Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №760/27465/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/27465/24

2/760/8087/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Рєзанцева Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача, Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА», заборгованість на загальну суму 141 560,23 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що у період з 09.11.2021 по 04.11.2022 позивач перебував у трудових відносинах з ДП «ЗАВОД 410 ЦА», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.

Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем останнім була нарахована, проте не виплачена заробітна плата у розмірі 95 068,26 грн.

Відповідно до наказу від 04.11.2022 № 384/о позивача було звільнено з посади менеджера (управителя) з маркетингу відділу контрактної роботи № 2 управління маркетингу та зовнішньоекономічної діяльності у зв`язку з переведенням відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.

У зв`язку з відсутністю розрахунку на момент звільнення позивач подав заяву до Солом`янського районного суду м. Києва про видачу судового наказу, та ухвалою суду даний судовий наказ був виданий.

Проте, 24.07.2023 суд скасував відповідний наказ і роз`яснив право позивача звернутися до суду в порядку спрощеного позовного провадження.

Однак, 14.07.2023 Солом`янським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження за № НОМЕР_3. За результатами вжиття відповідних заходів державним виконавцем стягнуто на користь позивача частину заборгованості на суму 45 454,55 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач, всупереч приписів ст.ст.47, 116 КЗпП України, не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 122 робочі дні, то з останнього слід стягнути середній заробіток за час затримки в розрахунку.

Відповідно до розрахунку середнього заробітку позивачем взято два останні місяці, коли мали відбуватися нарахування, і розмір середньоденної заробітної плати становить 31 653,50/42=753,66 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 91 946,52 грн (753,66 грн * 122 робочі дні).

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати, яка підглядає стягненню із Відповідача на користь Позивача становить 197 887,84 грн (668,54*296 дні).

У зв`язку з частковим погашенням заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі у розмірі 45 454,55 грн, загальний розмір заборгованості, яку слід стягнути з відповідача, становить: 95 068,26 + 91 946,52 - 45 454,55 = 141 560,23 грн.

З огляду на викладене, просив суд позов задовольнити.

30.10.2024 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31.10.2024 у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали від 31.10.2024, також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

Відзиву на позов відповідач у встановленому законом порядку строк не надав.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.

Положеннями статей 21, 43 Конституції України, статей 94, 115 КЗпП України, статей 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Судом встановлено, що позивач 09.11.2021 був прийнятий на посаду менеджера (управителя) з маркетингу до відділу контрактної роботи №2 Управління маркетингу та зовнішньоекономічної діяльності ДП «ЗАВОД 410 ЦА», наказ № 638/о від 08.11.2021.

Наказом № 384/о від 04.11.2022 позивач був звільнений із займаної посади у зв`язку з переведенням на роботу на ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України. Вказане підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначив про те, що відповідачем нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 95 068,26 грн.

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, встановленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до довідки, виданої ДП «ЗАВОД 410 ЦА» від 25.01.2023 за № 79, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за період з травня 2022 по листопад 2022 становить 95 068,26 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідачем було сплачено частину заборгованості по виплаті позивачу нарахованої та не виплаченої заробітної плати, у розмірі 45 454,55 грн, що підтверджується квитанцією про безготівкове зарахування від 29.09.2024.

Отже, враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги те, що відповідач не надав суду відзив на позов, в якому мав змогу висловити свої заперечення проти заявлених позовних вимог та розрахунку заборгованості по нарахованій та не виплаченій заробітній платі позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача на оплату праці, гарантоване ст. 43 Конституції України, а тому позов в частині стягнення з відповідача заборгованості з нарахованої та не сплаченої заробітної плати під час звільнення останнього із займаної посади, підлягає задоволенню, та з відповідача слід стягнути дану заборгованість без урахування вже погашеної частини боргу, а саме в сумі, заявленій позивачем, яка становить 49 613,71 грн (95 068,26 грн - 45 454,55 грн).

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частин першої, другої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що відповідачем не були виплачені у день звільнення всі належні позивачу суми при звільненні, тому він має право на компенсацію майнових втрат в порядку, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд при розрахунку компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні бере до уваги розрахунок, наданий позивачем, який, у свою чергу, узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону, та не спростований відповідачем.

Позивач розраховує середню заробітну плату за два останні місяці роботи до моменту звільнення, а саме: 17 561,58 грн + 14 091,92 грн / 42 (кількість робочих днів у жовтні та листопаді 2022 року) = 753,66 грн.

Вказаний розмір середнього заробітку відповідачем не спростовано.

Таким чином, компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 91 946, 52 грн(753,66 грн * 122 дні).

Оскільки відповідачем була погашена частина заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі на момент звільнення позивача із займаної посади, з останнього підлягає стягненню залишок заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі у розмірі 49 613,71 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91 946,52 грн, яка в загальному розмірі складає 141 560,23 грн, а отже позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи те, що відповідач не виконав вимог чинного законодавства України під час звільнення позивача із займаної посади у виді затримки розрахунку під час звільнення останнього із займаної посади, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 141 560,23 грн.

Позивачем у даній справі судовий збір не сплачувався, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за подання позову про стягнення заробітної плати, та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин - позивачі звільняються від його сплати.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на це, з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій Відповідача, з останнього на користь Держави Україна підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1 415,60 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 270,354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД ЦА» (код ЄДРПОУ: 01128297, адреса місця знаходження: 03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість у розмірі 141 560,23 грн.

Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД ЦА» (код ЄДРПОУ: 01128297, адреса місця знаходження: 03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 94) на користь держави судовий збір у розмірі 1415, 60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя: Букіна О.М.