Постанова від 30 квітня 2026 р. у справі №761/11751/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11751/26

Провадження № 3/761/3150/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Савчук Юлія Никодимівна, за участю секретаря судового засідання Фортуни М.А., особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення: ОСОБА_1 , адвоката Хуторного Д.В., потерпілої ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з Шевченківського управління поліції Головного Управління Національної поліції України у місті Києві про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.3 ст.173-2 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду міста Києва надійшли із Шевченківського управління поліції Головного Управління Національної поліції України у місті Києві матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , - за ч.3 ст.173-2 КУпАП.

27.03.2026 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали справи про адміністративні правопорушення передані на розгляд судді Савчук Ю.Н.

Із наявного в матеріалах справи протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 88005 вбачається, що такий було складено 25.03.2026 року інспектором СПДНВП Шевченківського УП ГУНП у місті Києві капітаном поліції Задорожним І.

У фабулі зазначеного протоколу вказано, що 25.03.2026 року о 05 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно матері ОСОБА_2 , а саме ображав нецензурною лайкою та погрожував, відповідальність за що передбачена ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, пояснив, що між ним, її матір`ю та тіткою існує тривалий конфлікт, який виникає на ґрунті спільного проживання, розподілу побутових обов`язків та особистих неприязних відносин, при цьому будь-яких дій, спрямованих на приниження, психологічний тиск або заподіяння шкоди психічному здоров`ю матері, він не вчиняв.

Захисником особи подано письмові заперечення, в яких детально викладено позицію сторони захисту, зокрема зазначено, що конфлікти між сторонами носять взаємний характер, є системними з боку інших членів сім`ї, а дії самого ОСОБА_1 спрямовані на уникнення конфліктів та їх фіксацію, а не на їх ініціювання. Також захисником звернуто увагу суду на наявність численних звернень до поліції з боку ОСОБА_1 , які свідчать про відсутність з його боку протиправної поведінки.

В судовому засіданні захисник Шишина Є.Є. викладені письмові пояснення підтримав, додаткового при перегляді відеозаписів, здійснених за допомогою боді-камери, зазначив, що працівником поліції пояснення у ОСОБА_2 було відібрано з порушенням встановленого порядку, оскільки такі пояснення були записані працівником поліції самостійно. Причину конфлікту пояснив тим, що потерпіла та свідок як співвласники житлового будинку мають намір укласти з третьою особою Договір довічного утримання та таким чином намагаються здійснити виселення ОСОБА_1 із займаного житлового приміщення, право користування яким виникло у нього відповідно до особистого сервітуту, що встановлений ст.405 ЦК України.

Судом у судовому засіданні також заслухано пояснення потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 .

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що 25.03.2026 року близько 05 год. ранку між нею та ОСОБА_1 виник конфлікт, під час якого останній, за її словами, поводився агресивно, кричав, вдарив двері ногою. Зазначила, що подібні конфлікти мають системний характер, супроводжуються словесними образами, перешкоджанням у користуванні житловим приміщенням, зокрема обмеженням доступу до кухні та інших кімнат, а також іншими діями, які, на її думку, чинять на неї психологічний тиск. Потерпіла також вказала, що відчуває страх за свою безпеку, у неї погіршується стан здоров`я, підвищується артеріальний тиск, у зв`язку з чим вона змушена приймати лікарські засоби.

Крім того, потерпіла зазначила, що, на її переконання, поведінка ОСОБА_1 носить характер морального (психологічного) насильства та просила суд притягнути його до адміністративної відповідальності.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердила наявність між сторонами тривалого конфлікту та пояснила, що, зі слів та власних спостережень, ОСОБА_1 під час конфліктів допускає образливі висловлювання, агресивну поведінку, зокрема може голосно висловлюватися, створювати конфліктні ситуації у побуті, чим викликає у неї побоювання та психологічний дискомфорт. Також зазначила, що побоюється залишати кімнату під час таких конфліктів.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, письмові заперечення, а також оцінивши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілої та свідка, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебувають у тривалих конфліктних відносинах, що обумовлено спільним проживанням у квартирі та побутовими суперечностями. З наданих захисником матеріалів, зокрема інформації щодо викликів на лінію «102», встановлено, що протягом лютого-квітня 2026 року неодноразово фіксувалися звернення щодо конфліктів між ОСОБА_1 , його матір`ю та тіткою. При цьому характер зазначених звернень свідчить про те, що вони стосуються саме побутових суперечок, а не насильницьких дій.

Суд звертає увагу на те, що у значній частині випадків заявник прямо зазначав про відсутність необхідності втручання поліції, звертався виключно з метою фіксації обставин, а також повідомляв про відсутність факту правопорушення. У ряді випадків конфлікти визнавалися сторонами як вичерпані на місці без застосування будь-яких заходів реагування.

Таким чином, сукупність зазначених обставин свідчить про наявність між сторонами саме тривалого сімейно-побутового конфлікту, що не є тотожним поняттю домашнього насильства у розумінні чинного законодавства.

Статтею 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності), зокрема, фізичного та психологічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 173-2 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк від трьох до п`ятнадцяти діб.

З копії постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 17.06.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 16.03.2026 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а отже кваліфікація за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП є правильною.

Виходячи з положень п. 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають(проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно із п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.1 вказаного Закону особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.

Ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї (матеріальний склад).

Протиправні дії за цією статтею можуть мати характер фізичного, психологічного чи економічного насильства. Психологічне насильство в сім`ї - насильство, пов`язане з дією одного члена сім`ї на психіку іншого члена сім`ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров`ю. Завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого є необов`язковим для кваліфікації.

Отже, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Тобто, факт вчинення конфлікту, навіть між особами, визначеними Законом, сам по собі не може свідчити про факт скоєння насильства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародні договори» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

01.11.2022 року для України набрала чинності Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами від 20.06.2022 року, яку ратифіковано Законом України від 20 червня 2022 року№ 2319-IX.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В постанові Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 квітня 2020 року, справа № 647/1931/19 (провадження № 51-174км20) зазначено наступне.

Наведене в Стамбульській Конвенції зобов`язує Суд при визначенні «домашнього насильства» приймати до уваги не лише національне законодавство, але й положення цієї Конвенції, а також інших міжнародних договорів та дотичну практику міжнародних органів у тій частині, в якій вони важливі для розуміння її положень.

Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації.

Однак це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім`ї, але яке зумовлене іншими причинами. Суд не має підстав вважати, що законодавець, приймаючі Закон № 2227-VIII, під терміном «домашнього насильства» мав намір визначити більш широке коло діянь, ніж міжнародне законодавство, на імплементацію якого він спрямований.

Тому самого лише посилання на те, що потерпіла від злочину є членом сім`ї ОСОБА_4 недостатньо для того, аби стверджувати про існування ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну Стамбульською Конвенцією та законом, що ухвалено з метою її імплементації».

Судом встановлено, що у відповідних діях ОСОБА_1 бу відсутній умисел спричинення шкоди.

Матеріалами протоколу не доведено, що мав місце такий спосіб поведінки ОСОБА_1 , коли він намагався утвердити та підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації та того, що такі дії викликали у потерпілої ОСОБА_2 побоювання за свою безпеку та спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та завдали шкоди її психічному здоров`ю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП).

Підставою для складання протоколів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було виключно повідомлення на лінію 102 та пояснення потерпілої, при цьому протокол про адміністративне правопорушення не містить конкретного тлумачення факту психологічного насильства ОСОБА_1 відносно матері ОСОБА_2

11.09.1997 для України набрала чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини), яку ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97.

В справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.

Тому якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення.

Отже, протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій за які передбачена адміністративна відповідальність та його невід`ємні складові частини повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об`єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.

При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних та допустимих доказів.

Отже, особа, яка складала протокол, повинна ретельно з`ясувати обставини події (конфлікту) у обох учасників, відшукати можливих свідків події та, у сукупності зі з`ясованими обставинами та здобутими доказами на їх підтвердження, визначитися чи дії особи завдали шкоди психічному здоров`ю, чи могли завдати таку шкоду, а також чи такі дії чинили психологічне або фізичне насильство.

Сам по собі протокол не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Разом з тим, до суду матеріали справи надійшли без жодних об`єктивних доказів, зокрема аудіо- чи відеозаписів, хоча у протоколі міститься посилання на здійснення фіксації події за допомогою боді-камери. Вказаний запис суду було надано лише після запиту суду від 24.04.2026 року про його витребування.

Також у матеріалах справи відсутні показання незацікавлених свідків, які б підтверджували факт вчинення домашнього насильства.

Таким чином, до протоколів про адміністративні правопорушення фактично долучені лише письмові пояснення потерпілої ОСОБА_2 , однак з їх аналізу неможливо беззаперечно дійти висновку про те, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

При цьому, із зазначених письмових пояснень в їх сукупності вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мав місце саме конфлікт, який не містить ознак домашнього насильства у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 280 КУпАП).

Згідно з положеннями статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Окремо суд звертає увагу на те, що обов`язок доказування у справах про адміністративні правопорушення покладається на орган (посадову особу), який склав протокол, що прямо передбачено ч. 2 ст. 251 КУпАП.

Крім того, судом встановлено істотні порушення вимог процесуального закону при складанні протоколу.

Відповідно до ст.254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, копія протоколу не була належним чином вручена особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, що є порушенням вимог ст. 254 КУпАП.

Також матеріали справи не містять належних підтверджень того, що особі були роз`яснені її права, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема право на надання пояснень, подання доказів та користування правовою допомогою.

Відсутність підпису особи або належної фіксації причин його відсутності, а також відсутність доданих до протоколу пояснень особи свідчить про недотримання вимог щодо оформлення матеріалів справи, що у свою чергу унеможливлює повне, всебічне та об`єктивне з`ясування всіх обставин справи.

Стаття 62 Конституції України визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, а також враховуючи положення Конституції України, матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження вчинення 25.03.2026 року ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру, а встановлені обставини свідчать про наявність між сторонами сімейно-побутового конфлікту, який не підпадає під ознаки домашнього насильства. Тому суд не вбачає підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 173-2, 245, 247, 279, 280 КУпАП, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП - закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або прокурором протягом десяти днів з дня винесення постанови до Київського апеляційного суду.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: