Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №186/1811/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4648/26 Справа № 186/1811/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула С. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" на заочне рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 17 вересня 2022 року між ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" та ОСОБА_1 в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», укладено договір №425508-КС-003 про надання кредиту. Відповідно до вказаного договору, відповідач отримав кредит у розмірі 12 000 гривень, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , строком на 16 тижнів до 07 січня 2023 року, на умовах сплати процентів за користування кредитом, які є фіксованими у розмірі 2,00000000% в день.

Відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату кредиту на суму 3 150 гривень.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого, станом на 08 серпня 2025 року утворилася заборгованість в розмірі 34 038,55 гривень, з яких: 12 000 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 21 301,30 гривень - заборгованість за простроченими відсотками; 737,25 гривень - заборгованість за комісією.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 34 038,55 гривень та судовий збір в сумі 2 422,40 гривень.

Заочним рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором №425508-КС-003 від 17 вересня 2022 року, визначену станом на 08 серпня 2025 року в розмірі 20 250 гривень, яка складається із: заборгованості за кредитом – 12 000 гривень, заборгованості за відсотками – 8 250 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір в сумі 1 453 гривень 44 копійок.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду в частині стягнення заборгованості з 20250 грн. на 34038,55 грн., в решті рішення залишити без змін, та здійснити новий розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2022 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 в електронній формі, у порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», укладено договір про надання кредиту №425508-КС-003.

Згідно договору позичальник отримав кредит у розмірі 12 000 гривень, строком на 16 тижнів до 07 січня 2023 року, на умовах сплати стандартних процентів за користування кредитом у розмірі 2,00000000% в день (фіксована ставка), знижена процентна ставка за кредитом в день – 1,15958126. Орієнтовна загальна вартість кредиту – 25 200 грн., орієнтовна реальна річна процентна ставка – 12126,10%. Комісія за надання кредиту – 1 800 грн.

Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором UA-1662, надісланим відповідачу на вказаний ним номер телефону.

Переказ кредитних коштів було здійснено на картковий рахунок відповідача, який зазначений у договорі - № НОМЕР_1 .

Довідкою АТ "Універсал Банк" від 08 грудня 2025 року №БТ/Е-20547 підтверджується факт зарахування на банківську картку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 грошових коштів в сумі 12 000 гривень 17 вересня 2022 року.

Відповідач в електронній формі підписав паспорт споживчого кредиту.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №425508-КС-003 від 17 вересня 2022 року, який наданий позивачем, станом на 08 серпня 2025 року загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 34 038,55 гривень, з яких: 12 000 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 21 301,30 гривень - заборгованість за простроченими відсотками; 737,25 гривень - заборгованість за комісією.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Умовами кредитного договору визначено строк кредитування 16 тижнів. Таким чином, за висновком суду, з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №425508-КС-003 від 17 вересня 2022 року, визначену станом на 08 серпня 2025 року в розмірі 20 250 гривень, яка складається із: заборгованості за кредитом – 12 000 гривень, заборгованості за відсотками – 8 250 гривень.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не в повному обсязі дослідив умови укладеного сторонами договору.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. ст. 1046, 1054 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі №300/438/18.

При цьому питання щодо повернення кредиту, нарахування і сплати процентів за користування кредитом визначаються умовами кредитного договору.

Відповідно до укладеного 17 вересня 2022 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 договору №425508-КС-003 про надання кредиту ТОВ «Бізнес позика» надало відповідачу кредит в загальному розмірі 12 000,00 грн. шляхом перерахування вказаної суми коштів на рахунок останньої, зі сплатою процентів за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою.

Відповідно до п. 2.11. договору визначено датою повернення кредиту у повному обсязі 07.01.2023 року.

Пунктом 2.4 договору визначено два види процентної ставки – стандартна та знижена. Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000%, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15958126%, фіксована; фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору.

Згідно з п. 3.2.3. договору сторонами було передбачено повернення кредиту, сплату процентів та комісії за відповідним графіком платежів, який передбачає зобов`язання позичальника щодо внесення в рахунок повернення кредиту, сплати процентів та комісії періодичних платежів.

Разом з тим, п. 3.2.2. договору визначено, що сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. договору. Нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, та до закінчення терміну дії договору.

Також, в п. 3.2.3 договору сторони погодили, що графік погашення заборгованості розрахований виходячи з того, що позичальник буде його дотримуватись і сплачувати платежі вчасно та у визначеному розмірі.

Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_1 не виконував графік погашення заборгованості, що відповідно призвело до збільшення суми нарахованих процентів відносно орієнтовної суми, що зазначена у графіку погашення заборгованості.

Як було зазначено, відповідно до умов договору перший плановий платіж згідно графіку погашення заборгованості, визначеного відповідно до п. 3.2.3., мав бути здійснений 15.10.2022 року .

Тобто, виходячи з положень п. 2.4., 3.2.2., 3.2.3 договору, починаючи з восьмого дня прострочення, нарахування процентів мало здійснюватися ТОВ «Бізнес Позика» за стандартною процентною ставкою - 2,00000000% в день.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нарахування ТОВ «Бізнес Позика» процентів за користування кредитом поза межами строку дії договору, оскільки такі висновки не відповідають матеріалам справи.

Відповідно до наданого ТОВ «Бізнес Позика» розрахунку, проценти за користування кредитом нараховувалися ним по 07.01.2023 року, тобто, в межах строку кредитування, визначеного договором. Після вказаної дати розмір нарахованих процентів не збільшувався.

Як вбачається з наданих суду розрахунків, нараховані ТОВ «Бізнес Позика» проценти у загальній сумі 21301,30 грн включають в себе проценти нараховані за зниженою процентною ставкою 1,15958126% та проценти нараховані за стандартною процентною ставкою 2,00000000%, що відповідає умовам укладеного сторонами договору.

Відтак, ТОВ «Бізнес Позика» мало право на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 21 301,3грн.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині правомірності нарахування позивачем заборгованості за комісією, колегія зазначає наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.

Пунктом 2.5 кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 1800грн, тобто фактично передбачено плату позичальника за послугу, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, з аналізу змісту зазначених пунктів договору вбачається, що сплату відповідної комісії кредитодавець покладає на позичальника, попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь фінансової установи.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 1800 грнє нікчемними.

У кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена одноразова комісія за надання кредиту.

Відповідного обґрунтування (з наданням доказів) наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору в позовній заяві не наведено.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 2.5 кредитного договору та Графіку платежів щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, а також у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

На підставі викладеного колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за комісією в сумі 737,25 грн.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви та апеляційної скарги (2422,40 грн + 3633,60 грн = 6056,00 грн), пропорційно задоволеним позовним вимогам (6056,00 грн х97,84%) в сумі 5925,20 грн .

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині відмови у стягненні з відповідачки процентів за користування кредитом та комісії. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд , –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» – задовольнити частково.

Заочне рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 рокув частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами та в частині розподілу судових витрат – скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами – задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» за кредитним договором №425508-КС-003 від 17 вересня 2022 року заборгованість за процентами в сумі 21301,30 грн.

Заочне рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 рокув іншій оскаржуваній частині – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати у розмірі 5925,20 грн .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06травня 2026 року.

Судді