Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №202/9797/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3774/26 Справа № 202/9797/25 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України, про визнання дій (бездіяльності) незаконними та відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Марченко Н.Ю.),

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2025року ОСОБА_1 через свого представника звернувся Індустріального районного суду м. Дніпра з позовом до Індустріального ВДВС у місті Дніпрі Південного МУ Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив визнати незаконними діі? (бездіяльність) державного виконавця Індустріального відділу ДВС щодо не зняття арештів, не актуалізаціі? статусу виконавчого провадження № 68365990 та ризику повторного стягнення; стягнути з Державного бюджету Украі?ни через Державну казначеи?ську службу Украі?ни на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн..

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 – адвокат Ухов Р.В. та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно є незаконним необґрунтованим та таким що не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Зокрема зазначав, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 68365990, в рамках якого було винесено постанову про арешт коштів позивача, як боржника. Однак після сплати позивачем боргу арешт з рахунків не було знято в повному обсязі, чим завдано позивачу моральної шкоди. Зокрема незаконне блокування рахунків призвело до стресу та погіршення здоров`я позивача, як інваліда війни 3 групи, для якого блокування рахунків (навіть часткове) обмежує доступ до ліків, харчування.

Враховуючи наведене представник позивача просив скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Також із вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 30 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким встановити факт протиправної бездіяльності Індустріального ВДВС та стягнути з відповідача моральну шкоду повністю або як мінімум частково.

В обґрунтування посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зокрема зазначав, що суд не взяв до уваги, що після перерахування ним коштів на виконання судового рішення, ДВС повинен був зняти арешт з його рахунків та виключити його із реєстру боржників, однак не зробив цього. Вказані тривалі дії ДВС призвели до публічного приниження позивача, занурили його у стан правової невизначеності, психологічного тиску, а також негативно вплинули на його репутацію.

Індустріальним ВДВС у місті Дніпрі Південного МУ Міністерства юстиції (м. Одеса) подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вони просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Зокрема зазначали, що арешт на кошти боржника накладено саме в межах суми стягнення 4514,62 грн. і жодних обмежень на кошти, поза вказаною сумою державним виконавцем не було винесено. Крім того зазначає, що боржником не було надано відомостей про «спеціальний режим користування» таких рахунків позивача. Також зазначав, що виконавче провадження №68365990, після надходження від боржника грошових коштів було закінчено через рік у відповідності до п. 14 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Звертає увагу, що саме АТ «Універсал Банк» було затримано зняття арешту з коштів боржника, а не з вини державної виконавчої служби. Також зазначав, що за майновим виконавчим провадженням інформація про боржника видаляється з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, як і вноситься в реєстр автоматно з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Виключення інформації про боржника з Єдиного реєстру боржників в рамках виконавчого провадження (крім аліментів) технічно не можливо.

Третя особа не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити.

Інші сторони у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином через систему «Електронний суд»

Від представник позивача – адвокат Ухов Р.В. та Індустріального ВДВС у м. Дніпрі надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 червня 2017 року у справі № 202/4391/16-ц були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькен» Республіка Польща про стягнення заробітної плати, інфляційних втрат та моральної шкоди.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року зазначене рішення скасовано та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алкен» судові витрати у розмірі 3831,47 грн.

На підставі зазначеної постанови апеляційного суду 28 грудня 2021 року Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська був виданий виконавчий лист, який пред`явлений стягувачем для примусового виконання до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

26 січня 2022 року старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)Єлісєєвою Р.С. було відкрито виконавче провадження № 68365990 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алкен» судових витрат у розмірі 3831,47 грн.

Згідно з цією постановою державного виконавця стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 383,15 грн.

Також 26 січня 2022 року старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)Єлісєєвою Р.С. була винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 68365990, якою визначено для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в загальній сумі 300 грн.

Крім того, того ж дня, 26 січня 2022 рок, старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)Єлісєєвою Р.С. була винесена постанова про арешт коштів боржника, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 4514,62 грн.

Постанову про арешт коштів боржника направлено до банківських установ.

У серпні 2024 року виконавцем направлено до банківської установи платіжні інструкції про списання коштів з рахунків боржника.

02.09.2024 року на депозитний рахунок відділу надійшли грошові кошти в розмірі 4 514,62 грн.

03.09.2024 року державним виконавцем Михайленко Ю.В. виконавче провадження № 68365990 було закрито на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа.

08.11.2024 року начальником відділу Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Півнем С.В. була винесена постанова про скасування процесуального документа, якою скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2024 року.

Підставою скасування постанови про закінчення виконавчого провадження стало те, що фактично грошові кошти не були перераховані стягувачу.

При цьому згідно з листом АТ «Універсал банк» (Монобанк) від 20.06.2025 року 01.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з приводу перенесення арешту з його картки на депозит за № 90.30.0003317227 від 20.05.2024 року. 03.06.2024 було виконано його прохання, арешт перенесений з картки на депозит за № 90.30.0003317227 від 20.05.2024 року. У зв`язку з тим, що арешт було встановлено на депозит в ручному режимі, на підставі його звернення, коли до банку надійшла постанова про зняття арешту з рахунків, 03.09.2024 арешти було знято автоматично, але не з депозиту, на який арешт було перенесено за його заявою. Надалі 21.05.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до банку та того ж дня було знято обмеження з депозиту № 90.30.0003317227 від 20.05.2024 року. Станом на 20.06.2025 року арешт за рахунком відсутній.

Також судом установлено, що 30 жовтня 2025 року державним виконавцем Михайленко Ю.В. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 68365990 на підставі пункту 14 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». В цій же постанові зазначено про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення.

Так, уЄдиному державному реєстрі судових рішеньміститься постанова Дніпровського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 160/3915/22 (номер рішення в ЄДРСР 113461457), на яку посилався відповідач у своєму відзиві та запереченнях, за змістом якої в лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Індустріального відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (Індустріального відділу Державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, обґрунтувавши свої позовні вимоги тим, що 26.01.2022 року через мобільний застосунок «Монобанк» дізнався про обмеження рахунків, у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження № 68365990 щодо примусового стягнення з нього судових витрат у розмірі 3831,47 грн. за виконавчим листом № 202/4391/16-ц. Позивач вважав дії відповідача щодо арешту його рахунків незаконними, оскільки рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий лист № 202/4391/16-ц, на його думку, є помилковим та таким, що не може бути виконаним, а дії виконавця - незаконними. 27.01.2022, 28.01.2022, 11.02.2022 він звертався до відповідача з клопотаннями щодо зняття арешту з грошових коштів. Листами відповідача від 09.02.2022 року за № 6663 та від 15.02.2022 року № 7593 було проінформовано позивача про відмову у задоволенні заявлених позивачем клопотань, що стало підставою для звернення до суду з позовом. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати діяльність начальника Індустріального ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Півня С.В. протиправною; зобов`язати Індустріальний ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до з`ясування обставин та остаточного вирішення як має стягуватись судовий збір з особи, яка звільнена від сплати судового збору, зупинити виконання виконавчого провадження № 68365990 та зняти арешт з його рахунків; зобов`язати Індустріальний ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернутися до суду за роз`ясненнями як має стягуватися судовий збір з особи, яка звільнена від сплати судового збору; з метою компенсації нанесеної моральної шкоди вибачитися.

Згаданою постановою апеляційного суду скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні вищеназваного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 68365990 та накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми стягнення є правомірними, а позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання таких дій державного виконавця протиправними є необґрунтованими та безпідставними.

Також апеляційний суд вважав, що підстави для зобов`язання відповідача зняти арешт у виконавчому провадженні № 68365990 з примусового виконання виконавчого листа № 202/4391/16-ц, виданого на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, відсутні, а тому позов у частині зняття арешту з рахунків ОСОБА_1 також задоволенню не підлягає.

Крім того, апеляційний суд вважав недоведеним факт заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, тому підстав для відшкодування моральної шкоди шляхом вибачення не встановлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі що переглядається, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено що в рамках виконання виконавчого листа № 202/4391/16-ц від 28.12.2021 у виконавчому провадженні № 68365990 дії державного виконавця були незаконними та завдали позивачу моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких закон виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справі, що переглядається, позивач посилався на те, що незаконними діями державного виконавця, а саме тривалим арештом його рахунків, затягуванням стягнення грошових коштів попри наявність коштів на рахунку, не зняттям арештів після фактичного стягнення з нього боргу, скасуванням постанови про закінчення виконавчого провадження без обґрунтування та неактуалізації його статусу у Єдиному реєстрі боржників, внаслідок чого він значився боржником, йому було завдано моральну шкоду.

Згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що на державного виконавця поширюються приписи частини другої статті 19 Конституції України, які передбачають обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб (чи прирівняних до них осіб) діяти відповідно до належних їм повноважень, які зазвичай визначаються законом.

Повноваження виконавця на вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону № 1404-VIII через визначення переліку прав і обов`язків виконавця.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, передумовою для відшкодування моральної шкоди є встановлення факту порушення прав особи.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами.

Як зазначалось вище та встановлено судом на примусовому виконанні в Індустріальному ВДВС у місті Дніпрі перебувало виконавче провадження № 68365990 в рамках якого було накладено арешт на грошові кошти в межах сум заборгованості, а саме у розмірі 4 514,62 грн.

Частинами 1, 2 статті 56 «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Згідно з ч. 3 ст. 56 «Про виконавче провадження» арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

В рамках розгляду справи № 160/3915/22 за позовом ОСОБА_1 до Індустріального ВДВС у місті Дніпрі про визнання протиправними дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження №68365990 та накладення арешту на кошти боржника, було встановлено відповідність дій з боку органів ДВС вимогам закону.

Також з матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця від 08 листопада 2024 року було скасовано постанову від 03 вересня 2024 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку фактичним виконання 02.09.2024 року, через передчасність, а саме у зв`язку із тим, що гроші сплачені боржником не були перераховані стягувачу у зв`язку із не наданням останнім реквізитів.

Державним виконавцем 23.09.2024 р. та 31.10.2024 р. направлялось на адресу представника стягувача вимоги про надання реквізитів ТОВ «АЛКЕН» для перерахування коштів, однак відповіді орган ДВС так і не отримав.

У зв`язку із тим, що вказані кошти не були витребувана стягувачем в органів ДВС, вони були перераховані 30 жовтня 2025 року в рахунок державного бюджету, а виконавче провадження №68365990 закінчено та припинено чинність арешту коштів боржника.

Відповідно до п. 14 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України.

Згідно із положеннями ч.5, 7 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Отже доказів того, що державний виконавець діяв за межами своїх повноважень матеріали справи не містять. Арешт з рахунків позивача було знято одразу після закінчення виконавчого провадження та виключено останнього із реєстру боржників.

Таким чином позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційних скарг про порушення норм матеріального права є безпідставними.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, розглядаючи справу, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін/

Керуючись статтями, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

А.В. Гапонов

Повний текст судового рішення складено 05 травня 2026 року

Головуючий-суддя О.В. Халаджи