Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №209/6418/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4285/26 Справа № 209/6418/25 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_1 відкрила рахунки на ім`я неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , а саме: картки НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ); НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ); НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) та у період з 20.03.2020 року по 31.12.2024 рік на вищевказані рахунки з рахунку IBAN НОМЕР_6 позивач переказала 99670,00 грн., про що свідчать наступні документи: квитанція № 6326434198 від 15.11.2020 р. на суму 2500,00 грн.; Квитанція № 6400614595 від 16.12.2020 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 12.01.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 09.02.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 11.03.2021 р. на суму 2200,00 грн.; Банківська операція від 14.04.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 14.05.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 17.06.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 16.07.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 15.08.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 17.09.2021 р. на суму 1000,00 грн.; Банківська операція від 21.10.2021 р. на суму 2490,00 грн.; Банківська операція від 13.11.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 17.12.2021 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 15.01.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 11.02.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Квитанція № 7873298531 від 17.04.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Квитанція № 7940404787 від 13.05.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Квитанція № 8022550895 від 13.06.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Квитанція № 8372130541 від 07.10.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Квитанція № 8500058264 від 17.11.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Квитанція № 8564391524 від 11.12.2022 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 16.02.2023 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 13.03.2023 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 14.04.2023 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 10.08.2023 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 15.06.2023 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 11.07.2023 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 11.09.2023 р. на суму 2500,00 грн., Банківська операція від 11.12.2023 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 16.02.2024 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 10.03.2024 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 08.05.2024 р. на суму 2500,00 грн.; Банківська операція від 11.06.2024 р. на суму 3000,00 грн.; Банківська операція від 13.07.2024 р. на суму 3000,00 грн.; Банківська операція від 12.08.2024 р. на суму 4000,00 грн.; Банківська операція від 06.09.2024 р. на суму 3000,00 грн.; Банківська операція від 07.10.2024 р. на суму 3000,00 грн.; Банківська операція від 05.11.2024 р. на суму 1000,00 грн.; Квитанція № 647172852834 від 20.11.2024 р. на суму 500,00 грн.; Квитанція № 621765952384 від 06.12.2024 р. на суму 200,00 грн., оригінали квитанцій, платіжних інструкцій, виписок знаходяться в АТ КБ «Приват Банк». Перераховуючи вищевказані кошти на рахунки відповідача, позивач вважала, що сплачує аліменти за свого чоловіка ОСОБА_4 за виконавчим листом виданим 23.05.2017 року Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська по справі № 209/608/17. На початку 2025 року відповідач ОСОБА_1 подала заяву до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Кам`янське Південного МУМЮ (м.Одеса) в рамках виконавчого провадження № 74989589, в якій зазначила, що ОСОБА_4 не сплачує аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_7 , в результаті чого державним виконавцем станом на 01.02.2025 рік був нарахований борг по аліментам у розмірі 185960,09 грн. Ухвалою від 08.05.2025 року по справі № 209/608/17 Дніпровський районний суд зобов`язав державного виконавця Дніпровського ВДВС здійснити перерахунок заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_4 у період з 20.03.2020 по 31.12.2024 рік добровільно сплачених ним грошових коштів в сумі 54491,00 грн.

25.06.2025 року позивач направила відповідачам письмову вимогу про повернення коштів у розмірі 91370,00 грн., та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення лист був вручений 03.07.2025 року. У вищевказаній вимозі від 25.06.2025 року позивач вказала суму 91370,00 грн., але згодом виявила додаткові квитанції про переказ коштів відповідачам, остаточна суму, що підлягає стягненню складає 99670,00 грн.

Враховуючи вищевикладене позивачка просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на її користь суму 99670,00 грн., набутих без достатньої правової підстави у період з 20.03.2020 року по 31.12.2024 рік.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти набуті без достатньої правової підстави у розмірі 98390,00 гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що висновки викладені в судовому рішенні не відповідають дійсним обставинам справи.

З урахуванням вкладеного, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що у 2020 році на виконанні у Дніпровському ВДВС перебувало виконавче провадження № 54035333 з примусового виконання виконавчого листа № 209/608/17, який виданий 23.05.2017 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська.

01.04.2020 державним виконавцем було закінчено виконавче провадження відповідно до п.й ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з тим, що до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документі без подальшого виконання. Претензій по сплаті аліментів не має, заборгованість на 19.03.2020 відсутня. Матеріали виконавчого провадження знищено за закінчення терміну зберігання.

Також судом встановлено, що на виконанні у державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Кам`янське КРДО Парфентьєвої А. перебуває виконавче провадження №74989589, яке відкрите постановою про відкриття виконавчого провадження від 14.05.2024, з примусового виконання виконавчого листа № 209/608/17, який виданий 23.05.2017 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.03.2017 року і до повноліття дитини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відкрила рахунки на ім`я неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_7 , а саме: картки НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ); НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ); НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) та у період з 20.03.2020 року по 31.12.2024 рік на вищевказані рахунки з рахунку IBAN НОМЕР_6 позивач переказала 99 670,00 грн., про що свідчать квитанції, платіжні інструкції та виписки з банку. Перераховуючи вищевказані кошти на рахунки відповідача, позивач вважала, що сплачує аліменти за свого чоловіка ОСОБА_4 за виконавчим листом виданим 23.05.2017 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська по справі № 209/608/17. На початку 2025 року відповідач ОСОБА_1 подала заяву до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м.Кам`янське Південного МУМЮ (м.Одеса) в рамках виконавчого провадження № 74989589, в якій зазначила, що ОСОБА_4 не сплачує аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_7 , в результаті чого державним виконавцем станом на 01.02.2025 рік був нарахований борг по аліментам у розмірі 185 960,09 грн. Ухвалою від 08.05.2025 року по справі № 209/608/17 Дніпровський районний суд зобов`язав державного виконавця Дніпровського ВДВС здійснити перерахунок заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_4 у період з 20.03.2020 по 31.12.2024 рік добровільно сплачених ним грошових коштів в сумі 54 491,00 грн.

25.06.2025 року позивач направила відповідачам письмову вимогу про повернення коштів у розмірі 91 370,00 грн., та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення лист був вручений 03.07.2025 року. У вищевказаній вимозі від 25.06.2025 року позивач вказала суму 91 370,00 грн., але згодом виявила додаткові квитанції про переказ коштів відповідачам, остаточна суму 99 670,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наявні законні та обгрунтовані підстави для їх задоволення.

Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в якій вказано, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 у період з 20.03.2020 року по 31.12.2024 року здійснювала перерахунок коштів на рахунки відповідача та вважала, що сплачує аліменти за свого чоловіка ОСОБА_4 . Даний факт не заперечується ані позивачем, ані відповідачем. При цьому банківська виписка по рахунку відповідачки не містять призначень цих платежів.Будь-яких доказів доводів позивача про те, що вказані кошти перераховувались ОСОБА_2 на утримання спільної неповнолітньої дитини відповідачки та чоловіка позивачки, матеріали справи не містять.

Той факт, що за період 20.03.2020 року по 31.12.2024 року позивачка здійснювала перекази на загальну суму 98390,00 грн. в рахунок сплати аліментів за свого чоловіка ОСОБА_4 не доводять існування між сторонами домовленості про сплату аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 шляхом переказу позивачкою грошових коштів на банківський рахунок відповідачки.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що кошти у розмірі 98390,00грн.були отримані відповідачкою від позивачки безпідставно.

Разом із тим суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було помилково встановлено, що поведінка позивача не є суперечливою, а тому існують підстави для стягнення цих коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі статті 1212 ЦК України.

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 сплачувала ОСОБА_1 кошти, знаючи, що між нею та відповідачкою відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивачка добровільно сплачувала кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивачка перераховувала відповідачці кошти тривалий час, а саме чотири роки, регулярно. Так як позивач не була зобов`язана перераховувати кошти внаслідок відсутності зобов`язальних відносин із відповідачкою, проте вона здійснювала ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів.

Отже, апеляційний суд наголошує, що, оскаржуване судове рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то на її користь необхідно стягнути з позивачки у розмірі 1816,80 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 368, 371, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 грудня 2025 року — скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1816,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Повний текст постанови складено 06 травня 2026 року.

Судді