020-100007998 від 16.11.2020 у розмірі 16000 грн, виходячи з наступного.

З 16.11.2020 по 25.11.2020, в межах строку дії договору, розмір заборгованості по процентах становить 1600 грн (8000 грн х 2% х 10).

Разом з тим, представник відповідача не визнає та заперечує проти стягнення з відповідача процентів за означеним кредитним договором, з огляду на те, що він є військовослужбовцем та має пільги відповідно до положення п.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, в ст. ст.1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно п.15 ст.14 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій;

З моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014 в Україні настав особливий період.

Стаття 3 Закону № 2011-XII унормовано, що дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей

Відповідно правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у п.74 його постанови від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19: "У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники".

Разом з апеляційною скаргою відповідач подав до суду апеляційної інстанції копії військового квитка, довідки форми 12 від 23.09.2025 № 3846, довідки про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України від 03.12.2025 № 5109, довідки про обставини травми від 25.02.2025 № 938 та посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_2 від 05.02.2026 (а.с.95-98).

З копії військового квитка встановлено, що з 29.08.2019 по 10.12.2025 відповідач проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом.

Відтак, ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця Збройних Сил України на момент укладення кредитного договору № 16.11.2020-100007998 від 16.11.2020.

Цей Договір був укладений у період дії Закону № 2011-XII.

Отже, нарахування відповідачу процентів за договором № 16.11.2020-100007998 від 16.11.2020, є таким, що суперечитиме приписам частини 15 статті 14 Закону № 2011-XII.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині незаконного нарахування процентів за користування кредитом, з урахуванням положень частини 15 статті 14 Закону № 2011-XII є обґрунтованими.

У відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки, висновки суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом зроблені з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

За звернення до суду із позовом ТОВ "Новий колектор" сплатило 2422,40 грн судового збору.

Позов ТОВ "Новий колектор" задоволено на 33,33% (8000,00 грн : 24000,00 грн х 100%), відтак, із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Новий колектор" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 807,40 грн (2422,40 грн х 33,33%) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1999,80 грн (6000,00 грн х 33,33%).

Відтак рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

За звернення до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив 3633,00 грн судового збору.

Апеляційну скаргу представника Владики Д.А. задоволено частково на 66,67%, тому із ТОВ "Новий колектор" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 2422,12 грн (3633,00 грн х 66,67%).

Крім того, адвокат Максимів В.М. в апеляційній скарзі просив стягнути з позивача в користь відповідача понесені ним судові витрати в розмірі 8000,00 грн.

Згідно ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

На підтвердження понесених судових витрат у розмірі 8000,00 грн адвокатом не надано жодних доказів, а тому суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимів Володимира Мироновича задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 січня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" заборгованості за процентами в розмірі 16000,00 грн (шістнадцять тисяч гривень 00 копійок) за користування кредитом скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 січня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" судового збору та витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши розмір судового збору до 807,40 грн (вісімсот сім гривень 40 копійок), витрати на професійну правничу допомогу до 1999,80 грн (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 80 копійок).

У решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" на користь ОСОБА_1 2422,12 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 12 копійок) судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич